За найцікавіший коментар ми розігруємо примірник “Космос всередині. Наїв і мистецтво аутсайдерів в Україні та світі: дефініції, історичний контекст, дослідницькі кейси” з підписом Павла Гудімова.
@@juliaj7349 переможця оголосили у спільноті ютуб, додали скрін з вибором коментаря Павлом. А в інстаграм сторі переможниця нас затегала після отримання книги ❤ Дякуємо, що цікавитеся
Колись хтось із партійних, здається, гостей спитав у Марії Примаченко, чому це в неї в хаті досі ікони висять, на що вона відповіла: "Нам без Бога ніяк") іноді здається, що митці наїву від початку мають відповіді на всі живі і ненароджені питання)
А я народилась і проживаю в с.Родниківка (до 1946р назва Війтівка) що на Уманщині з мого села сестри Гоменюк Ярина та Софія. Майстрині декоративного розпису. Розмальовували спочатку собі а потім і сусідам хати. Малювали картини. Визнані майстринями "наїву". ❤ Вони були не такі "розкручені" і їх знали хібащо музейні працівники. Думаю ще є багато невідомих і маловідомих талантів нашої землі яких в кращому вмпадку знали в селах чи містах сусіди. Так хочеться щоб їх творчість не згубилась а засяяла в славі на весь світ!
При перегляді відео, закралося цікаве питання. Чи можна дитячу творчість вважати також наївним мистецтвом? Через свої картини дитина передає власний погляд, хоча техніка далека від професійної 🤔🤔🤔
Дякую за цікавий та просвітницький випуск! Вражена тим, наскільки багатий та різноманітний світ втілює в собі наївне мистецтво. На мою думку, саме відсутність усталених рамок для творчості стимулює творців та творчинь до втілення найсміливіших фантазій та створення гостросоціальних сюжетів. Наївне мистецтво є вкрай важливим феноменом, адже завдяки його існуванню можуть говорити ті, чиї голоси зазвичай не чують: серед митців, які творили у цьому напрямку досить багато жіночих імен, та й загалом людей, що опинились ніби за межами соціуму. Навколо наївного мистецтва закріпився ореол низового та периферичного, але це кричуще несправедливо! Сподіваюсь, що завдяки праці таких дослідників та ентузіастів, як пан Гудімов, суспільство трансформує свої погляди. P.S. Згадала ще один приклад сучасного міського наївного мистецтва - "Казковий під'їзд" на 13-му поверсі будинку по вул. Радунській, 26, але якого зараз, на жаль, не існує, бо у 2017 році після переїзду художниці все оздоблення демонтували.
Дякуємо Вам 😊 До "Казкового під'їзду" мені ще пригадався "Вікторіанський під'їзд" на тій же Троєщині, який створив Володимир Чайка. І якщо я не помиляюся, то він ще досі є.
Дякую Анні та Павлу за цікаве відео! Наївне мистецтво в Україні нагадує нам, що мистецтво не завжди має бути складним, щоб мати сенс. Безпосереднє вираження художниками життя та природи створює справжній зв’язок, який долає культурні кордони. Спасибі творцям за збереження цієї прекрасної традиції!
Вибачте за такий коментар, але Україна зараз - то велика психіатрична лікарня, не дарма є анекдот: приходить чоловік в аптеку і каже: - Дайте антидепресанти. Аптекар йому: - Покажіть рецепт - А що, паспорта України вже не достатньо? Тому мистецтво у нас таке прекрасне... Хочеться, щоб про ці оригінальні твори більше знали у світі. Наприклад, дуже зацікавлені в таких спільних акціях німецькі музеї сучасного мистецтва. Наприклад, в Кельні в Людвиг-музеї в їх магазині багато перекладених книг про Україну, влітку проходила виставка наших митців... зверніться сюди або деінде, Німеччина дуже спрагла до пізнання інших культур, все це фінансується державою, але треба і самим робити кроки назустріч.
Дякуємо за підтримку і перегляд ❤ Там стільки цікавої інформації. Я особисто люблю кураторські екскурсії з Павлом, бо під час них можна багато чого зрозуміти, що для мене неочевидне або незрозуміле. Досі під враженням від його виставки "Ангели" хоча пройшло вже кілька років
Як зробити так, щоб українці, почали цінувати митців, поки ті живі, а не померлих? От ця хвиля теперішньої любові до померлих, аж надмірна любов і практично повна байдужість до живих. От як з Олександрою Селюченко було.. За життя, нііікому непотрібна була, і цих Олександр зараз тисячі. Чому, існує оця вперта тупість односельчан по відношенню до майстра сусіда.. Таке ж, насправді, і в ютубі.. До того, як я почала вести канал, я не розуміла, наскільки люди/блогери не готові підтримати інших блогерів.. А іноді, навіть перешкоджають. Хіба ми не маємо "взятися за ручки" і допомогати одне одному? Не знаю, мене неймовірна злість бере, з цим повальним репостінгом, тих кого вже немає, а моє відео про народну майстриню, в рукодільних групах видаляла і забороняли публікувати... Брєд. Іноді, з такими українцями і росіян непотрібно, щоб опустити руки...
