КУЛЬТ ПРАЦІ та табу на відпочинок: як їх позбавитись? / ПАЛАЄ 

Якраз цього тижня в англомовному Тік Тоці вірусилась дівчина, яку назвали "girl 9 to 5", яка говорила зі слізьми, що має добиратися до роботи по 2 години, і немає часу на життя. І скільки гейту вона отримала, навіть по американському телебаченню її показували із висміюванням, яке покоління зумерів і міленіалів - ліниве. Хоча питання дійсно важливе, бо життя у кожного одне, а витрачати по 11 годин на роботу (9+ дорога) , щоб прогодувати себе - це нонсенс. Тому думаю, що скоро нас очікує трудова революція, до 4-х денного робочого тижня.

Головний флешбек дитинства та підліткового віку щодо праці - це коли ти їздив в інше місто, набігався як собака, проведучи кілька годин під палючим сонцем на базарі, на вулиці пішки і в машині яка розпеклася на сонці, нарешті добираєшся додому, з останніх сил розвантажуєш продукти в холодильник, годуєш котів і падаєш в ліжко... І над головою звучить КРИК. Або коли прийшов зі школи, з городу або щі свята, де твій аутичний мозок перевантажило голосними звуками - крик супроводжує всюди. "ЩО ТИ СИДИШ ЯК ЗАСВАТАНА", "як ти можеш лежати в такому срачі, негайно вставай і прибирай!", "А хто буде вчити уроки!", і нарешті вишенька на торті - "кращий відпочинок то зміна діяльності", так наче посапавши город ти маєш сісти одразу ж робити задачі з математики, бо ТИ Ж ДІЯЛЬНІСТЬ ЗМІНИЛА ТАК ЩО ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ, а в тебе вже очі під повіки закочуються

Проблема в тому що багато людей досі не сприймають розумову діяльність як роботу після якої хочеться відпочити

Мені 52. Сьогодні вихідний. До 11 години валялась в ліжку. Нікому не кажу, навіщо травмувати психіку людей,вам-по секрету Дякую, що вислухали.

Мій папа трохи просякнутий радянщиною, але мені пощастило у плані відношення до роботи із ним. Він тяжко вибивав свій бізнес, будував його тоді, коли доводилось з кулаками прямо відстоювати своє місце. Але коли він його здобув - поставив собі працювати рівно стільки, скільки хотілось. Не більше і не менше. При цьому непогано заробляв і увесь вільний час собі розважався. Він ще й вибудував у мені легке ставлення до грошей, тому що їх що? Правильно, завжди можна заробити. Зараз мені тридцять три, я працюю буквально години чотири вдень, але заробляю нормально. Могла б більше, але не хочу - бо мені потрібен час на йогу, на прогулянки, на чоловіка, на книги.

Я пам'ятаю, як будучи малою, коли я сиділа в кімнаті одна і просто дивилась телевізор, щоразу коли я чула якийсь шурхіт за дверима, я боялась що хтось зайде і побачить що я нічого не роблю, мене тіпало, і я вдавала наче щось роблю (а ще у мене в дитинстві завжди забирали телефон, тому рефлекторною звичкою у мене також було ховати його під подушку, коли хтось заходив)

Культ гіперпродуктивності - такий біч направді. Він здатен навіть найприємніші хобі перетворити на пекло. Я пишу для себе (для власного задоволення), і ставлю собі чомусь конкретний строк, коли я мушу це все завершити. Якщо не вкладаюся - розпочинаються нерви, психи, насилля над собою і так далі. Із в'язанням також - строки, дати, утиски. Що вже казати про звичайні буденні справи. Дійшло до того, що я вимірюю свою самоцінність у продуктивності. Була продуктивна - молодець, не була - не заслуговуєш на життя. Колесо дає оберт. Випуск на цю тему я чекала дуже давно і вельми вам вдячна і за гостю також, яка є професіоналкою своєї справи. Вона допомогла мені відрефлексувати певні моменти з життя, і зародила в голові думки, які ще потребують шліфування. Ще раз дякую. Хай квітне український ютуб!

Дівчатка, я додивилася до кінця аж до мурашок..... С дитинства я малювала, не було альбома- на старих шпалерами що стояли вже жовті у мами в коморі ( тоді у школі не було ще гуртків ). В років 13-14 перемальовувала портрети зірок, улюблених, з журналів. Всі бачили мене талановитою, а головне я бачила це. У 9 класі мама сказала що " поступиш на парікмахєра! Он як Люба працює- кожен день свіжа копійка! ". Я вчилася середньо, але витягнула на ударницю всіма правдами в не правдами( ненавиджу точні науки- ну не йдуть вони мені! Відчувала себе тупенькою, права голосу у сім'ї мама тільки мама, а тато погоджувався. Я ж хотіла малювати, інститут, вища освіта. Мама сказала" та ти не витримаєш учиться 5 років".( гроші були бо тато їздив на заробітки і 2 рази на рік був вдома, походу мама не мала й на думці вкласти трішки у мене але робила вигляд що на " свадьбу собірала". У 17 років я закінчила ПТУ " парікмахєр" і вже кудись мене втулили працювати до прибаханих клієнтів та у мене була та " копійка в день". У 19 років у мене вже їхав дах на роботі - я її ненавиділа! + алергія на зрізане волосся -на пил від волосся. Постійно сльози- соплі над клієнтом і червоні очі. У 19,5 років я написала татові листа особисто, щоб не чула нашої " розмови" мама, у листі я просила кошти щоб поступити в університет хоча б на викладача малюнку і живопису. Та то був тільки пшик для батьків. У 21 рікві я народила дитину. А коли малій було 1,5 " нарешті " батьки підтримали моє навчання в університеті( бо "всі казали що без вищої освіти не візьмуть") і дали кошти. Але- мала дитина+ заочна форма навчання. Ні туди ні сюди. Потім пішла від чоловіка з донькою в все ще більше ускладнилось. Там ще багато історій є але..... Я думаю що якщо б батьки одразу у школі підтримали мій талант то моя доля склалася набагато краще... ( моя племінниця також малювала в малює зараз, закінчила університет, всі її хвалять і вона дійсно того достойна але так важко мені усвідомлювати що мої батьки мій талант ось так проігнорували. Є образа на маму....... Яка змалечку вбила купу комплексів і ні то що не вірила в мене як в свою дитину- їй не хотілось вірити бо так вигідно, дешевше, " як Люба"...

