КОНТАКТИ Львівський академічний театр імені Леся Курбаса вул. Курбаса, 3, Львів, 79007 тел: (+38 032) 255-38-45 Підтримати Театр на платформі Patreon: www.patreon.com/les_kurbas_theatre
Львівський театр імені Леся Курбаса створений Володимиром Кучинським та групою молодих акторів у 1988 (тоді - Молодіжний театр-студія). Театр завжди вирізнявся високоінтелектуальним і неповторним репертуаром. Зокрема, широкого визнання здобули його сценічні адаптації таких творів, як філософські діалоги Г. Сковороди «Благодарний Еродій» та «Наркіс»; «Злочин і кара» Ф. Достоєвського (вистави «Сни», «Забави для Фауста»); «Бенкет» Платона (вистави «Хвала Еросу» та «Silenius Alcibiadis»); поезії В. Стуса (драматична поема «Марко Проклятий, або Східна легенда») та Б. І. Антонича (вечір поезії «Молитва до зір», поетична інсталяція «Формули екстази»).
lemko for their banderite upa murders on the native Polish population were thrown out of the Polish Karpaty Mts in 1947 and destinned to be a history manure...
В'ятичі довше за інших чинили опір асиміляції, зберігали політичну автономію в рамках Чернігівського князівства. І землі в'ятичів в 14 столітті стали ядром відновлення російської державності
Русь не відразу будувалася. І це був процес підкорення російськими дружинами місцевих слов'янських і не слов'янських племен, обкладення їх даниною, позбавлення незалежності. При цьому, дивно, але місцевим жителям це не подобалося. Вони боролися за те, щоб не бути Руссю, а бути древлянами, в'ятичами і т.д. деякі сторінки цієї боротьби потрапили в літописи та інші письмові джерела. Нам пощастило. З іншого боку, це був процес асиміляції - підкорені і переможені поступово усвідомлювали себе російськими людьми. Причому, успішно цей асиміляційний процес проходив в період роздробленості. В'ятичі довше за інших співпоотивлялися асиміляції, зберігали політичну автономію в рамках Чернігівського князівства. І землі в'ятичів в 14 столітті стали ядром відновлення російської державності.
в'ятичі-це особлива східнослов'янська спільність, яка багато століть боролася за незалежність від Русі і противилася впровадженню християнства (русь - інша східнослов'янська спільність, яка підкорила в 10-12 ст.численні групи слов'янського і неслов'янського населення Сх. Європа). Далі йшов процес асиміляції і християнізації в'ятичів (як і інших підкорених Руссю племен і народів), який завершився приблизно до середини 13 століття. два походи Володимира Хрестителя проти в'ятичів (походи його батька не беремо), два походи Мономаха проти в'ятичів. Вже 4 війни за сто років. Наталія, я не знаю, хто такий Мегирдичев, але ясно бачу, що ви якось загадково уявляєте собі нашу ранню історію. Русь не відразу будувалася. І це був процес підкорення російськими дружинами місцевих слов'янських і не слов'янських племен, обкладення їх даниною, позбавлення незалежності. При цьому, дивно, але місцевим жителям це не подобалося. Вони боролися за те, щоб не бути Руссю, а бути древлянами, в'ятичами і т. д.
"Ава" - вода на фінських говірках. Це завжди було для фіннолюбов обгрунтуванням аборигенства фінно-угрів в ростово-суздальських краях і Підмосков'ї. Єдина фінно-Угорська мова, на якій вода "ва" - це комі. Але де комі, а де Москва. В інших-адже, вуд, Вид, весі і т.д. і до речі, це індоєвропейські запозичення. Ось саме тому, серед інших причин, я вважаю мерю, мурому і мещеру балтами. Голядь (др.-Рос. Голддь)-балтомовне плем'я, що мешкало, згідно давньоруським письмовим джерелам XI-XII століть, у верхів'ях річки Протви (на території сучасних Московської, Смоленської і Калузької областей), між землями в'ятичів і кривичів. Археологічно співвідносяться мощинської культури. Назва племені (етнонім) ідентична галіндам. dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/630628 Голядь dic.academic.
