Море
Зустрiчаю вечiр наодинцi ,
Запах йоду знов збиває з нiг,
Поселилася би я тут у хатинцi,
Та зустрiла перший морський снiг.
Я б гуляла берегом безкрайнiм,
Малювала б на пiску життя,
Краєвидом милувалась життєдайним...
До минулого немає вороття.
Кожен день я буду проживати,
Дихати , любити, сподiватись,
Та блокнот з вiршами вiдкривати,
Щоб у спогади щоденно повертатись.
Я приходила б на море кожен день,
Зi сльозами я б чекала лiта,
Переслухала багато би пiсень,
Та думками знов була б зiгрiта.
Зустрiчаю вечiр наодинцi,
Ноги принесли до моря знов,
Поселилася би я тут у хатинцi,
Вiдчуваю щиру я любов!
Що ти робиш зі мною, море?
Та чому ти настільки прозоре?
Що всім душу свою відкриваєш,
Всі турботи свої розбиваєш.
Хвилею б'єш всі печалі свої,
Плачеш, співаєш пісні голосні.
Нам би повчитись у тебе потрібно,
Ти чисте, яскраве та срібне.
Ти знаєш само хто приходить до тебе,
Молитву яку здіймає у небо.
Ти сили даєш та хворих лікуєш,
Хвилею кожну потребу відчуєш.
Сум та скорботу людям втішаєш,
Радісну мить з усіма розділяєш.
Дотиком ніжним до серця торкнешся,
Хутко відійдеш, знов схаменешся,
Гратися станеш мов жваве дитя,
Та утікаєш в своє укриття.
Ласкаве, грайливе, улюблене море,
Обожнюю твої привітні простори!
Заплету руду косу дiвочу,
Та пiду спокушати прибiй,
I вдягну бiрюзу я пiд очi -
Нехай колiр покаже i свiй!
Похизується хвилею зранку,
Полоскоче вiн стопи мої,
Та зустрiне мене на свiтанку,
Щоб побачити очi сумнi.
Повертаюсь до нього щодня,
Та ридаю душею я з ним,
Скоро буде мiж нами безодня,
Знову буде мiй сум голосним.
Забринить знов сльоза на очах,
Серце в скронях заб'є молотком,
Буду плакати я по ночах,
Що повiяло знов холодком.
Автор: Лариса Василенко
5 сен 2024