Я лише боюся а би ви не вигоріли і продовжували! ❤ Я б не витримала цей токсичний спротив і байдужість. А про байдужість односельчан далеко заглядати не треба, йде від батьків: бо голодомори, бо голодні 90ті, "калякалки грошей не дадуть і не нагодують" - а як в це не віриш, то мабуть блаженний...і потім втиху з родичами "ой, а мій/моя...ех, шо з нього буде...". Але інакше ніяк, бо часи були такі і все було заради нас. Тепер маємо, що в нас така гора комплексів, що зараз "знайти в собі цей стереотип/подолати його" це як взяти Еверест, а скіки їх ще всередині тих Еверестів. Але я дуже вірю, що зараз як ніколи пішла відлига і такі освітні канали дуже цьому сприяють!❤❤❤
Дякуємо за Ваш коментар ❤ ми теж поділяємо Ваші думки, бо теж вкладаємо багато праці, фінансів та часу не лише у створення випусків, а й у те, щоб їх побачило якомога більше людей і часом хочеться плакати, опустити руки, але потім фокусуєшся на тих людях, які підтримують, допомагають, радять і життя стає кращим. Можу поділитися власним досвідом і висновками: не чекайте підтримки там, де її не можуть дати ❤ Іноді у людей немає розуміння, ресурсу на цю підтримку, але є й інші, які обов'язково підтримають. Не завжди це односельчани або друзі, часто це абсолютно незнайомі люди.
Привіт. Дякую за інтерв'ю, дуже цікаво. Про арт-брют. В Києві, в Павлівській психіатричній лікарні раніше був (не знаю, яка його доля зараз) театр, де грали місцеві відвідувачі лікарні, який називався "Будьмо!", його художній керівник Сергій Леонідович Ененберг дужу опікується творчістю пацієнтів, і в місцевому клубі теж проходять виставки робіт художників і скульпторів, що розкрити свій талант саме під час перебування в лікарні. Я була би дуже рада, якби була спроба в якийсь спосіб організувати виставку робіт цих митців в просторах сучасних і актуальних галерей.
@@DariaAntsybor та я теж там працювала, і якраз займалась частково арт-терапією. Нажаль, менше, ніж хотілося, бо основного навантаження у відділенні вистачало. Також там була крута Євдокія Олександрівна, яка також займалася трудотерапією з пацієнтами, і вона була професійною скульпторкою, в робила прекрасні роботи з тваринами по мотивам картин Марії Примаченко.
Наївне мистецтво - це не про спрощення, це про узагальнення, про об'єднання в ціле, з-цілення від догмо-форм; не про відмову від правил, а заглиблення у витоки. Наїв - це дитина всередині кожного з нас, яка отримала освіту, его, матеріальні блага і тільки тепер готова, відкинувши авторитетів, пізнати невимовне, неосяжне. У столітті, коли індивідуальне его досягло піку свого розвитку, що межує із божевіллям, чи в змозі сучасний наїв заново укорінити в суспільстві споконвічні істини? Нериторичне питання
Цей жанр для мене дуже особливий. В ньому неможливо збрехати. Або людина виливає водоспад своїх правдивих емоцій, думок, відчуттів і виходять шедеври Білокур та Примаченко, або кволе бажання помітити собою простір. Тоді маємо лебединий жлоб-арт. Для мене це ще трохи гілті плежер. Сучасне концептуальне мистецтво або класичне вимагає інтелектуальної потуги, часто відчуваєш себе неготовою, негідною, неспроможною зрозуміти все, що бачиш. Наїв дарує легкість споріднення, впізнавання, швидкий емоційний вир. Дякую за чудовий випуск!
А ми Вам дякуємо за перегляд і коментар ❤У дворі мого київського будинку жеківці втілили всі свої фантазії - від м'яких іграшок прив'язаних проволокою до дерев до ромашок з пластикових пляшок на клумбах. Особисто мені важко сприймати таку естетику 🙈 У Львові була дуже популярна особливо серед іноземних туристів локація - двір покинутих іграшок, де місцевий мешканець зробив таким чином майданчик для дитини, і ті мокрі іграшки під львівським дощем теж виглядали як з хорору. Та була публіка, яка любила дивитися на таке мистецтво)
@@annanikolaieva4339 я люблю хорори і трилери, але оці кріпові іграшки дійсно лякають. І цей «дизайн» зустрічається скрізь. Я чомусь думала, що це пов‘язано зі смертю дитини - новітні народні традиції чи що… Але якщо це таке бачення благоустрою - буду прибирати за змоги. Це жах.
