Знову 

сл.Василя Симоненка, муз.Олега Бута
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та як мені не написати їх -
Я з ними знову їду до друкарні
І буду знову втоптувати сніг.
І буду знов у вікна заглядати,
Брехати, што не холодно мені,
Твої нечутні кроки впізнавати
В морозній монотонній тишині.
І цілуватиса в провулку до безтями…
Чого б тепер я тільки не віддав,
Штоб тільки знову було все так само,
Холодним вітром знову пригадав.
Штоб знов були ті суперечки марні,
Штоб від кохання знову я дурів…
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та я їх кров’ю власною зігрів!
Я не помру від розпачу і муки,
Лиш в одинокій ночі навесні
Все будут снити милі, теплі руки
І оченята сірі та ясні.
І будеш ти у кожному диханні,
І будеш ти навіки при мені
Гасить зірки очима на світанні,
Палить мене в безжальному вогні.
І буду ждати кожної години
В далекому чи близькому краю,
Одну тебе, тебе єдину,
Маленьку милу дівчинку мою.