У хаті тиша, темрява на кухні, а ти сидиш собі у тишині, спостерігаєш за вечірнім небом, згадуючи попередні дні, і тільки музики спокійної відбитки заходять в душу, роблячи помітки і ніби змушують задуматись над тим, що ти не вічно на цім світі й що в тебе часу менше все стає, а ти не робиш навіть половини з того, що планував й до чого в тебе тяга є. І що ти зробиш з тими, блять, думками, що інколи наповнюють тебе, лишається лиш трішки почекати, допоки темрява насититься тобою, й ранкове світло руку простягне...
Ну як позбавитись від муки, яку спричинює відсутність напряму в житті, коли не знаєш, що робити, коли не знаєш навіть куди йти. І тільки думки про події, що не відбудуться на ділі, гріють тебе, немов ковток паркого чаю у прохолодний та вологий день. Бажання закриття екзистенційного питання, пронизує тебе і ти не хочеш чути, не хочеш бачити, не хочеш бути, а тільки тихо-тихо, хоч би на хвилинку, присісти нагорі високого будинку, включити пісню атмосферну, що враз тебе на небо віднесе, і звільнить від усіх думок й проблем проклятих, і настрій за секунду підніме. Ось у такому світі легше жити, проте це просто втеча від реалій всіх життя, яка крім миті легкості й свободи нічого ще нікому більше не дала…