Ще Кобичев помітив рух слов'янських гідронімів від Карпат і Дунаю з утворенням зменшувальних суфіксів. З яких пір гідроніми на-ва стали фінськими? У Польщі є цілий регіон Пруссія. Присутність в Польщі балтських гідронімів цілком пояснюється. Питання не в одиничному присутність, а в локальному безлічі. Колись було балто-слов'янський Мовний континуум. Але розпад цієї спільності був до розселення слов'ян на схід. Але на всіх картах ми бачимо голядь (голінди), а не мерю на місці Москви. Карти пам'ятаю дореволюційні. Та й великий часовий розрив. Хоча і не виключено, що голядь прийшла в поочье разом із західно-слов'янськими в'ятичами і радимовичами. Враховуючи, що відмінності в мові західних і східних слов'ян були меншими, ніж зараз. "Ава" - вода на фінських говірках. Це завжди було для фіннолюбов обгрунтуванням аборигенства фінно-угрів в ростово-суздальських краях і Підмосков'ї Єдінственний фінно - Угорський мову, на якому вода "ва" - це комі. Але де комі, а де Москва.
Зараз традиційні фінно-угорські назви переглядають як балтські, балтські-як особливий діалект стародавніх слов'янських говірок. Зараз звертають трошки увагу на те, що" фінські "начебто назви на"- ва " і балтські назви фіксуються в Прикарпатті, середньому Подунав'ї і т.д. наприклад, в Польщі є річка Масква або Москва.
Землі в'ятичів були поділені між чернігівським, Ростово-Суздальським і Рязанським князівствами. В останній раз в'ятичі згадуються літописом під своїм племінним ім'ям в 1197 році. Археологічно спадщина в'ятичів в культурі російського населення простежується до XVII століття
Згідно з "Повістю временних літ«, в'ятичі і радимичі були» від роду ляхів", тобто західних слов'ян. За археологічними спостереженнями, розселення в'ятичів відбувалося з території Дніпровського Лівобережжя або навіть з верхів'їв Дністра (де мешкали Дуліби). Більшість дослідників вважає, що субстратом в'ятичів було місцеве Балтське населення. Попередниками слов'янського населення в басейні верхньої Оки були представники сформованої до III-IV століть мощинської культури. Такі особливості культури, як домобудівництво, обрядовість, керамічний матеріал і прикраси, зокрема речі, інкрустовані кольоровими емалями, дозволяють віднести її носіїв до балтомовного населення. Археолог Т.Н. Нікольська, яка присвятила більшу частину свого життя археологічним дослідженням території басейну верхньої Оки, у своїй монографії «Культура племен басейну верхньої Оки в I тисячолітті нашої ери» також зробила висновок про те, що верхнеокська культура близька до культури древніх балтів.
За даними археології територія в'ятичів мала наступні межі. Південно-західний кордон в'ятичів проходить по вододілу Оки і Десни[. У верхів'ях Десни і її приток, а також в басейнах приток Оки, Жиздри і Угри, виділяється смуга, де вятицькі кургани сусідять з кривицькими, пам'ятники зі знахідками семилопатевих скроневих кілець в'ятичів сусідять зі знахідками браслетоподібних зав'язаних скроневих кілець кривичів смоленсько-полоцьких. Потім кордон в'ятичів проходить уздовж долин Угри і Оки аж до впадання Москви в Оку, минаючи басейни Протви і нари. Далі межа розселення в'ятичів слід на північний захід уздовж правих приток до верхів'їв Москви-ріки (де також зустрічаються пам'ятники кривичів), а потім повертає на схід у напрямку до верхів'їв Клязьми. При впадінні учі в Клязьму кордон повертає на південний схід і йде спочатку по Лівому березі Москви, а потім Оки. Крайня східна межа поширення семилопатевих скроневих кілець-Переяславль-Рязанський
В'ятичі-східнослов'янський племінний союз, що населяв в VIII-XIII століттях басейн верхньої і середньої Оки і Верхнього Дону (на території сучасних Московської, Брянської, Калузької, Орловської, Рязанської, Смоленської, Тульської, і Липецької областей) і походять вони від племені ляхів. Згідно народно-етимологічної версії, наведеної в "Повісті временних літ", назва в'ятичі походить від імені родоначальника племені, Вятко - - зменшувальної форми від слов'янського імені В'ячеслав: Поляни ж, що жили самі по собі, як ми вже говорили, були зі слов'янського роду і назвалися полянами, і древляни походять від тих же слов'ян і назвалися древляни; радимичі ж і в'ятичі - від роду ляхів. Були ж два брата у ляхів-Радим, а інший - Вятко. І прийшли і сіли: радимо на Сожи, і від нього прозвалися радимичі, а Вятко сів з родом своїм по Оці, від нього отримали свою назву в'ятичі
Та ж літопис під 988 р повідомляє, що Володимир вибирав з підвладних йому племен (в тому числі і в'ятичів) кращих мужів і селив їх в нових містах по межі зі степом (там же. Стб. 38). "Повчання Мономаха» (1096 р.) містить важливі для нас відомості про управління В'ятичами. Під цим роком повідомляється, що великий князь Володимир двічі ходив на в'ятичів - «на Ходоту і Сина Його» (там же. Стб. 247). Цей Ходота, очевидно, був вождем племені, влада якого, швидше за все, була спадковою. Дорога "наскрізь в'ятичів" довгий час була небезпечною, тому князі з Києва змушені були добиратися в північні землі кружним шляхом: спочатку вгору по Дніпру, а потім вниз по Волзі, в обхід в'ятицької землі. Першим пряму дорогу через В'ятичів проклав Володимир Мономах, що відображено в його «Повчанні».