Я на 29 тижні вагітності і в мене геть немає сил жити так як я жила в звичному режимі. Так бісять всі ці розповіді про те що вагітні повинні і на йогу ходити і в басейн і по 10 тисяч кроків. Звісно це не означає що всім треба лягти і лежати цілодобово, але і я намагаюся шось робити хобі, погуляти з собакою, та це максимум на що мене вистачає бували дні коли багато кроків було і я потім сплю по 14 год😂 Як звільнялася з роботи так мене ще й деякі співробітниці хаяли типу що я рано в декрет йду, бо от у совку всі працювали до 7 го місяця, а потім ще й працювали в режимі «легкої праці». Ну я звісно поржала і звільнилася 😂

Тоталітарний спадок - це звичайно цікава теорія. Але якщо ви подивитесь на західні країни - там також присутня так звана hustle-культура. А якщо глянути на культуру праці у східноазіатьських державах, наприклад Японії - там взагалі є така штука як Каросі́ - смерть від втоми на роботі. Про походи на роботу з застудами - у таких країнах як США та Канада - це звичайна справа. У США взагалі відсутня безоплатана медична допомога, а гроші на страховку є не у всіх. Та і кредити самі себе не виплатять, тому треба батрачити. Що до почуття себе винним за відпочинок. Скажіть "дякую" за це сучасній масовій культурі, що містить єдине мірило успіху людини - гроші, та рівень споживання, який вони дають. Коли від тебе з кожного стовба та екрану вимагають бути успішним, порівнювати себе з іншими, споживати більше товарів та послуг - ти завжди будеш незадоволений собою.

Поки дивилась випуск, встигла пригтувати суп, обід, замочити білизну, ухекатися, переодяглася, щоб зробити тренування.... А тепер стою і думаю, про те, що я ЗОВСІМ НЕ ВМІЮ ВІДПОЧИВАТИ. Дякую вам, дівчата, що змусили задуматися про те, що треба трохи пригальмувати і приділити час відновленню себе

Я репетитор, за 5-6 годин можу заробити те саме, що інші заробляють за 8-9. Люблю свою роботу не тільки за спілкування з новими людьми, але і за вільний час. Тотально згодна з тим, що ви сказали. У нас чомусь люди не розуміють, що крім роботи має бути і приватне життя, і саме в ті моменти коли ми не працюємо, ми можемо подумати над тим хто ми і чого хочемо. А тоталітарна влада ясне діло не могла допустити, щоб у людей виникали такі думки

Дуже важливий випуск. Моя бабуся була так травмована необхідністю обов'язково працювати незважаючи ні на що. Біда полягала в тому, що того ж вона вимагала і від інших. Мій дідусь не тягнув такий темп роботи, але не міг домовитися з нею аби скоротити господарство. Ні, все треба, ні від гектарів городу, ні від купи скотини відмовлятися не можна. А він дуже втомалювався та відпочити полежати міг лише коли її вдома не було, інакше крик. Вона його навіть до нас в гості в місто не відпускала, бо хто ж працювати буде. Все це закінчилося його раптовою смертю в 66 років (( З того часу пройшло 18 років, а я досі не можу її простити за це, хоч розумію, що вона сама травмована. Зараз та же ситуація у моїх батьків, тільки обидва такі. На двох осіб 2 великих городи і купа праці. Гроші в них є, в рази дешевше купити на двох вже готове ніж так упахуватися, а потім роздавати пів урожаю знайомим. Але ні, треба працювати.

Дуже дякую, що підіймаєте цю тему. Я стільки років положила на те, щоб дійти до думки, що вихідний - це щоб відпочивать. Не наготовлювати їдла, не робити генеральне прибирання. ВІДПОЧИВАТЬ! Виходити в місто - не дарма це вихідний) А як не хочеться виходити - не страшно, головне відновити свій ресурс

Чи втомлюсь я дякувати авторкам проєкту Палає за весь той неосяжний обєм користі та задоволення, який отримую з кожним випуском? Певно, що ні. Тому, вчергове дякую за цікаву розмову, гостю, за роздуми і рефлексію після🫶🏻🫂 Продовжуйте заради бога😄🤩

До речі про залізо. Це насправді навіть набагато серйозніше питання ніж здається. Недостаток заліза мають майже всі жінки дітонароджувального віку. Тобто в найбільш продуктивні роки жінки мають дефіцит цього важливого елементу. А це не тільки випадання волосся і погані нігті. Наш організм, наші органи, мʼязи, мозок отримують недостатні кількість кисню. Жінки почуваються втомленими, зникає мотивація, енергія на якусь діяльність. А тепер: тадам! Чого жінки менш успішні ніж чоловіки? Одна з причин і досить вагомих - це латентні і хронічні хвороби жінок: анемії, гормональні коливання з депресіями, клімактеричні симптоми після сорока. І жінки, і лікарі це не сприймають як хвороби. Я рада, що в останні роки зʼявилося багато, особливо англомовних каналів, де можна почерпнути інформацію, яка допомагає рефлексувати про себе як жінку, про своє здоровʼя, про дискримінацію права на здоровʼя в порівнянні з чоловіками.

