🌻📘🌿Все треба робити вчасно, цінувати те що маєш, не підкорятись сліпо чиїйсь волі, ніколи не робити нічого на зло комусь. "Порівнюючи життя панів та мужиків, він глибоко пересвідчився, що бог не дав долі мужикам, що для мужиків нема щастя на землі". Повість не хотіли друкувати у львівській "Зорі", хоча написана була гарно, виразно, бо могла здатися "цензурі надто гострою, ніби пропагандою безшлюбного життя", та й "попи і черці вважали би її неморальною", і створили б редакторам проблеми, "що через один твір могли б весь збірник понівечити". Газета ж "Правда" надрукувала твір, і у "Слівці від редакції" відзначила, що в повісті автор розкрив проблему упадку моральності серед народу, та формального, поверхового відношення селян до релігії. І тільки "справдешня просвіта і наука та щира християнська проповідь зуміє здвигнути народ з упадку морального, защепити в нім справді релігійного духа, а не поверхове фарисейство". Ця повість відноситься до раннього періоду творчості Коцюбинського. Автор вважав її незрілою, тому багато часу потратив на редагування тексту, і щоб якнайкраще передати "український колорит". Твір друкували в Петербурзі і Одесі, де цензори вирізали 20 рядків з роздумами Гната про панське і мужицьке життя, що селяни безправні й досі не мають землі. Розділ 1 -- 00:07, Розділ 2 -- 28:31. Розділ 3 -- 1:06:02. Розділ 4 -- 1:29:44. Розділ 5 -- 2:03:20. Розділ 6 -- 2:35:25. Розділ 7 -- 1:29:44.
Дякую за прочитання... твір тримав в напруженні до кінця- сподівалась,що лиха не станеться... нажаль... твори того часу майже всі сумні. Чекаємо! (Крим)
Дуже цікавий твір ❤люблю слухати про людські долі, про побут як люди колись жили одразу не хочеться нарікати на життя сьогодення 😮. Переслухала кілька разів дуже гарно прочитано❤. Щиро дякую, низький уклін Вам ❤. Я знаю вже дуже дуже багато творів українських письменників і завдяки Вам. ❤
Як гарно та правдиво описане життя та побут українського народу.Опис частування і як набирали страву ложкою і підкладали скибку хліба щоб незакапати скатерку,і чарка одна була і по колу підносили.
Так було і у наші часи, мої бабуся мастили хату глиною і сохло так як описано,темні струпи як коріння дерева по стінах,а потім білили.І стояла біленька хатка з блакитними вікнами у зеленому садочку....і досі стоїть хоч давно вже немає тепла у хаті,померли усі.
Ми теж з бабусею ,як міла були ,хату мастили. Кізяк збирали,з піском та водою руками змішували (так мені подобався той запах свіжого конячого кізяку) ,і потім призьбу і з боків зату мастили,ото була забава нам,а потум коли воно висихало,то вже синькою білили і така хатка чепурненька стояла собі серед зеленого подвір'я ,що ніколи не забути те. Кожного року мастили хатку. Бабуся нас чекала з Одеси,щоб разом це робити.На одещині вікна були сині або зелені і синькою вже хто як хотів білив. У нас збоків була білена,а в когось і зелені вікна ,тільки ми казали "шибки" були,а одна хата навіть червона у когось є. Тай до сих пір там так. Дідучь був 1917 року,той нічого не змінилось. Тільки людей поменшало,бо молодь до міст великих поїхали..