Взагалі літописні згадки в'ятичів сходять ще до IX ст.Лаврентіївський літопис під 859 р повідомляє, що в'ятичі платять данину хазарам «по Белі і веверіці від диму» (Лаврентіївський літопис, 1846. Стб. 19; Іпатіївський літопис, 1908. Стб. 14). Через понад століття (у 964 р.) в'ятичі продовжували виплачувати Хазарському каганату данину, але дещо іншу - «від шьлягу від рала» (Лаврентіївський літопис, 1846. Стб. 65). У 966 р.великому князю київському Святославу Ігоровичу вдалося звільнити в'ятичів від влади хазар і підпорядкувати їх Києву (Лаврентіївський літопис, 1846. Стб. 65). Однак войовничі в'ятичі чинили опір цьому («заратилися»), так що син Святослава, князь Володимир, в результаті двох походів на в'ятичів (981, 982 рр.) знову наклав на них данину «від плуга» (там же. Стб. 35).
Т.Н. Нікольська в розділі Про міста землі в'ятичів налічує 27 міст, в число яких увійшли Стара Рязань, Москва, Звенигород, Ростиславль, Перемишль. Цінність цієї глави полягає в тому, що в ній наведені результати археологічних розкопок багатьох міст. Чи правомірно відносити до вятицьким містам такі великі з них, як Москва, Коломна, Рязань, Звенигород? Спробуємо розібратися в цьому питанні на основі літописних свідчень середини - другої половини XII ст.всі згадки «вятицьких міст» пов'язані з описом військових дій між Ольговичами і Мономаховичами. Причому постараємося відшукати в літописах не тільки згадки цих міст, а й їх перелік. Найбільш рання згадка» вятицького "міста міститься в» Повчанні Мономаха «(1096):» ...а в В'ятичі ходихом, по дві зими, на Ходоту і на сина його і до Кордьну ходіх першу зиму" (Лаврентіївський літопис, 1846. Стб. 248).
Ця схожість нашої російської Оки з польською річкою Віслою була настільки вражаючою, що Леон Пастернак (пол. Leon Pasternak) просто не міг не згадати про це у своїй пісні. Полякам в Сільцях здавалося, що вони якимось дивом перенеслися на батьківщину на береги рідної і улюбленої ними річки. Ось я і подумав: Напевно Ось також і Вятко, засновник роду в'ятичів, разом зі своїми одноплемінниками, був здивований цій вражаючій схожості, побачивши нашу красуню Оку. Вона нагадала їм їх історичну прабатьківщину - Віслу, також як в 1943 році солдатам з дивізії Тадеуша Костюшки.
у Сільцях під Рязань, саме в 1943 році була написана знаменита Пісня "Ока". Слова Леона Пастернака (1910 - 1969) - польського поета, сатирика і політичного діяча. Музика Стефана Турського. Мене зацікавили в ній перші два куплети. У польському я, на жаль, не сильний. Довірився популярному інет перекладачеві і трохи відредагував його результат. Ось ці самі рядки: Szumi dokoła las, - Вокруг лес шумит, Czy to jawa, czy sen ? - Это правда или мечта? Co ci przypomina, - Что напоминает вам, Co co przypomina - На что похоже Widok znajomy ten ? - Посмотри, как это знакомо? Żółty wiślany piach, - Желтый Вислинский песок, Wioski słomiany dach. - Соломенная крыша села. Płynie, płynie Oka, - Течёт, течёт Ока, Jak Wisła szeroka, - Как Висла широка, Jak Wisła głęboka. - Как Висла глубока.
Ляхи (пол. Lędzianie) - західнослов'янське плем'я полян (поляків). Спочатку вони проживали на Дунаї, але після того як на них напали волохи, вони були змушені оселитися в районі Вісли. У тому ж літописі також йдеться про це: Коли волохи напали на слов'ян дунайських, і оселилися серед них, і гнобили їх, то слов'яни ці прийшли і сіли на Віслі і прозвалися ляхами, а від тих ляхів пішли поляки, інші ляхи - лутичі, інші - мазовшани, інші - Поморяни. Волохи (влахи, волОхи)-Східно-романська народність, предки сучасних румунів і молдаван. Але чому ж в'ятичі, на чолі зі своїм ватажком, осіли саме на оці?