Була б вдячна як би ви зробили випуск про свіжу риганіцу від ТЕТ, а саме серіал «встигнути до 30», де далі в маси ідуть стереотипи про затуркане село, неосвічених людей і реально неправдиві факти про малі міста. Живучи все в життя в Коломиї це надзвичайно образливо і неправдиво. Таких персонажів як та люба в серіалі ніколи не бачила:ні мова , ні зовнішній вигляд, ні інформація про місто не відповідає дійсності і дуже хочеться цю тему підняти.

Я лікарка первинки, і я бачу цю проблему у своїх літніх пацієнток, коли в них повно хвороб, але ж ні їй треба спати городи. І це не питання виживання, а бо як то воно в бур'янах буде. Тоді як пропонуєш гуртки при будинку культури, є навіть клуб для таких як вона при громадській бібліотекці, але що це я таке придумала, бур'яни -це цікавіше ніж спілкування з однолітками. Це дуже сумно, і тоді все їхнє світське життя - це похід до амбулаторії

Це не лише відголоски минулого, а і зараз. Трудологізм, достігаторство. Здивування від роботодавця, коли хочеш відпустку😅 Фітнес,англійська,робота,курси,книги і тд. Інакше ти відсталий, не розвиваєшся, не досягнеш успіху і тд..

Випуск - просто бомба! Не можу описати наскільки сильне враження справляє усвідомлення існування нездорового відношення до праці. Ти живеш у всьому цьому і навіть не помічаєш. А все починається з дитинства: вдома тебе пресують за твою "лінь", особливо якщо ти дівчинка і не хочеш займатися побутом; в школі тебе завалюють домашкою з 10 предметів, яку ти закінчуєш робити пізно ввечері, і самостійно вчиш матеріал, бо нереалізованим і невмотивованим вчителям пофіг на якісне виконання своїх обов'язків. І коли всі навколо говорять, що буде з тебе людина тільки, якщо ти будеш добре вчитися, ти зариваєшся в ці підручники і світу білого не бачиш. У тебе з дитинства немає особистого часу на себе, відпочинок, пошуку своїх інтересів. Школа, гурток, дім, уроки, сон. Потім хтось прийде і скаже: "Чого лінушся? Піди краще посуд помий!". Чим старше стаєш, тим гірше стає. Потім приходить час вступати в університет, а ти, наслухавшись казок від батьків, родичів, вчителів, вступаєш на спеціальність, яка тобі не підходить або ти думаєш, що підходить, але потім розумієш, що ні. В універі ситуація нічим не краща за школу, все роби сам і все вчи сам. Таке відношення призводить до того, що ти не розумієш нащо воно тобі все треба і втрачаєш мотивацію до всього. Робиш ті завдання, слухаєш лекції, витрачаючи купу часу. Завдань багато, часу мало, все треба встигнути. Коли закінчуєш ту кляту роботу, падаєш на ліжко, щоб трохи полежати, хтось приходить і каже: "Чого лежиш? Там вечеря не приготована!". Якщо ще сил вистачає обуритися, сказати, що упахався, отримуєш відповідь: "І що? Ми всі працюємо, але хто зробить те, те, те...". Після університету йде робота, і історія повторюється. У нас хворе суспільство, нам всім треба колективна психотерапія. Треба нарешті позбутися цієї хвороби і навчити наступне покоління відноситися до себе з турботою і не заганяти їх у ці рамки "успешного успеха" тощо. Реформувати нарешті нашу систему освіти, щоб виховати індивідуальність, а не ще один гвинтик, що буде працювати без мети у житті. Навчитися і навчити відноситися до людей з повагою і розумінням, незалежно від уподобань і роду діяльності.

Дякую за випуск. Зрозуміла нарешті чого ж корисного мене навчила моя родина. Про травми можу говорити годинами, а от користі від батьків було надзвичайно мало у плані виховання 😂. Мене навчили відпочивати. Лежати на дивані, читати книжки для насолоди, ходити в парк замість прибирання. А коли ми їздили відпочивати, наша задача була встати дуже рано, щоб піти на пляж і там спати/дивитися на хвилі/дивитися на небо. Коли мені ставало нудно лежати на пляжі, мама казала ʼйди працюй: он море невиплаване, а там через годинку інша робота: йти за фруктами на ринок, а далі їх мити і їстиʼ. А ще були дні екскурсій, один день екскурсії- це ти напахалася на два дні. Якщо десь подорожували, то наступаючий день - це день лежання. В нас і вираз був який описував вид дозвілля під час якого нічого не робили : овочевий день, бо лежали як овочі і нічогісінько не робили.

Хочу поділитися. Все те що ви тут обговорюєте реально. Так дійсно можна. Я живу у Європі і саме тут я навчилася відпочивати, слухати себе, не гнатися за успішним успіхом. Я завжди ставлю себе на перше місце. І це круто. Після роботи я відпочиваю, або займаюся улюбленими справами.

Живу навпаки тому, що нелюбляча матуся та не менш нелюбляча бабуся намагалися навчити. Не пашу, не терплю. Живу для свого задоволення. Оці радянські матері та бабусі хай горять у пеклі за те, чому вони намагалися навчити. Ой, який корисний канал у Вас, дівчата!

