🎬 Зазвичай у фільмах заснованих на реальних подіях багато цікавих деталей залишаються поза кадром і подекуди справжня історія набагато цікавіша, ніж її екранізація. Водночас режисери та сценаристи можуть вільно трактувати історичні події та десь щось собі та й трішки придумати.
Створив цей ютуб-канал, щоб розповісти вам про те, що найкращі сценарії для голлівудських фільмів пише саме життя.
Оце от єдині герої України. Не совєти нє німці а саме воїни УПА чи інші партизани що боролися за незалежність України. Так були злі плями у їх історії але це всё одно герої України
Мрєї бабусі 2 брати були в УПА.олногг розстріляли нквдисти інший попав в аолон під чцжим прізвищем.був відправлений у тюрми сибірц дк і змушений був залишитися бо не мав дозволу на повернення ввд радянськох влади по місцю проживанея якимись людьми переказав додому що живий. Де він жив ,як звався за другими документами ми так ніколи і не дізнались. Деколи думаю скільки таких українців залишилося пр сибірах,а зараз може їх онуки та правнуки воюють проти України ...
Зараз,як залізти в родовід можновладців то там усе красне,от і живемо так і маємо оцих колаборантів, навідників і вся оця нечисть!Мої теж ненавиділи совєтську власть, але вголос про це тоді не казали, дуже багато було знищено з нашого роду з обох сторін.Українців патріотів прозвали бендерівцями,а узбеків,казахів,киргизів....басмачами! Ці саранчі,красна чума і до Центральної Азії добралися і залили її кровью! Вони після цієї війни не повинні піднятися! Слава Україні! Яшасин Узбекистон! ..........
Мені було 8 років. Мати відразу заборонила виходити на вулицю. Взагалі. Неймовірно нудно було сидіти вдома. Не пустили на першотравневу демонстрацію. І на початку травня відправили на 3 місЦі в Сибір до родичів. У однокласниці сестра народилась в квітні 86-го. На зараз її вже нема: лейкемія. Її не стало у віці 22-х років. В 14 вона облисіла повністю. Лікарі нічого не могли зробити. Тепер її нема. А я ...мати мене врятувала. Вона і батьків своїх не випукала на вулицю. І відправила їх разом зі мною в Сибір. Сама залишилась. Все життя мучилась зі щитовидкою, поки не вирізали.
Як так вийшло, живемо в Україні, а більшість міст східного регіону до сих пір боготворять «совок» і «руський язик», ніби і не один народ…до того ж, як може українець забути голод, який створив Сталін, щоб знищити нас…добряче ж промивали в той час мізьки !!!
такі випуски - мед на вуха. правда завжди краща за брехню навʼязану совком. а взагалі і гордість і біль лють і гнів на ворога. а скільки ще ми не знаємо. совєти постарались на славу щоб все перебрехати. дякую Вам Михайло. я про УПА лише з ютубу і дізнаюсь
я за закон про тотальне засудження ветеранів НКВС/КДБ син за батька не відповідє?! Щей як відповідає. Напрклад вбивця Ніла хасевича прожив добре життя. Але помер як щур усвоїй кімнаті. А було б добре якщо його родину засудили
Двоюрідний брат мого прадіда(1901р. народження) в 17 років пішов до Армії УНР. Мій прадід (1918р. народження) був мобілізований в червону армію 1936р. на строкову службу. 1939р він мав повернутися до дому, але почалася війна. Сумарно мій прадід провів у війську 9 років 6 з яких на війні. Помер мій прадід 1990р. так і не дочекавшись незалежності. Про 2 світову ніколи не згадував, а тим більше не приймав участі в побєдобєсіі
Слава безсмертним та безстрашним воїнам УПА на жаль скільки брехні нам вилили на мізки але правда завжди перемагає Слава Украіні Всім нашим героям слава навіки
