Всі книжкові магазини і видавці. В Харкові друкують дитячі, читаріум до прикладу. Я коли бачу під обкладинкою рік видання 2022 або 2023 завжди плачу. Незламні
Олександро, вітаємо вас! Нова книжка Олександра Михеда з автографом ваша 🥳 Підкажіть, як ми можемо з вами зв'язатися для уточнення деталей доставки виграшу?
Дякую за таку змістовну і потрібну розмову. Олександр дуже влучно проїхався по болючим місцям та травмам, але зарядив рухатись далі. Мені найбільше відбився у пам'яти епізод в березні минулого року: всі населені пункти навколо нашого села були оточені росіянами, виїхати ніяк (Чернігівська обл.), зі сторони Києва та Чернігова безупинно лунають вибухи, а ми з громадою розчищаємо ділянку посадки. Вибираємо скло, метал, сміття, викорочовуємо старі пні. А згодом кум привозить маленькі липи і ми сидимо їх на розчищеній ділянці. І весь цей простір готуємо із думкою про дітей, які за 5 років під цими липами на траві зможуть бавитись.
Один із символів незламності для мене - це феномен, який запамʼятався з осені. Коли після кількаденної відсутності о третій ночі "давали світло", і в усіх багатоповерхівках, які видно аж до горизонту, поступово запалювалися квадратики вікон. Серед ночі. А ти запалював свій квадратик і вперше за все життя у цьому великому місті точно знав, що відбувається за кожним із цих квадратиків. Зʼявлялося усвідомлення того, наскільки ми схожі. По-перше, чекали повернення світла (віра в наших людей), ставили будильники, щоб не пропустити (віра у свої сили); по-друге, всі вставали й робили те, що мали (відповідальність перед іншими навіть у момент катастрофи): готували їсти, прали одяг, робили роботу, вчили дітей, перевіряли зошити, курсові тощо. Працювали з тим, що маємо, і використовували на повну те, що мали, навіть якщо це кілька годин світла серед ночі. Для мене це про незламність у досить похмурі й темні часи. Місяць атак на Київ у травні цього року все ж був інакшим - удень можна було встигати перезаряджатися. Восени все було похмуро ледь не цілодобово, але ми все одно трималися.
Мені здається, що саме це інтерв'ю відкриває Олександра із зовсім іншої, але дуже важливої для нас сторони. Захоплююся силою і незламністю, дякую за розмову!
Дякую Олександру за щирість. Для мене своєрідним символом незламності стало те, як люди ховали український прапор під вуличною плиткою під час окупації. Коли місце звільнялось, і люди одразу виходили на вулиці з жовто-блакитними прапорами, я дивувалася, як таке було можливо, поки не побачила, як саме.
У мене градом лилися сльози від гіркоти розмови, бо за нею фізично чутно стільки болю і горя, і мені так безкінечно шкода, і так боляче слухати про втрату сенсів та розчарування в літературі, бо саме через «вугілля» Михеда я шукала відповіді на власне питання «нах я це все» після 24-го, бо через «вугілля» зокрема я шукала власні відповіді на питання «що значить бути українцем», бо через «вугілля» я знаю місто, якого уже немає, так ніби була там, хоча ніколи не була, бо через його «вугілля» я вже знаю напевне, що у мене виявилося набагато більше спільного із незнайомими і неочікувано рідними людьми із Лисичанська, а не з російськими друзями, які на сьогодні є ніким в моєму житті. Завдяки «вугіллю» я знаю, хто така Олена Стяжкіна та Ігор Козловський, і завдяки вам, Олександре, я читала і слухала уже їх, і ваші спокійні голоси виявилися голоснішими за будь-яку російську пропаганду. Завдяки вам і вашим голосам було не важко відпустити минуле, бо порожнечу всередині було чим заповнити. Мені дуже, дуже шкода, що на вашу долю випало так багато, що на нашу долю випало так багато, і єдине, що мені хочеться додати, це що ваша творчість і ваш голос - важливі зараз і будуть важливі після, коли ми всі матимемо змогу зупинитись, оговтатись і осягнути все горе, що нам дісталося. Ваш голос і є моїм символом незламності, який звучить попри жахи досвіду, який буде говорити і за мене теж, за все, що я не можу, не маю слів промовити. Будь ласка, будьте, Олександре Михеде, звучіть.