32:53 як знайомо. Я живу окремо від батьків вже 7 років і самостійно себе забезпечую. Нещодавно вирішила на балконі зробити міні сад, посадила горох, огірки, помідори. Тупо було цікаво покопирсатися. Зараз спало на думку що це ніби в пісочниці в дитинстві грати)) батьки розвонялися: нашо тобі то треба, піди купи в магазині і не займайся фігнею. Рада що вмію відстоювати кордони і зробила все, що хотіла)) садоводом я не стала, але досвід був цікавий) Зараз планую купити невелике піаніно, щоб навчитися хоч трошки грати мелодії)

У селі з цим ще більша проблема. Там взагалі не прийнято просто лежати і відпочивати. А ще не прийнято просто гуляти) Якщо ти почнеш ходити селом чи просто до лісу, то, швидше за все, одразу почуєш зауваження від батьків. Пам'ятаю, як вступила в університет і переїхала в місто, то мене страшенно дивувало, що мої одногрупники ходять гуляти. Як можна просто бродити містом, і не гнати корову/йти в магазин по хліб/нести щось бабусі в інший кінець села? Перші роки мені було прям дуже важко гуляти з ними і ловити від цього кайф)

Я була вражена коли побачила, що в Польщі люди цілими сімʼями після роботи гуляють годинами, катаються на великах, ходять весь час в гості. І це норма. Все закрито в неділю.

Тут, мабуть, буде багато коментарів про право відпочинку в умовах війни🙁 (намагаюсь поєднувати роботу, волонтерство, домашні справи, і враховуючи, що я не мала навички "ефективного лінування", зараз, щоб її набути, треба побороти зашкалюючий рівень внутрішнього супротиву та зовнішнього тиску. Власне, шо тут пояснювати, ми всі в цьому контексті існуємо)

Цікаво, що я зазвичай дивлюсь ваші нові випуски під час домашніх справ: приготування їжі чи миття посуду. А от сьогодні просто включила відео і відпочиваю після роботи Дякую за випуск❤

Дуже дякую за таку актуальну тему!❤ Дійсно, у нас якийсь культ... ні, не праці, а саме шеймінгу відпочинку. З самого дитинства: "чого сидиш, що робити нема що?". І, що найстрашніше, це передається. Помічаю за собою такі дзвіночки і одразу кажу собі "стоп!".

Дівчата, ви позбавляєте від комплексів і упереджень! Дякую за вашу просвітницьку діяльність ❤

Вважаю, що розвинена навичка дозволяти собі шлангувати,коли хочеться, не зважаючи на відсутність їжі і бардака в хаті, це краще,що я навчилась робити)

Дівчата, дякую, що це висвітлюєте. Я живу у Польщі, працюю в науковій установі і у нас заведено, oо після 16.00 - ми не працюємо. Тобто ти можеш не брати трубку, якщо дзвонить хтось із роботи, не відписувати на мейли після установлених 8 годин праці, таке навіть критикується, бо привчаєш інших, що працюєш в не робочий час і тебе можна експлаутувати. Коли вихідні - то взагалі - гріх писати, дзвонити з робочими питаннями. Я довго до цього звикала, але раз вийшли ми з роботи з колегами і до однієї з них подзвонила шефова , було заледве 16.07 і ми тільки но вийшли з офісі. Я до неї - не піднімеш? Вона - ні, я вже не нароботі. На мене ніби хтось відро води вилив. Тепер працюю з українськими науковцями, що перебувають у Польщі на стипендіях різних. Довго їх вчила поважати мій і свій час, не дзвонити до мене після 16.00, чи коли у всіх законний вихідний, не писати в соцмережах з робочими питаннями, бо дял цього є робочий мейл, не впадати в ступор, коли їм не відповіли одразу на мейла. Було тяжко, бо в нас нема поняття вихідних - особливо в науці - бо всі працюють цілодобово 24/7, щоб якось вижити і заробити на життя. в Польщі навіть не можливо так працювати - всі садки до 16.00 максимум до 17.00 , тому ти мусиш закінчити роботу і приділяти час собі, домові, дитині. Я бумала що у Польщі це вершина, але моя знайома поїхала в Норвегію - і от з її розповідей я зрозуміла, що східна Європа ще далеко позаду в плані life-work balance в порівнянні з західною.

Час ввімкнути душнілу: рівень заліза - ц еокремий аналіз, а аназіл крові загальний із формулою не показує саме рівень заліза, але запідозрити анемію по ньому можна🤝🫡 Всьо душнота закінчилась. Щиро дякую вам за ваші випуски, вони дуже потрібні нам і їх має дивитись якумога більше людей❤️

До речі, я досягла того дзену, коли ввечері або у вихідні просто не відповідаю в робочих чатах або замовникам в особистих. Навіть коли бачу повідомлення, я взагалі не захожу й не читаю. А захожу й відповідаю рівно о 9-00 найближчого робочого дня. Вважаю, людей це має наштовхнути на думку, що в мене є особистий час і кордони. Пишаюся собою)

Боже, як я вам вдячна за цю тему)))) маленька історія - в якості психотерапії в мене відтворилась давня любов до в,язання) пішла в в,язальний україномовний ютюб (який шалено росте з початком війни!), де в,яжуть 30-40 річні дівчата і що я бачу - назви проектів і сумісників по в,язанню - ШАЛЕНІ СТАРТИ !!! 5 плечових вирібів на місяць!!!!! дівчата, ви шо, стаханівки??? чи ви забули, що головне це ментальне здоров,я та любов до хоббі??? куди ви женетесь???? з ким змагаєтесь??? це не змагання!!!! це новігоризонтильні зв,язки, які поглиблюють майстерність в,язання та спілкування!!! гармонізують життя)))) тому що ніхто не знає і не розуміє сентенції Гармонізація життя...як його не розуміли попередні покоління...

