буду виписувати слова, які ми позабули і не користуємося: -грубий у значенні товстий -вілгість, замість вологість -роз‘ятрюватися - запалятися - допіру - щойно, тільки - юнка - юна дівчина -ятки з морозивом - кіоски, легкі будови для продажу - пильне діло - невідкладне - міць - сила. коли б його міць... -розривки - веселощі -сильвета - фігура -пірник - пряник
Дякую за запис та працю! Дуже цікавий та багатошаровий роман. Як сумно, що така література була сторіччя захована від нас. Як трагічно, що молода талановита людина, яка могла зробити ще більше, мала таку жорстоку долю
Начитка просто фантастична. Так вийшло що частину читаю текстом, частину в аудіо, і не натішуся. Автор так ажурно запаковує думки, що хоч диктанти пиши по текстах. І дико приємно читати згадки/опис Києва. До такого твору взагалі треба допуск отримувати))
Почала слухати… Яке задоволення від тексту,такої розкішної мови,чудового прочитання,зображення образів! Як трагічно склалася доля цього геніального автора. Що ж це за доля у нас,українців-таких талановитих та розумних… Ця земля просякнута кров‘ю найкращих її синів і доньок. Яка жорстока правда.
Це робилось спеціально, щоб вихолостити з українського гену культурну самоідентичність. Страчували Совєти інтелігенцію, митців, (Страчене Відродження, Бойчуківці), просто роботящих та розумних (розкуркулення), а видатні уми забирали працювати на імперію (Корольв) і зросійщували. Вибачте на слові - люмпенизували. А потім можна говорити, що українська культура якась сільська і містечкова…. Не знаю як, але у слідуючих поколіннях все-одно відроджувалось все найкраще, що є в нашому народі. Може земля у нас така родюча, що українців не здолати. Прямо як у Тичини: «Я єсть народ, якого правди сила, ніким завойована ще не була!»
Хоча не вказано, думаю, що читець - нар. артист Украіни Анатолій Хостікоєв - геніальний актор, який надзвичайно глибоко не прочитав, а справді зіграв історію Степана Радченка. Браво!
