Хочу додати до сказаного, що це Людина дивовижного самозречення і дуже добра, любляча дитяча вихователька. До дітей, яких доля привела до дитбудинку, вона ставиться, як до своїх рідних, але ще з більшою відповідальністю. Я познайомилася з Ніною Михайлівною більше десяти років тому в Києві, в лікарні ОХМАТДИТ, куди вона супроводжувала на курс лікування маленьку трирічну дівчинку з вродженими вадами суглобів. Дитинка була неходяча, з покрученими ніжками. Після болісних процедур дитя довго не заспокоювалось. І от Ніна Михайлівна цю дитину не спускала з рук, носила, пестила, не спала ночами, носила на процедури, масажі. А в самої вже тоді - нога після важкої травми із металевим штирем в гомілці, болісне коліно з важким артрозом. Як вона ту дитину носила з таким болем, важко уявити. Пропонувала: дайте я побуду з нею вночі, Ви хоч поспите. А мені у відповідь: "Якби це було моє, я б згодилась, а це ж сирота, беззахисна, я несу відповідальність за цю дитинку, я маю сама її доглянути. Нічого, я управляюсь, ну трішки потерплю". А сама вже тоді ходила з паличкою. І це ж не один такий випадок. Маючи хвору ногу, Ніна Михайлівна неодноразово привозила до Києва на лікування своїх маленьких вихованців, якщо була така необхідність. Це те, що я бачила на свої очі тут, в Києві, а для Ніни Михайлівни її маленькі дітки в дитбудинку - це все її життя. А тепер і люди, що позбавлені повноцінного зору - також ж її турбота. Люди близькі, звичайно, чим можуть допоможуть Ніні Михайлівні на операцію, але в маленьких Прилуках статки у людей дуже скромні, особливо в наш час. Хочеться, щоб Бог послав через людей допомогу цій чудовій людині, щоб вона могла врешті ходити, не приймаючи купу знеболюючих препаратів, щоб не довелось їй пересідати в інвалідний візок. Бо в непристосованому для цього навколишньому просторі - це фактично позбавлення можливості пересуватися... Дуже сподіваюся і бажаю Ніні Михайлівні, щоб знайшлися добрі люди і допомогли їй, як вона все своє життя допомагала іншим. Звертаю увагу, що номер картки для допомоги висвітлюється внизу строкою на екрані, бо я сама цього зразу не побачила)
Руслан Горовий - крутий волонтер, журналіст, письменник, музикант. Його нам дуже бракувало в Прилуках. Радію бути дотичною до того, що з ним познайомилося більше наших людей.
Треба всюди обертатися, слідкувати, спостерігати. Україна це наш спільний дім, дбати, пильнувати за усім. У Європі, нікого ніде, лише переступив межу недозволеного, зразу поруч поліція виписує ШТРАФ, І ТО ДУЖЕ СОЛЕНИЙ. А ТУТ ЗНІЙМАЙТЕ на телефон і до суду. Злодюги, хай заплатять за увесь обеліск.
Нарешті , нарешті почали показувати таких цінних для нашої країни людей. Це наша гордість. Дякуємо за все Марія Григорівна. І вірш чудовий. А за портретом Тараса треба слідкувати. То шедевр. Має зберегтись.❤
Яка чудова жінка, українка, берегиня! Здоров'я міцного -преміцного, Вам шановна Берегиня і вашій великій родині! Миру і благодаті нам всім в Україні сущим ! 🇺🇦💙💛🙏❗
Бляяя! Оце довбойоби! На третьому році війни *бані журналізди продовжуть хайпити новини на критичній інформації. Ви сц*ко, коли навчитеся розрізняти що можна казати, а що ні?! Скільки із-за таких кончених за всю війну поприлітало.
Ви б краще показали дорогу, яка веде до вокзалу, там такі ями... Кому не подобається цей стихійний ринок, той там не куплятиме. А я купляю, бо там дешевше, продавці з поїзда на поїзд, спішать, ціну скидають.
Пирятин моє рідне місто і так приємно було слухати Андрія Сімонова як голову, а ще більше бачити результати його роботи. Дай Бог йому здоровья і наснаги творчих планів.
Моя бабуся була мудрішою людиною ніж всі президенти і депутати.Буде війна.Про те як розікрали і роззброїли і зробили роботящих людей"жебраками" не треба розуму.