Я дуже рада що зараз такі теми піднімаються у суспільстві, для мене це дуже болюча тема, бо через усі ці радянськи настановки я дуже настраждалась. Мене постійно сварили та карали за "лінь", що привело мене у затяжну депресію, а зараз я виросла і у двадцять років дізналася що в мене аутизм

Оця історія про магазинчики - просто в серденько 🖤 Мене так харить, що у нас люди мають їшачить 10-12 годин на день (особливо коли мова іде про рітейл)

Останні 5 років живу у Франції і теж мала шок! Магазини о 19:00 уже зачинені. О 18:40 у нього немає сенсу заходити і купити якусь шампуньку чи светра- охоронець говорить що люди на касі вже розраховуються і вони зачиняються. У неділю нічого не працює з сфері послуг( косметолог, перукар) тільки великі торгові центри до 20:00. Люди дійсно нікуди не поспішають, розмовляють багато у робочий час (це називається розмова для розмови"- часто просто дурниці в я сумніваюсь і їхньому інтелекті). Неділя- день для сім'ї типу. У школах канікули мають 2 тижні а не 1 як у нас. Дітей не грузять багато тут школі- завжди вони щасливі і не затуркані. Для мене було дууууже незвично що немає майже домашніх завдань у доньки.

Яка важлива тема! Я себе зараз у майже 40 років переучую відпочивати! Все моє дитинство я навіть не могла після школи та всіх гуртків сидіти дивитись телевізор. Бо міг раптом прийти тато і сказати, що вам все бАли і розваги! Чого розсілися? При тому, що була відмінницею і безпроблемно дитиною, яка ніколи нічим не наполягала батьків. І що я памʼятаю з дитинства - я дивилася Беверлі-Гіллс хілс, сидячи перед телевізором і раптом що /«- швидко вимикаю його (пульту не було). Тому зараз - так, мені соромно, коли я просто лежу на дивані, задравши ноги((

І до речі, згадующи досвід скандинавських країн. Естонія не скандинавська, але менталітет дуже схожий. Тут нема цілодобових магазинів, швидка не працює вночі (хоча це напевне сумнівний плюс). У місті, де я живу, маршрутне приватне таксі не працює по вихідних. Та й узагалі, субота та неділя - це майже завжди законні вихідні для громадян. Більшість магазинів закриті, торгівельні центри працюють до третьої години. Винятками є лише великі супермаркети і деякі ресторани швидкого харчування. Більшість цінує свій час, люди не загнані, наче коні в ярмі, тому що мають розуміння важливості як роботи, так і відпочинку. Сподіваюсь долучитися до цього культу, мені подобається)))

Іноді, раз на два місяці, мама дозволяла мені відпочити від школи, типу просто туди не йти «за сімейними обставинами», але з одним правилом - весь будинок повинен був бути прибраним (генерально) до 13:00. З одного боку, це цікава практика, а з іншого - я зараз відчуваю провину, якщо в вихідний, відпустку або коли захворіла не прибрала вдома до обіду :/

Дівчата, подяка за випуск. Цю таку важлива тема, в нас скалічені генерації. Люди не вміють відпочивати, не вміють чути себе

Писати все що я роблю мене врятувало під час декрету, коли мені здавалось що я не роблю ніхрена, грошей нема, в квартирі срач, і готую я весь час якусь фігню. А виявилось, що я роблю просто дофігіща, це дало можливість заспокоїтись і трохи відчепитись від себе.

«Найкращий відпочинок - зміна виду діяльності з одного на інший»☝🏻

Шановні й дорогі! Як же правильно все говорите. Жодних заперечень. Прокрастинація мене рятувала часом від таких халеп, що й годі говоритиі. Але... Але мої двоє неповнолітніх дітей буквально помруть з голоду безпритульними, або в "кращому" випадку опиняться в притулку, якщо я не буду працювати по 14-18 годин на добу 7 днів на тиждень. Тому що борг за придбане житло за мене ніхто не поверне, одяг і їжу ніхто не придбає. Про навчання годі й говорити! Це не про якісь хворобливі амбіції. Який рівень добробуту в більшості з нас? В яких умовах ми забезпечуємо себе у воєнний час? Реальність у тому, що працюючи без жодного відпочинку можна здобути чесним шляхом заледве елементарні умови для життя собі й своїм дітям (і не пишіть нащо тоді "злидням" народжувати, бо таки поясню). Поодинокі випадки, які заперечують мої твердження насправді їх підтверджують. Ті ж хто скаже, що нині в українців все не так, безсовісно бреше! Працювати нам таки доведеться понадсилу. А от що треба змінити в головах, так це традицію вказувати всім, як їм жити й припинити вважати, що тобі всі завинили, бо ти ж правильний. І до слова. Спати більшості людей треба не 6 годин на добу, а 9 годин на добу. Страшно, що люди змушені позбавлятися сну.