Потужна розмова, потужний Михед. Батьки Олександра були моїми улюбленими викладачами, лекції Тетяни Василівни я досі, через більш ніж 20 років, добре пам'ятаю, моя велика вдячність їй. Обов'язково куплю книгу Олександра (хоча б для інтерв'ю з мамою, але не тільки, звісно :) )
Олександр Михед - це точно про Сенс! До цієї розмови практично нічого не знав про гостя, а тут і подкасти, і наукові роботи, і книжки-дослідження! Олександру шана за його роботу, а також подяка за «Транзишн», який, на мою думку, є недооціненим. Це перша книга автора, яку прочитав декілька місяців назад, і вона одразу мене захопила! Відтоді Михед у списку книжкових бажанок😅
Плакат з віршем Шевченка зі словами «Борітеся - поборете», який виявили українські військові, коли зривали пропагандистський плакат з білборда у Балаклії. Це сильно
Солдат, який читає в окопі Тімоті Снайпера, кицька в метро під час обстовлів Києва, Антологія української поезії, знайдена у Бахмуті, котик, який доплив до даху будинку в затопленому Херсоні, жінка, яка рятувала на руках пса по коліна в воді
Мені дуже відгукується бажання просто вити від усього, що відбувається, та неможливість стулити писка тій травмі, яка говорить за тебе, про тебе, замість тебе, коли ти не маєш ресурсу запакувати все у гарну обгортку. Для мене символами незламності стали ключі. Ключі тому, що, спілкуючись із десятками людей, які вимушені були покинути свої домівки, я зрозуміла, що всі вони до сих пір зберігають ключі від своїх осель, не залежно від того, чи є будинок, чи його вже немає, чи в ньому вже живуть інші нелюди. Ця безмежна віра у повернення свого, себе на своє місце, надихає у тилу людей ще більше працювати на своєму місці.
Одним із символів незламности для мене є Чернігівська обласна бібліотека для юнацтва, яка, на жаль, зазнала страшних руйнувань від російських загарбників. Я картаю себе, що жодного разу не навідалася до неї, все відкладала власний похід зі словами: «а нехай потім, бо зараз важливіші справи є/поспішаю на пари/тощо тощо тощо». Але попри біль - нині ся будівля обʼєднує довкола себе таку кількість світлих людей та речей, що, вірю, одного дня настане її повноцінне відновлення, а я поспішатиму (без жодних «потім») на презентацію-зустріч нової книжки Олександра, що відбуватиметься саме в стінах цієї історичної памʼятки ❤️🩹
Як не банально, але головний символ незламності - люди. Від військових до цивільних. Після підриву росіянами Каховської ГЕС десятки зірвались і поїхали в Херсон, а ще більше донатили і поширювали соцмережами пости про евакуацію тощо. Вже багато говорили про це, але в кризові моменти ми справді вміємо ставати об'єднаними як ніколи. Це усвідомлення дає розуміння, що як складно не буде, ми обов'язково вистоїмо, незважаючи на бездіяльність оон та інших світових організацій. Люди, які знають за що вони борються - незламні.
Символи незламності: антологія української поезії від абабагаламаги, яку знайшли військові десь на уламках розтрощеного міста. Наші меми, які створюються за секунду "після"
Чудова розмова - динамічна, цікавата з сенсами. Слухала на одному диханні ❤ Для мене одним із символів незламності була книжка в тривожній валізі. Це наче жахлива інтерпретація питання: "Яку книжку з собою взяв/ла б на безлюдний острів?" Думаю, після 24 лютого багато книголюбів точно знають, що відповісти. Я завжди ношу з собою "Бунар" Каті Калитко. І саме ця збірка - мій символ незламності. Але повість про найважливішу книжку абсолютно різних людей, яку вони встигали вхопити при виїзді чи про яку довго думали напередодні, прочитала б
є різниця коли автор пише про чужий досвід (Змішаю твою кров), а коли пише про власний. Тішуся що в наші тяжкі часи є музика Жадана, книги і роздуми Кебуладзе і Боднара.
Вітаю! Дякую), мій особистий символ незламности та навіть не віри - відчуття руху з життям - колосок пшениці вдома, літера Ї та Володимир Великий з хрестом на Володимирській гірці. Це смак солоного моря та підвал з бочками вина в батьків. На цьому я продовжую рухатися та носити замість вишуканого одягу й айфону татуювання на шиї з мальовничим гербом України, зроблене до війни.
Пішла слухати подкаст станція 451, і це любов. Просто чиста насолода. Дякую. Це відкриття для мене. А ви бачила бджіл, які намагаються не дати вулику утонути в Херсоні? Вперті і незламні