Ложкіна, Баздирєва і багато інших емігрували, тобто зникли з українського культурного поля. Тому, треба вирощувати нових мистетвознавців. А це - час для розробки нових нвчвльних програм та підходів до оптики бачення українського мистецтва. Тому, мені як викладачу Ваша книга буде дуже помічна.
Для мене наївне мистецтво насамперед про щирість, чесність і мрії. Це розуміти почала з віком. Пам'ятаю, як юнацькі роки сміялася із якихось таких малюнків на старих сільських будинках, під вікнами, на воротах і тп. А це ж така глибина, таке прагенння додати краси і малюнками передати найпотаємніше. Тут малює насамперед душа, а не освіта. І це прекрасно, як на мене
Я думаю, що навколо наївного мистецтва дійсно існує багато стереотипів. Пам'ятаю, як у школі одна з моїх вчительок казала в досить грубій формі, що Марія Примаченко - це не "високе мистецтво" і нема чого йому тішитись. І я жила з цим упередженням допоки не потрапила на цьогорічну виставку. Я була так зворушена кольорами, формами, підписами, усією цією добротою та світлом. Дякую, за вклад до розвінчення цього міфу про наївне мистецтво. Сподіваюся, музей відкриється найближчим часом!)
Розумію вашу тезу про те , що митці творять бо не можуть не творити. Я сама така. Хай і непрофесійно, хай, навіть, десь підгледіла ідею, але воно муляє поки незробиш.
наїв - справді відверте мистецтво, а що стосовно сучасного наїву? як побачити цю межу чесності та спекуляції? я про те, що Наїв - мистецтво створене самоучками, Примітивізм - професійними художниками які наслідують/імітують наїв технічно та емоційно. Але точно є середина - люди які не відчувають як митці з наївного напряму і не можуть працювати як професійні художники( нема освіти, технічних знань метеріалу, теорії та і бажання). от як виявити цю спекуляцію адже інтернет це 80 процентів сміття.
Це мій найулюбленіший вид мистецтва я в захопленні від нього .А ще Саша Путря - унікальна художниця з Полтави. Вона почала малювати в три роки, нажаль померла у віці одинадцяти років від лейкозу, залишивши після себе 46 альбомів. Це малюнки олівцем і акварельними фарбами, начерками, шаржами. В її численних роботах присутні антропоморфні тварини, казкові персонажі, а також герої популярних індійських фільмів.дякую за неймовірний випуск.
Дякуємо за Ваш коментар ❤ на жаль, я ніколи не чула про Сашу Путрю, але завдяки Вашому коментарю знайшла ці неймовірні малюнки і подивилася на них. Цікаво чи можна десь її малюнки побачити сьогодні в Україні?
Дивилася подкаст і згадала, як ми знайшли унікальні вироби митця, які він продавав на Сорочинському ярмарку. На ярмарку або в Опішні часто продають глиняні традиційні свищики. Зазвичай вони у формі півника або горобчика, треба подмухати в дірочку в хвостику, звук вийде з дірочки під хвостиком. Але бувають спроби переосмислити форму. Одного року йдемо ми з мамою по ярмарку. Дивимося цікаві свищики, бо ще чудовий сувенір. І тут бачимо ШЕДЕВРИ!!! Свищики у формі собаки, як їх ліплять діти з пластиліну. Ми похіхікали. Розговорилися з майстром. Виявилося, що то не собаки, а коні. "Я хотів вступити у Спілку художників України, але мене не взяли, сказали, що дуже унікальні роботи", - прокоментував автор.
Ну дуже класне відо. Тема малорозкрита у нас! Надзвичайно цікаво. Особливо цікаво про роздуми - чи ці люди мають психічні особливості, тому що картини дійсно дуже специфічні і треба мати супер щось в голові неординарне, щоб таке створити.
Дякуємо ❤Вирішили трішки відійти від звичного формату і здивувати. Я минулого року потрапила на виставку польського професійного художника Віткаци (Станіслава Віткевича), який покінчив життя самогубством на Рівненщині, і дивлячись на деякі з його робіт у мене теж виникало відчуття, що його психіатру, якщо такий був, було б про що розповісти, але від того він не перестає бути геніальним митцем.
Дякую! Дуже цікава тема, яку треба розвивати і підтримувати. На жаль не можу знайти відео та жодної інформації про Юрія Павучика, цікаво було б подивитись.