дивлюсь цей випуск в перший день місячних, коли лежу і не можу нічого робити і ще й штурхаю себе "зберись, давай хоч трошки корисного зробим". Ваше відео було дуже доречним і я реально кайфанула від перегляду, багато чого для себе підмітила і розклала по поличкам (бо здавала феритин, ходжу до психолога, пишу щоденник вдячності час від часу, але все це було в розриві один від одного і я не уявляла як це все поєднується). Дуже дякую за це відео♥

В саме серденько, те що мені потрібно було почути❤Дякую, дівчата! Ви неймовірні😘

Дякую !! Як завжди актуально !! Часто маю відчуття що мені не вистачає часу а поміняти своє життя кардинально дуже страшно і безвідповідально маючи неповнолітню дитину . Відчуваю себе в пастці . Але мені повезло і я знайшла ваш канал який надає сил і діє на мене як похід до психотерапевта. Також часто дивлюся Це ніхто не буде дивитись 😌😌😌, знаходжу книжки які ви радите . Дякую вам від щирого серця ♥️

Коли кожен день по 7 уроків 5 днів на тиждень і кожен день задають по сім завдань і половина з них довгі по виконанню, потім художня школа 4 години 5 днів на тиждень, і репетитори з мов, вистачає сил тільки на те що б поїсти і помитись :.)

Дякую, дівчата, за такий корисний етер. Мені як людині, яка іноді працює до стану мертвого кота, він був конче необхідний. Постійно здається, що нічого не роблю вдома, але дрібниця за дрібницею і ввечері я просто падаю без задніх ніг. Про роботу навіть мовчу. Сподіваюся, цей випуск дасть мені поштовх змінити ставлення до свого відпочинку

Згідна з вами на 100% треба дослухатись до себе і свого організму і якщо у тебе стан лежати в ліжку дивитись серіал і все то треба так і зробити і за це не має бути соромно. Але, на жаль, у сучасних реаліях це не так просто, бо ж роьота, на яку ти не модеш просто вщяти і не прийти, бо ти морально втомлена, ще є побут, ладно ще прибирання, але їсти хочеться треба йти в магазин, шось готувати і тд, а ще є людий у яких діти чи тварини, чи діти і тварини, треба понуляти, нагодувати погратись приділити час. А ще є ще щось і ще щось і ти це все не вивозиш і вже на межі зриву емоційного, але і часу коли можна просто нічого не робити нема, і це просто жесть якась Крик душі просто

Сиджу плачу... Згадую як в дитинстві мама заходила до хати і я відразу підривалася щось робити, навіть тоді, коли не було чого робити. Була установка, що постійно треба щось робити. І мама досі живе за цим принципом і хоче щоб я так жила. Я працюю з цим, але відчуваю , що якась не така, коли інші люди більш продуктивніші за мене, більше роблять за мене. А я просто не можу зробити елементарні побутові речі...😢

Мені 14, і вчора я цілий день дивилася серіал,за тиждень я втомилася й хотіла розслабитися, але я цілий день дивлячись серіал, гризла себе що я по життю ніхто і нічого не роблю😢

Мене звільнили,коли я сказала,що я захворіла і хворіти буду вдома і крапка. Сказали,шо всі хворіють,а я не виключення. Проте я знаю свій організм, що я краще дні 3 відлежуся та полікуюся, а на роботі я буду хворіти тижнями.

Коли я хворіла в часи школи то для мами був день безкоштовного клінінгу 🙂 Для батька відпочинок - зміна активності, спати можна тільки до 7, 9 ранку то вже добрий вечір Я теж була підвладна цьому тривожному стану, так навчилась багатьох речей, але зараз в емоційному вигоранні і більшість часу в трансі рілсів, але працюю над цим. Легалізація відпочинку - найкраще що сталось зі мною після початку терапії

О, ноосфера відгукнулась на мої думки. Прикольно. Корисне обговорення, але на мою проблему не відповідає. Зара буде купа тексту. Скільки не цікавлюсь цією темою, а все не знаходжу відповіді на питання - а що робити, якщо я от правда щирий лінько? Причому, мені емоційно з цим абсолютно окей. Я з цього приводу не страждаю й не займаюсь самоїдством, я просто, типу, головою розумію, що мені об'єктивно треба робити [щось], але я цього не роблю, бо не хочу. Цим [щось] може бути що завгодно - як якісь великі складні задачі, типу пошуку роботи, так і щось дрібне і банальне, типу приготування їжі - не готую, бо не люблю готувати, не хочу готувати, цілий день не їм, потім зжираю бутерброд, бо треба хоч щось з'їсти. І, знов таки, мені емоційно з цим норм, я просто раціонально розумію, що гроші кінчаються, а харчуватись бутерами - шкідливо. В мене тупо нема сили волі, щоб робити те, що робити прото не хочеться, от я і не роблю, лол. І як з цим боротись - в душі не маю. В мене немає страху успіху, чи неуспіху, принаймні в якихось простих речах точно - типу їжі купити, вийти надвір, винести сміття, зробити розминку. Який тут страх? Нє-а, я просто не хочу, бо в мене є ковдра і книжка, лол. В мене також дійсно нема енергії - але в мене ніколи її не було, навіть дитина з мене була дуже флегматична і лінива - лежати і мріяти, чи малювати/читати цілий день завжди було улюбленим способом проводити час. Після ковіду стало трохи гірше, але не набагато. І, так, в мене з підліткового віку є дефіцит заліза (хоча знов таки, в дитинстві з цим було ок, але енергії не було більше), але я не можу з ним дати ради - вгадайте чому? - бо, блін, залізо також треба __змусити__ себе пити, бо а) забуваю б) не хочу, бо від нього нудить І я просто не роблю того, чого не хочу робити, бо не можу себе змусити. А залізо я пити не хочу. А без заліза в мене немає енергії. Бам! Коло замкнулось. І ще, я максимально хаотична істота, ненавиджу планувати і знати щось наперед, ненавиджу і ігнорую будь-які списки, і невимовно страждаю, коли мені треба жити по таймеру (а доводилось, бо таблетки) чи розкладу. І щееее, для мене не працює ніяка мотивація, окрім "мені в кайф" (але в кайфі є пастка, бо мені в тому числі в кайф тупо лежати і читати, чи лежати і мріяти в вікно), бо я не хочу нікому нічого доводити, ні робити назло, не маю амбіцій і якихось соціальних приколів типу потреби в схваленні. Мені просто комфортно зі своїм внутрішнім світом та стагнацією і абсолютно пофіг, на світ зовнішній. І так, це був би дуже класний стан свідомості для людини з грішми, але без них він стає максимально дезадаптивним і самосаботуючим з раціональної точки зору. Я не знаю, як жити це життя. Не знаю, чи такі проблеми вирішуються у психотерапевта. Всі кажуть, що для змін потрібна воля до змін, а я, бл@ха, її не маю, тієї волі. Мені з собою норм. Мені з грошима не норм [їх відсутністю], і з цим світом, який вічно кудись спішить, в той час, коли я плину часу не відчуваю взагалі. А, звісно, на терапевт теж треба гроші, яких нема, лол [х2]. Можливо, мені треба навіть не терапевт, а типу як тренер? який би прям змушував щось робити. Але ні додатки, ні близкі люди з цим не справляються, я їх так само успішно ігнорую, як списки, лол [х3] Така фігня. Дякую всім, хто не полінувався [бадум-тсс] прочитати це простирадло.

