Фастівський полковник Семен Палій, якого вважали сильним характерником, мав неабиякий вплив серед народу і користувався повагою серед козаків. Його побоювався навіть сам гетьман Іван Мазепа, а також польській король і московський цар. Про відважного лицаря і ватажка - розкажемо в 39 випуску програми «Козацька звитяга».
Семен Гурко народився в 1640 році у Борзні (тепер Чернігівська область) в міщанській родині. Навчався у Києво-Могилянській академії, був козаком Ніжинського полку у війську гетьмана Петра Дорошенка. З кінця 1670-х років перебував на Запорозькій Січі, де отримав прізвисько «Палій». Влітку 1683 року Палій на чолі підрозділу запорозьких козаків вирушив на допомогу європейській коаліції до столиці Австрійської імперії Відня, де взяв активну участь у відбитті в Османської імперії Парканської, Естергомської та Сеценської фортець. Сам король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський назвав його «богатирем з-під Відня». У 1685 р. Палій розпочав заселення спустошених війнами земель на Правобережжі та формування там нових козацьких полків. Брав участь у війні Священної ліги з Османською імперією, відзначився під час зайняття армією Речі Посполитої молдовської столиці Ясси, очолював численні військові операції у володіннях Османської імперії та Кримського ханства. Активно змагався за гетьманську булаву на Правобережжі, за що 1689 року був ув'язнений польським урядом. Після виходу з в'язниці знову отримав дозвіл на посідання у місті Фастові під Києвом, де знаходилися його полкова резиденція. Звідси почав тісні контакти з гетьманом Лівобережної України Іваном Мазепою, якому таємно склав присягу 1694 року. Палій проводив політику витіснення польської шляхти та погрожував, що відвоює Правобережну Україну аж по ріку Віслу на основі Гадяцької угоди 1658 року гетьмана Івана Виговського з Яном ІІ Казимиром. За це 1693 р. розглядався козаками Запорозької Січі як претендент на загальноукраїнське гетьманство. У 1702 році вийшли королівські універсали про ліквідацію правобережного козацтва. Палій публічно відмовився від протекції польського короля, оголосив Правобережжя «вільною козацькою областю» та заявив про присягу царю Петру І й гетьману Мазепі. Протягом наступних років Палій разом з полковником Самійлом Самусем очолював анти польське повстання на Київщині, Брацлавщині, Поділлі й Волині. Повстанці розгромили коронні війська, відвоювали десятки міст та сіл, захопили Білоцерківську фортецю. Проте, московський цар Петро І вимагав у Палія звільнити усі зайняті міста на користь короля. У травні 1704 року підрозділи полковника приєдналися до 40-тисячного війська Мазепи під час «польського» походу, але Палій був по-зрадницьки заарештований. Перебував у Батуринській в'язниці, а згодом був відправлений за царським наказом до сибірського міста Тобольськ. Семен Палій помер власною смертю 1710 року та похований з почестями у Межигірському Спасо-Преображенському монастирі під Києвом.
Тему коментує професор Сергій Лях, завідувач кафедри історії України ЗНУ.
8 окт 2016