В'ятичі - так називалося це слов'янське плем'я, прийшли на окські землі із Заходу. У "Повісті временних літ", літописному зводі 12 століття, про це йдеться ось наступне: Радимичі ж і в'ятичі - від роду ляхів. Були ж два брата у ляхів-Радим, а інший - Вятко; і прийшли і сіли: Радим на Соже, і від нього прозвалися радимичі, а Вятко сів з родом своїм по Оці, від нього отримали свою назву в'ятичі. Ляхи (пол. Lędzianie) - західнослов'янське плем'я полян (поляків).
В'ятичі (др. - Рос. і церк.-слава. вѧтичі)-східнослов'янський племінний союз, що населяв в VIII-XIII століттях басейн верхньої і середньої Оки і Верхнього Дону (на території сучасних Московської, Брянської, Калузької, Орловської, Рязанської, Смоленської, Тульської, і Липецької областей). До приходу В'ятичів в басейні річки Оки проживали фінно-угорські племена. Але вже з VIII століття, починаючи з її верхів'їв, ці землі поступово починають заселяти слов'янські племена. В археології ця культура отримала умовну назву Роменської або Борщівської. Умовна-тому що в археології назва архелогічної культури присвоюється за назвою тієї місцевості, де вперше були знайдені типові артефакти цієї культури. Тобто ніколи не було "борщівських племен". А назва культури походить від міста Ромни Сумської області та Борщево у Воронезькій області.
радимичі ж і в'ятичі - від роду ляхів. Були ж два брата у ляхів-Радим, а інший - Вятко; і прийшли і сіли: Радим на Соже, і від нього прозвалися радимичі, а Вятко сів з родом своїм по Оці, від нього отримали свою назву в'ятичі. І жили між собою в світі поляни, древляни, сіверяни, радимичі, в'ятичі і хорвати. Дуліби ж жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі і тиверці сиділи по Дністру і біля Дунаю. Було їх безліч: сиділи вони по Дністру до самого моря, і збереглися міста їх і донині; і греки називали їх «велика Скіфь». Всі ці племена мали свої звичаї, і закони своїх батьків, і перекази, і кожні - свою вдачу. Галявині мають звичай батьків своїх лагідний і тихий, сором'язливі перед невістками своїми і сестрами, матерями і батьками; перед свекрухами і діверами велику сором'язливість мають; мають і шлюбний звичай: не йде зять за нареченою, але призводить її напередодні, а на наступний день приносять за неї - що дають. А древляни жили звіриним звичаєм, жили по-скотськи: вбивали один одного
І після цих братів став рід їх тримати князювання у полян, а у древлян було своє князювання, а у дреговичів своє, а у слов'ян в Новгороді своє, а інше на річці Полоті, де полочани. Від цих останніх відбулися Кривичі, що сидять у верхів'ях Волги, і в верхів'ях Двіни, і в верхів'ях Дніпра, їх же місто - Смоленськ; саме там сидять Кривичі. Від них же походять і сіверяни. Коли ж слов'янський народ, як ми говорили, жив на Дунаї, прийшли від скіфів, тобто від хазар, так звані болгари, і сіли по Дунаю, і були поселенцями на землі слов'ян. Потім прийшли білі угри і заселили землю Слов'янську. Угри ці з'явилися за царя Іраклії, і вони воювали з Хосровом, перським царем. В ті часи існували і Обри, воювали вони проти царя Іраклія і мало його не захопили. Ці Обри воювали і проти слов'ян і гнобили дулібів - також слов'ян.І після цих братів став рід їх тримати князювання у полян, а у древлян було своє князювання, а у дреговичів своє, а у слов'ян в Новгороді своє, а інше на річці Полоті, де полочани. Від цих останніх відбулися Кривичі, що сидять у верхів'ях Волги, і в верхів'ях Двіни, і в верхів'ях Дніпра, їх же місто - Смоленськ; саме там сидять Кривичі. Від них же походять і сіверяни. Коли ж слов'янський народ, як ми говорили, жив на Дунаї, прийшли від скіфів, тобто від хазар, так звані болгари, і сіли по Дунаю, і були поселенцями на землі слов'ян. Потім прийшли білі угри і заселили землю Слов'янську. Угри ці з'явилися за царя Іраклії, і вони воювали з Хосровом, перським царем. В ті часи існували і Обри, воювали вони проти царя Іраклія і мало його не захопили. Ці Обри воювали і проти слов'ян і гнобили дулібів - також слов'ян. Поляни ж, що жили самі по собі, як ми вже говорили, були зі слов'янського роду і тільки після назвалися полянами, і древляни походять від тих же слов'ян