Я навіть не задумувалась про це, а от зараз як задумалась. Це справді та хрінь яка сильно псує мені життя, я постійно відчуваю провину за те що нічого корисного не роблю, буквально забороняю собі почитати книгу, грати в ігри і робити все те що "не приносить користі", дійсно чую цей голос який каже"що, знов нічого не робиш?!"( Дякую за підняття цієї важливої теми!

Класна розмова про людяність в ставленні до себе. Дякую.

Дякую за випуск! Я от нареченого свого іноді гризу за те що лежить відпочиває щовечора. Хоч і зазвичай допомагає по дому. Але я не можу дозволити собі просто лежати, все дитинство бігала по гурткам, а потім ці екзамени. На роботі раніше дуже часто було: ти повинна працювати і на вихідних і безкоштовно, ввечері доробити вдома що не встигла. Це при тому, що начальник років на 15 старше. Робота після 9 годин роботи - це аж до сліз сумно😢 Коли мого віку був керівник, то на щастя такого відношення не було. Дякую за важливі теми❤

Дуже вам дякую за цей випуск! З початку повномасштабного вторгнення живу в іншій країні, і я дуже довго звикала до того, що у людей тут, є життя поза роботою, що вони не працюють у вихідні і свята, що вони відстоюють своє право на високу зарплатню, щоб не працювати на двох роботах, а проводити більше часу з родиною, або просто мати змогу сидіти лавочці і читати книгу. Спочатку це шокувало, але зараз я розумію, чому європейці більше посміхаються, більш доброзичливі, і взагалі більш щасливі люди. Виявилось, що робота - це не все життя, це тільки його частина :)

Я пам'ятаю,як на мене часом тиснули зі своїм "чого ти лежиш, могла б і поприбирати",коли я не мала сил ні на що. Після школи і виконання домашнього завдання вільного часу майже не було,а ще треба було щось приготувати їсти. Також з початку війни я постійно відчувала провину за те, що хочеться відпочити чи навіть просто поспати. Тільки недавно вирішила послухати себе і здійснити мрію свого життя - поїхати на тиждень у Німеччину. Мені це допомогло. Зараз я студентка і працюю у вільний час репетитором,тому я розумію, наскільки важливо слухати себе і не перевантажувати себе. Дякую вам за таке корисне відео,я бажаю вашому каналу процвітання і люди повинні розуміти, що вони не роботи і їм потрібен відпочинок хоча б на кілька годин.

Дівчата щіро дякую❤, що Ви пілкуєтесь про ментальне здоров'я нашого суспільства💙💛

Я, коротше, домогосподарка на повному утриманні чоловіка. Працювала трохи більше трьох років за все життя, і це було пекло, хоча робота була не бий лежачого. Але ж вставати рано, у муніципальному транспорті півтори години товктися, з людьми спілкуватися... Йой! Теперечки не працюю, висипаюся, соціофоблю досхочу, читаю, багато гуляю пішки (оце люблю), домом займаюся собі в радість. Родичі бідкаються, щоб хоч якусь роботу знайшла, а я тільки відхрещуюся.

Велике дякую за відео, ви неперевершені! Ділюся фразами від родичів: "Відпочинок - це зміна роду діяльності. Почни робити щось інше і відпочинеш."

Дуже дякую за надзвичайно корисний і цікавий випуск. Змалечку картала себе за те, що не можу досягти ідеалу, що роблю недостатньо, аби стати кращою, що мало працюю, що не привношу у світ щось цінне. Ненавиділа і не приймала себе через те, що з раннього дитинсва маю хворобу опорно-рухового апарату і не можу бути такою, як "усі нормальні люди". Лише нещодавно (хоча й наче я вже давно доросла) разом із психологом дійшла до думки, що не треба стидатися себе справжньої і приховувати від інших (і від самої себе, уникаючи "незручних" думок і вчинків - а по суті втрачаючи можливості, які можна було б реалізувати, якби не оце втікання від того, що є) свій фізичний стан, свої почуття та емоції і ДОЗВОЛИТИ собі нарешті і сумувати, коли сумно, і радіти, коли відчуваєш , і займатися творчістю (та й частіше нею ділитися) - і відпочивати теж! Я все ще вчуся, і це все дуже складно, але такі випуски, як цей, такі люди, як ви та ваша сьогоднішня гостя, - вони підтримують і надають сил подумати про це все ще раз і роздивитися себе справжню ще краще, ніж до того. Дякую за все, що ви робите. Ви надихаєте.