Я сама з Чернігівської обл., про УПА взагалі мало що знала, в школі не настільки висвітлюють цю тему, в нас ще тоді комунізм процвітав і памʼятник Леніну стояв., вперше зустріла прапор УПА коли в 2012 році відвідала Західну Україну..впевнена дуже багато чого замовчували і не дозволяли нам знати.. Спасибі за вашу роботу!Саме те що потрібно зараз нашому суспільству! Слава Україні!!🇺🇦🩵💛
Весь час перегляду відео нарівні зі співчуттям до постраждалих було обурення, що гнила совкова система мала такий величезний вплив, що відчуваємо його і донині. Адже третина історій стосувалася байдужості влади та державних установ вже за часів відновлення Незалежності України. І багато в чому подовжується і зараз. 😢
Квартири грабували мінти - мародери мусора. Які повинні були відповідати за цілісність людського майна. І торгувалось запчастинами з мото і автотехніки. Також побутовою технікою й коштовностями 😰 😰 😰
Дуже цікаве та інформативне відео, особливо для тих хто знає про Чорнобильську трагедію через серіали чи ігри і не можуть осягнути глибину нелюдського злочину радянської влади. Субтитри англійською потрібні
Моя мама навчалася на інженера звʼязку, у 86 був останній курс й її з однокурсниками вивезли "на практику" в місце проведення ліквідації наслідків аварії. Жодних відряджень, записів й статусів ліквідатора, просто залік за практику. Мами не стало в її 40 років через рак, я народилась з різнокольоровими очима, нестачею корінних зубів й проблемами з кровʼю, вже пів життя на гормонах.
Дідусь був сержант міліції в Іванковському районі. Відправили у Прип'ять у ту ж ніч. Коли повернувся - покликав бабусю через вікно попросив інший одяг, щоб не заходити, а попередній викинув. Помер від раку у 2018 році. Інший дідусь був водієм у перших колонах. Коли їздили автобуси із евакуйованими - мій маленький тато грав у парку над дорогою. Розповідали, як дороги постійно мили.
Пиздёш, пытаются переписать историю. Да случаи были, на войне всё бывает. Но то, что когда пришли немцы, то жили в сарае, пожалели семью, или при освобождении советские солдаты насиловали советских женщин, это пиздёш откровенный. Моя бабушка мне лично рассказывала, как немцы её и пятерых детей на улицу, жили в подвале, а немцы в доме. Тётка родная была в концлагере, как освобождали. Это всё происки профашистских выкормышей, сохранённых американскими циниками....
Моя покійна бабуся пережила окупацію, жила в селищі Голованівськ Одеської області, нині Кіровоградська, розказувала, що німці до нас відносилися добре, її навіть німецький лікар вилікував, бо могла осліпнути, коли їй було під вісімдесят, її колишній співробітник казав, я все думаю, як би ми з тобою Наталко жили, якби тоді німці перемогли, видно знав, що казав. Сусідка моєї бабусі, покійна баба Марія Романенко, розказувала, що її вивезли в Німеччину, вона працювала у господарів, їй виділили кімнату, ліжко з периною, ( про яке вона в Україні і не мріяла) казала робота була не важка, погодувати і подоїти корову, мала багато вільного часу, їздила на велосипеді в місто, перманент робити, а коли закінчилася війна, господарка дуже просила, щоб залишилася, але вона не захотіла, господарка подарувала їй золотий годинник, то совки на кордоні все забрали, навіть фотографії, випустили голу і босу.
Ажно мурахі па шкуры прабеглі. Я 86 году народжаныя, нічога не памятаю тым годам, але памятаю як бацькі пілі ёд з малаком (толькі навошта), ды мне давлі, як ўсе навока казалі пра нейкую, радыяцыю, як маці паехала у шпіталь да Менску ды доўга ад тцль на правяралася, а калі павярнулася ды амаль не мала голасу. Тады многа чаго не разумеў, усе здавала быццам так і трэба , быццам так заўжды і было. Але ж, не, не трэба, не было. Мусіць хопіць, прывітанне ўсім саўкадрочарам. Хочаце паўтарыць?
