Дякую! Кожне відео дуже цікаве, чекаю з нетерпінням ❤ Дуже здивувалася, що "найшлюбніший" період - взимку, завжди думала, шо це якраз осінь, після Покрови
Восени безперечно було багато весіль, але треба враховувати регіон. Нині більш популярним є справляти весілля в теплу пору року. Але кінець ХІХ- середина ХХ ст.( за моїми спостереженнями) на Подніпров`ї, на Поділлі, на Північно-Західному Причорномор'ї, на Чернігівщині найбільш поширеними були весілля в час зимових м'ясниць. А сватались тут масово на Маланку.
Ну це Ви в них особисто запитаєте. Змії й інші гади також не в курсі, що юліанський календар, за яким й нині живе рпц, раз на 128 років відстає від природного, астрономічного аж на цілу добу, але Ваше почуття гумору я оцінила. Проте на нашому каналі ми неодноразово підкреслювали, що ті чи інші вірування в українській традиційній картині світу пов'язані не з датами календарями, а власне з самим святом.
В дитинстві, в селі на Вінниччині, брала участь у такому дійстві. Але ми, діти, не дотримувались дати, а ставили гарбуза для забави й раніше (влітку). То було весело. А про хелоувін ми тоді й гадки не мали.
Дякую, дуже цікаво, зокрема про гарбуз, навіть не здогадувалась про подвійний символізм гарбуза! Отже, гарбузяка в широкому значенні цього слова є перспективним для вжитку. До речі, цікаво чи використовували його як порівнянні до частини тіла в класичній українській літературу?
Так, у І. Нечуя-Левицького у повісті "Старосвітські батюшки та матушки" Онися підкладає Балабусі у бричку гарбузи й гарбузики, що розлітаються дорогою на сміх всього села.
Пані Олено, дізналась про вас після придбання книги «народний календар Богуславщини» на святі в Медвині. Надзвичайно цінне, що Ви даєте. Безкінечно вдячна за вашу працю по збереженню памʼяті нашого народу ❤
Згадалося, як старша сусідка брала мене малу і мою подружку до церкви на Спаса (це був другий раз на рік після Великодня, коли я опинялася там). Мама клала мені в мою маленьку корзинку яблука і груші. А там уже коли було геть скучно і втомлювалася стояти, хтось давав величезного кавуна, на якому я могла посидіти😂😂😂
Хмм цікаво, що ви приймаєте оці всі Спаси. Я колись почула, що це виключно мода наших улюблених сусідів, так називати, і була негативно налаштована. Вони зараз ще четвертий спас ввели (не питайте мене звідки я це знаю😂). Але ви праві, це вже увійшло у нашу культуру, і просто заперечувати було б смішно. Хоча я таки мабуть притримуватися того, що свято Спаса одне😅 Дякую за інформацію. Про хліб від зайця цікаво!
Вживання означення до назви свята - широкорозповсюджена практика і не тільки в Україні, але скрізь у світі. Але я розумію й тих, хто пов'язує це явище з ну ми всі розуміємо з ким і відкидає. Але як дослідник української святкової культури я не можу це питання не піднімати.А Вам щиро дякую за коментар.
Важлива інформація про неправильну смерть. Тут і право людини на життя і смерть, примирення з наглою смертю, очікуваною зі власноі волі… Неправильна смерть - виклик для життя, але традиція українців дає місце шани для цих людей, надає простір для прийняття іх життя і смерті. Не осуд , а прийняття життя зі складними і безповоротними рішеннями. Традиція наближення до таїнства неправильної смерті - це частина життя. Цінно, що Ви, пані, Олено, підкреслюєте здатність традицій українських цінувати кожне життя людини і показуєте, як українська громада помагала опанувати ситуацію суїциду, життєвих викликів та рокових ситуацій відмови від життя. Не осудити, а опанувати заради продовження та ствердження життя. Наснаги Вам у вашій праці!
Доля кожного є важливою і цінною. Рід, наступність, цінність рутинного життя і його сила - все це несуть традиції українців. Наразі стрімкий біг за успіхом нівелює цінність рутинного життя, наснаги від очікування повторюваних подій, радості від участі в котрий раз у них, але щоразу в новій ролі - спочатку дитини, потім - парубка/дівчини, потім молодої людини, у ролі батька/ матері, діда/ бабусі…. Щоразу те ж саме, але щоразу нове…. Рух життя - це іщоразу нове у повторюваності традиційного… Традиції, про які ви говорите з такою любов’ю - це про повернення до наснаги життя у його повторюваності. Як схід сонця, як пори року, як життєві цикли.
Куст зберігся тільки в Сварицевичах! Щиро бажаю Вам потрапити туди на ритуальне водіння Куста, там неповторна атмосфера! Але в інших регіонах є свої давні звичаї на Трійцю. Про проводи русалок та інші обряди й звичаї, зокрема, на Поділлі буде в наступних випусках
Цікаво, доступно, мова спокійна, зачаровує доброзичливою інтонацією. Вражає те, що пані Олена в короткий термін зуміла вкласти так багато інформації. Відчувається бажання зацікавити сучасне покоління до народних традицій, звичаїв і обрядів. Дякуємо.
