Косів - гірське містечко у долині р. Рибниці, притоки Пруту, на межі українських Карпат та Передкарпаття. З північної сторони над містом височіє Міська гора (432 м). Косів є осередком Галицької Гуцульщини.
Перша згадка про Косів як постійне поселення датується 1318 р. - часами Галицько-Волинського князівства. Косів фігурує в дарчій грамоті литовського князя Свидригайла Ольгердовича від 31 серпня 1424 р., якою він дарує "вірному слузі", молдавському боярину Владу Драгосиновичу власність над селами «Косово, Березово і Жаб’є». Грамота написана книжною українською мовою (мовою діловодства у Великому князівстві Литовському).
Перетворення Косова на містечко у 2 пол. ХVI ст. пов’язане з видобутком солі у т.зв. соляній бані, що знаходилася на території сучасного села Старий Косів. На вершині Міської гори в сер. ХVІІ ст. було збудовано дерев’яне укріплення. Щоб відрізнити такий тип укріплених садиб шляхти від справжніх замків, такі споруди називали форталіціями. Ця форталіція домінувала над містом і служила захистом від ворожих нападів: татар, турків та шляхтичів, які ворогували з власниками Косова.
В часи Речі Посполитої Косів належав до державних володінь (т.зв. королівщини). Податковий реєстр за 1579 р. разом із назвою "Koszow, villa" (Косів, село) вперше подає назву "Koszow, oppidum" (Косів, містечко). В цьому документі Косів виступає як приватне містечко, власником якого був Михайло. Новозасноване містечко біля «Старого Косова» відпало від Снятинського староства й опинилося у шляхетській власності, утворивши разом з чотирма навколишніми селами окрему Косівську волость.
Кос - ім’я ймовірного першого поселенця чи засновника Косова, що як село існувало з 1318 р. Галицьким князем у той час був Лев II. Польський дослідник Ян Фальковський у праці "Polnocno-wschodnie pogranicze Huculszczyzny" (Львів, 1938) подає переказ, що першим ґаздою Старого Косова був Косован, звідки й пішла назва села (с. 26). Але ймовірніше, що, навпаки, прізвисько Косован пішло від місцевості Косів.
Давня назва Косово була присвійним прикметником і вказувала, що це село - власність Коса. Можливо, то був боярин чи дружинник, якому галицький князь за якісь заслуги надав у володіння землю в прекрасній місцевості: широка долина, придатна для землеробства, річка, багата на рибу, великі дубові та букові ліси, соляні джерела... Косівська долина привабила й ченців, які заснували тут монастир, але ближче до підніжжя гір, де вони почувалися затишніше.
За часів Речі Посполитої офіційною назвою була Kosow, що польською означає також “власність Коса”. Згодом, у XIX ст., назву міста почали по-українськи передавати в перекладі з польської як Косів. Аналогічна назва є в Югославії.
Понад п’ятсот років гуцули жили під чужоземним пануванням, але не змирилися з ним, зберегли свою мову, побут, звичаї, мистецтво.
Ведуча - Лілія Рубан
Автор і продюсер - Лілія Рубан
Сценарій - Лілія Рубан, Влад Сакін
Режисер - Влад Сакін
Оператор - Мар'ян Ботвин
Монтаж - Михайло Кузьменко, Лілія Рубан
Директор проекту - Володимир Рубан
Менеджер з організаційних моментів - Ірина Шульга
PR - менеджер Лариса Манєк
Фотограф - Віктор Ковалевський
Production - Ruban Production™
Особлива подяка:
- Ольга Винничук - туристичний гід;
- Галина Юрчишин - директор КПДІМ ЛНАМ (Косівський декоративно прикладний інститут Львівської академії мистецтв);
- Іванна Козак-Ділета - майстер косівської мальованої кераміки, член НСХУ;
- Вікторію Никифорак - художника керамики;
- Любов Рибенчук - майстер ліжникар в "Ґушка";
- Юрій Плосконос - міський голова м. Косів;
- Печижак Роман - секретар Косівськоі міської ради;
- Підлетейчук Оксана та Іван - власників Вілла Медова (чани), м. Косів;
- Олена Рибак - власниця готельно- ресторанного комплексу Хата Рибака;
- Вікторія Яремин, завідувачка Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філії Національного музею НМГП імені Й.Кобринського);
- Людмила Луканюк - співробітник музею УПА
17 дек 2020
