Знайомий випадок.Мені теж не пощастило бути любимою дочкою для батька.Думала, що не рідна йому,а зараз мені 74 роки і бачу, що дуже схожа на нього.Часто плачу,що ніколи не відчувала до себе батьківського тепла.Його отримувала моя сестра, яка на 14 років молодша.Мама мене дуже любила і вклала в мою душу дуже багато любові, яку я віддаю своєму синові і внукам і правнучці.
У мене тоже так склалося,але в останню зустріч батько просив к мене пробачення.Я сама вивчилася на інженера, сама створила своє життя.А у брата меншого нічого не склалося, хоча батьки асе для нього старалися,
Слів немає...😢 Боляче за такі ситуації, що вони є...І чому?.. Боляче не за сам будинок, а зате , що є такі люди! І чим більше хочеш вгодити, тим більше тебе ненавидять і ноги втирають... Мені відома подібна ситуація...На жаль таке буває...😢
А може добро треба робити, не чекаючи відплати, в Біблії все розписано, як треба допомагати і любити ближнього! А якщо тебе щось шкребе, то й не допомагай, не ходи, ніхто не заставляє, навіть сам батько сказав ''чого ходиш'', ось і не муляй йому очі, коли треба буде, сам закличе.
Звідки у батька така ненависть до доньки?Може,це не його дитина?Думаю,доньці не треба їздити до батька.І справа не в будинку.Навіщо їй,дорослій самостійній жінці,терпіти зневагу і приниження?Не вистачило в дитинстві???Хай батько поживе сам.Думаю,його риторика зміниться.
@@МарияЙ-м2к То "батько" ще й неосвічений.Здається,всі знають,що стать дитини залежить саме від батька.А взагалі,це-дико...Не любити тому,що донька???Дикість.Хай живе щасливо.Сам!
@@МарияЙ-м2к Цілком можливо . Мій дід відкрито казав , що дівчатка -- то сміття. І не потрібно тому сміттю приділяти жодної уваги. При цьому моя баба народила одну доньку і трьох синів. Один з тих синів - мій батько. Так от доля вирішила , що у всіх синів народяться лише доньки 😊. А от у доньки - і син, і дочка. Ця нелюбов та зневага до дівчат ціляком перейшла до старшого сина ( троє дівчат у різних шлюбах ) . Середній - якось м'якше , але мабуть байдуже .. ( Двоє дівчат) .😮. А от найменший для свої двох доньок робить все !!
Меня мать ненавидела всю жизнь. Любила мужа моего, пока он ходил в загранку, а как только перестал и любовь быстро прошла. Потом снова любовь, когда открыли магазин.Когда уехали в другой город, снова ненависть. И это не только меня и самого меньшего брата и моего сына. Так что за всю её жизнь она ни одного раза не назвала меня дочерью
Не переживай, дарування можна оспорити в суді і відсудити, якщо ти дійсно допомагаєш батькові і сусіди це підтвердять, а якщо ти йому робиш у відповідь ''то на самоті йому буде краще'', то не така ти вже й піклувальниця, якщо вирішила залишити батька напризволяще, бо дарує комусь будинок, не така ти вже й ''добренька'' до батька, меркантильна ти скоріш за все.
Мабуть він не вважав її своєю донькою, тому на такий плювок в обличчя (по іншому не скажеш) слід відповісти повним ігнором. Силою не будеш милою. А чому дочка не отримала частину спадщини після маминої смерті?
Схожа ситуація з моєю. Продали квартиру 3-кімнатну, щоб сестрі її долю сплатити, бо у іншому місті не ладила зі свекрухою, житло своє придбали за ці кошти. А ми, батько, мама і я купили 2-кімнатну квартиру, б/у - шну. Коли я з батьком поїхала у БТІ з продавцями оформити купівлю цю, то на місці виявила відсутність мого і маминого паспорта у папці з документами. Потім вже з'ясувала, що мама, яка була душевно хвора, витягла їх та сховала. Батько запевнив мене, щоб я на переживала, бо врешті решт, житло мені колись залишиться, бо сестра вже свою долю отримала. Оформив квартиру на себе. Через 7 років мама померла, а ще через 11 місяців помер батько. Помер миттєво, піна пішла ротом і все, кінець. Боже мій рідний, і що ж я дізналася після його смерті. На наступний ранок батько домовився з нотаріусом про оформлення дарчої на квартиру, де я жила, на своїх трьох племінників. А я б залишилась на вулиці. І оце Господь мене пожалів і призвав до Себе на небо мого бездушного батька. Отакою ціною його життя я залишилась у квартирі цій жити. Але і сестра підло вкрала півквартири цієї, заявив своє право на спадщину, бо оформлена була тільки на батька. Отака подвійна зрада рідних людей назавжди зневірила мене, не вірю тепер нікому, жодному слову чийомусь. А Господу дякую, що врятував мене, що не стала безхатченкою у бур'янах, навіть такою дорогою ціною, покаравши батька за цей злий задум. Бог йому суддя.