Палає 🔥, дякую вам за новий випуск ❤ Процвітання вашому каналу 👍

Хоча, можливо, я ще не додивилась до цього, тоді буде два коментаря в підтримку каналу☺️

Хотіла написати коментар, але стало лінь, тому просто лайк. 😅 Дякую. Дуже цікаво послухати рані Марію, прошу, запрсіть її до себе ще🙏

Дівчаточка, дякую вам за працю!❤

Дякую! Дуже цікава тема

Боже, як це було потрібно! Дякую за цю тему в за цю гостю!!!

Дуже цікаво ❤ Дякую, ви такі класні 😊

Дякую за вашу роботу! ❤❤❤

Я не перший рік намагаюсь працювати з психологом на цю тему, але поки ніяких результатів. Тобто я всі ці речі про себе знаю, і про моїх родичів і те що я не знаходжусь у ситуації небезпеки і не маю повторювати їх сценарії. Але в певних ситуаціях я раз за разом наче відтворюю якийсь алгоритм, при чому один і той самий, один і той самий!і кожного, курво, разу! Чим саботую будь-які проекти, що зроблять мене щасливою, чи успішною, чи просто змусять пишатися собою. Крім того, я знаю, що я -- талановита, розумна, хоч й не безмежно, й можу багато чого досягти. Більш за все мене лякає, що я так і не зможу реалізуватись. Та нажаль, мене це не мотивує.

Дякую за цікавий розбір теми! Гостя прекрасна! Хай квітне Палає!

Дякую вам за ваші відео 💖 мені заборонялося відпочивати навіть коли я був хворий... Наді мною знущалися фразами "тєбє всєгда плоха" і тд... Але мені реально з підлітковство і досі погано посиійно і без грошей я не можу цього вирішити... Але я не можу і піти працювати бо крім фізичного стану я ще й не маю досвіду і освіти, бо коли інші діти розвивалися мене батьки тягали в секту і весь мій час був там, а ще я страшно сильно боюсь помилок, а тому краще взагалі нічого не буду робити крім домашніх справ і там постійно себе критикуючи і не даючи, не дозволяючи відпочинку.... Страшенна суміш з якої я не знаю як вибратися... Та й таке... Тут у випуску мені сподобалася психологиня. Я шукав безкоштовної допомоги, періодично знаходив, але все було сильно не моє чи взагалі мене знецінювали знову... Останній раз наче справді трапився нормальний психотерапевт, але мої проблеми і травми після секти занадто важкі, а він наче не розумів мене до кінця і я не міг пояснити... Поради медитації і вправ мене лише бісили, бо я знову намагався це робити а в мене Панічні атаки... Тому, люди, якщо маєте ресурси - шукайте саме свого психотерапевта, не бійтеся поміняти)

Оооо!!! Дякую вам за відео!!❤❤❤❤

До речі теж у лікаря відкрила причину своє "ліні". Низький гемоглобін. А я себе сварила і змушувала бути продуктивною. І так, шукала методи та мотивацію. Ви дівчата - скарб. Дякую.

Дуже вдячна за те, що обговорили таку важливу тему❤

Для мене цей випуск дуже цінний❤. Дякую вам, дівчата, за нього і за таку цікаву гостю.

Величезне ДЯКУЮ за цей випуск❤❤❤

Мені треба було подивитись це відео🥲. Хоч лінуюсь часто, але винувачу себе за лінь Працювати почала в 16, тому що було нав'язливе відчуття, що я нічим не зайнята і безтолкова для суспільства

Дякую, мені потрібен був такий випуск ❤

У моїй голові так склалося, що під поняття відпочинок підпадає в основному тільки сон. І це призводить до того що я дуже часто сама собі не даю просто поспати. Книжку прочитати треба зараз, поприбитати треба зараз, їсти приготувати треба зараз, новини подивитись треба зараз, попрацювати з документами треба зараз, і тд. Дякую за випуск!!!

Дуже крутий випуск Дякую !

Щиро дякую вам за відео! Це просто неймовірно!

Дуже дякую за такий корисний випуск 😍

У мене фіброміалгія і я живу через силу,на потужній фармпітримці( енергетичний потенціал низький,втомлююся швидко,але треба працювати, зараз щє і навчання,шоб змінити сферу діяльності..

Дякую що зазначили різницю між лінню та прокрастинацією.

Дякую за неймовірний контент, який настільки важливо почути❤❤❤

Дякую за ефір. Дуже подобаються гості. Гостя цього ефіру неймовірна, дуже легка🥳

Дуже дякую за обрану тему! Надзвичайно актуально і цікаво.

Надзвичайно важлива тема! Дякую❤

Щира вдячність ❤❤❤Ви -- прекрасні та надихаєте.

Супер випуск! Дякую , палає тепло 🔥

Класна гостя, дякую дівчата👍

Ого! Це прям кілька сеансів у хорошого психолога! Дякую!

Випуск супер! Марія дуже цікава і приємна гостя! ❤

Дякую за випуск і за чудову гостю ❤ Ви прямо оздоровлюєте свою авдиторію

Дякую! Мені в дитинстві казали, що лінь поперед мене народилась. Добре, що пішла в терапію