І після цих братів став рід їх тримати князювання у полян, а у древлян було своє князювання, а у дреговичів своє, а у слов'ян в Новгороді своє, а інше на річці Полоті, де полочани. Від цих останніх відбулися Кривичі, що сидять у верхів'ях Волги, і в верхів'ях Двіни, і в верхів'ях Дніпра, їх же місто - Смоленськ; саме там сидять Кривичі. Від них же походять і сіверяни. Коли ж слов'янський народ, як ми говорили, жив на Дунаї, прийшли від скіфів, тобто від хазар, так звані болгари, і сіли по Дунаю, і були поселенцями на землі слов'ян. Потім прийшли білі угри і заселили землю Слов'янську. Угри ці з'явилися за царя Іраклії, і вони воювали з Хосровом, перським царем. В ті часи існували і Обри, воювали вони проти царя Іраклія і мало його не захопили. Ці Обри воювали і проти слов'ян і гнобили дулібів - також слов'ян.І після цих братів став рід їх тримати князювання у полян, а у древлян було своє князювання, а у дреговичів своє, а у слов'ян в Новгороді своє, а інше на річці Полоті, де полочани. Від цих останніх відбулися Кривичі, що сидять у верхів'ях Волги, і в верхів'ях Двіни, і в верхів'ях Дніпра, їх же місто - Смоленськ; саме там сидять Кривичі. Від них же походять і сіверяни. Коли ж слов'янський народ, як ми говорили, жив на Дунаї, прийшли від скіфів, тобто від хазар, так звані болгари, і сіли по Дунаю, і були поселенцями на землі слов'ян. Потім прийшли білі угри і заселили землю Слов'янську. Угри ці з'явилися за царя Іраклії, і вони воювали з Хосровом, перським царем. В ті часи існували і Обри, воювали вони проти царя Іраклія і мало його не захопили. Ці Обри воювали і проти слов'ян і гнобили дулібів - також слов'ян. Поляни ж, що жили самі по собі, як ми вже говорили, були зі слов'янського роду і тільки після назвалися полянами, і древляни походять від тих же слов'ян
Поляни ж жили в ті часи окремо і управлялися своїми пологами; бо і до тієї братії (про яку мова в подальшому) були вже Поляни, і жили вони все своїми пологами на своїх місцях, і кожен управлявся самостійно. І були три брати: один на ім'я Кий, інший - щік і третій - Хорив, а сестра їх - Либідь. "Повість временних літ."руський літопис про утворення Русі.
Ті ж слов'яни, які сіли біля озера Ільменя, називалися своїм ім'ям - слов'янами, і побудували місто, і назвали його Новгородом. А інші сіли по Десні, і по Сейму, і по Сулі, і назвалися сіверянами. І так розійшовся слов'янський народ, а по його імені І грамота назвалася слов'янської.
Через багато часу сіли слов'яни по Дунаю, де тепер земля Угорська і болгарська. Від тих слов'ян розійшлися слов'яни по землі і прозвалися іменами своїми від місць, на яких сіли. Так одні, прийшовши, сіли на річці ім'ям Морава і прозвалися морава, а інші назвалися чехи. А ось ще ті ж слов'яни: білі хорвати, і серби, і хорутани. Коли волохи напали на слов'ян дунайських, і оселилися серед них, і гнобили їх, то слов'яни ці прийшли і сіли на Віслі і прозвалися ляхами, а від тих ляхів пішли поляки, інші ляхи - лутичі, інші - мазовшани, інші - Поморяни. Так само і ці слов'яни прийшли і сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші - древлянами, тому що сіли в лісах, а інші сіли між Прип'яттю і Двиною і назвалися дреговичами, інші сіли по Двіні і назвалися полочанами, по річці, що впадає в Двіну, іменованої Полота, від неї і назвалися полочани. Ті ж слов'яни, які сіли біля озера Ільменя, називалися своїм ім'ям - слов'янами, і побудували місто, і назвали його Новгородом.
Потому что их личность и язык формировались в среде и на основе латинской культуры, а не византийской, и попутно развивались и другие грамматические формы языка, как в украинском языке. И, наконец, не важно, что говорят украинцы о карпато-русинах, главное - то, что думают о себе сами карпато-русины.
