"Шалені автор(к)и” - це серія відеоблогів про культуру, ґендер та ідентичність.
Упродовж першого року існування нашого каналу ми представили творчість найкращих українських та зарубіжних жінок-письменниць. Але розмова про культуру, ґендер та літературу вимагає сьогодні ширших рамок і контекстів. Творяться нові моделі тожсамости, нові структури колективної пам’яти. Тож наші розмови торкатимуться надалі також проблематики культурно-національної ідентичности та різних її складових. У полі зору зоставатиметься як класика, так і сучасне письменство
Про все це йтиметься у розмовах Віри Агеєвої та Ростислава Семківа, а також наших гостей.
Проект підтримано Фондом ім. Гайнріха Бьолля. бюро Київ - Україна. Наш канал шалено також вдячний за підтримку нашим патронам на Patreon та книгарні "Смолоскип" за простір для запису наших влогів.
Допоможіть зрозуміти - куди поділася Неля з «Сестер Річинських»? Якась детективна історія. Остання сцена, коли Неля присутня на сторінках твору, - вона читає і коментує лист Славуні до Ольги. На той час Неля живе вдома матірю і сестрами, переселятися нікуди не збирається. І все, більше ні слова про Нелю. Навіть їмость, в очікуванні переселення до іншого мешкання думає, що житиме разом з Маринею, що Ольга (маленька господинька) залишить матір і піде до чоловіка, а про Нелю не згадує. Що з Нелею? Де вона влаштувалася?
Мені Федько-халамидник чи не найкраще запамяталось із шкільної програми. Чому воно могло травмувати? На базовому рівні з дитинства показано про те, що життя несправедливе.
Я нарешті зрозуміла, в чому біда професури в оцінці творів - вони повністю ігнорують читачів як таких. Найвище за все вони ставлять стиль і форму (техніку) виконання тексту, а ту роботу і той час, який інвестують читачі в прочитання тексту - справа для них остання. От скажіть мені, на скільки читачу може бути цікаво читати замкнений цикл Серафікуса, навіть якщо він місцями гарно написаний? Всі ті потуги професора, котрі нікуди не приводять - розчаровують і обкрадають споживача. Нікого не хочу ображати, але це мені нагадує совіцьких офіціантів, котрі дивились на відвідувачів ресторану, як на непотрібне явище в їх діяльності.
Це той твір, коли я будувала корабель, милувалась морем, обирала разом з Таях чоловіка, знімала кіно і просто була в полоні пригод моряка. Неймовірна книга і чудове ваше відео. Дякую за нього
Дуже дякую за Вашу працю! Дійсно, митець світового масштабу. Бачила її скульптуру в музеї театру Ла Скала. Тільки я не розумію, чому Крушельницька не виїхала із "совка" під час другої світової війни? Адже вона була громадянкою Італії?
Незрівнянна особистість! А скільки ще таїн може відкритись з розсекреченням архівів. Але я одного не можу зрозуміти, як йому після повернення пробачили видання книги "Українські культурні діячі - жертви більшовицького терору"? Чи є шанс, що він написав це на замовлення радянської влади, щоб це виправдало теорію його раптового зникнення? Знаю, якось ірраціонально звучить як для радянської влади, але так само ірраціональним виглядає те, що він лишився непокараним за його студію більшовицького терору.
Мені сподобалось як Чикаленко у своєму щоденнику описував свою першу зустріч з вже старим Антоновичем, коли він ще молодим приїхав у Київ, такий от зв'язок поколінь.
Спочатку її не дуже хотіли брати співати в оперу, також голос її змінився після навчання в Італії. І після того як вона почала співати в Європі, тільки тоді її запросили до Львова співати.
Дякую за Соломію! Можна ще згадати про прекрасний мармуровий надгробок на могилі Амвросія Крушельницького зі словами "Найкращому батькові" - дивовижно, як він вцілів, враховуючи печальний стан цвинтаря у Білій
