Дякую. Коли слухаєш історію, яка відбувалася колись, ще до твого народження, то маєш інше сприйняття, ніж коли ти сам бачиш/приймаєш участь... Слава Україні!
Хочу подякувати за Вашу працю в освітлювані подій. Мабудь в історію України ця війна ввійде як десятилітня війна за незалежність України. Дай Боже, щоб вона закінчилась як можна скоріше, нашою остаточною Перемогою!
Дякую, пане Володимире. Після таких відео-нагадувань проймає гордість за свій народ, за ту рушійну силу, яка не толерує знущання та паплюження цінностей, за активних студентів. І водночас завдяки цьому я (зокрема як студент) усвідомлюю власну відповідальність за збереження цих цінностей та розвиток національної ідеї.
👍ото народ... "якого правди сила ніким подолана ще не була" (с) І, до речі, який ємний вислів щодо суті українців саме цей "Слава Тобі, Боже, що я не москал[ь]иха!" 💙 💛 Чудові Ваші, пане В'ятровичу, відеорепортажі і коментарі. Дякую.
Дякую за Вашу роботу!горда бути частиною народу,що просто не може програти,зважаючи на свободолюбивість та волю до перемоги. Ліна Костенко права: Україна-це ексклюзив!
Країна у вогні. Стільки смертей заради нашої незалежності. Лише зараз розумієш що саме означає ця незалежніть для кожного з нас. Скільки ще людей загине заради нашої незалежності... Дякую Вам за те, що даєте людям розуміння заради чого ми воюємо
@@VolodymyrViatrovych7 Ви знаєте, в мене чомусь таке ж саме передчуття, що це буде раптово. Зранку прокинемось, а у всіх месенджерах повідомлення, що війна скінчилась...
Російські опозиціонери виправдовують свою бездіяльність тезою «ми не можемо нічого зробити, бо Путін може посадити, може вбити». Янукович теж міг, але попри це українці повстали і перемогли. Як ми боролися в 2013-2014 у новій серії про нашої боротьбу за демократію.
Те саме було в серпні-вересні 2020 року в Білорусії. Там теж одним з гасел протесту було щоб не було як в Україні. Без палаючих шин, захоплення будівль державних установ. І головне без кровопролиття. Бо мов це громадянська війна. В результаті кровопролиття було, принаймні два десятки підвернених жертв, тисячі арештованих, сотні засуджених на великі терміни. І повна диктатура та повне підпорядкування москві.
@@MykolaKML Дуже вірне зауваження. А зараз білоруси сподіваються, що їх звільнить полк ім. Калиновського)) Даремно. Там воють люди, які з 2020 року живуть в Україні. Вони скоріше українці білоруського походження.
@@МиколаТолок-г1ф Білоруси надіються на одне. Що їх війна омене взагалі і вони будуть існувати як і раніше (існувати і жити це різні речі). Тільки от цього разу не вссе так просто. Навіть у випадку якщо Бульбаш по команді фас не нападе на Україну то попереднього "благополучного" снування теж все не буде. І тут просто вмішається економіка, як це було за совка у 80-роки. Відповідно буде скорочення виробництва, закриття заводів та безробіття з гіперінфляцією. Правда кажу це і чикає Україну, бо війна ніколи не щадила економіку країну на території якої вона проходила. І більшість країн які воюють на чужій землі. Виключення це хіба що США та Ізраель. Але тут є свої фактори. Хоча явище високої інфляції заділо і ці країни теж.
@@МиколаТолок-г1ф І ще про те як уникнути війни Білорусам. Я в Європі знаю тільки одну країну яка формально була учасником двох світових війн. Але їй вдалось уникнути борбадуань і бойових дій на своїй території. І економічно не сильно постраждати. Це "братушкі" Булгари. Які в обох вінах спочатку були на одній стороні, а коли результат війни був зрозумілий вчасно міняли свою позицію на протилежну. Притому жодна сторона війни не рахували за зрадників і колоборантів. Білоруси свій шан вже втратили, проскочити між ковадлом і навивальною.
Прекрасно пам'ятаю ці події... кожен день і годину... Так сталося, що 19 вересня 2013 року померла моя мама, але мене не було поруч, я не була на похованні... Я не могла плакати... В мене не було сліз... Але 19 лютого я плакала і за Небесну сотню, і за свою маму... Відплакала всіх... Чудово все пам'ятаю... Все бачила у прямому ефірі..
Дякую за відео! Знову пережив ті події. Можу додати, що найкритичнішим часом була ніч 18 лютого, Майдан був практично повністю оточений спецпризначенцями, за виключенням вулиці Прорізної. Людей залишалось менше 5-ти тисяч, усі морально готувалися давати останній бій, а в разі чого - організовувати відступ і подальше підпілля. Але десь о 5-й ранку зі сторони Хрещатику з'явилися сотні галичан, які приїхали на автобусах, прорвали блокаду і все з тих пір пішло вгору, підтягувалися люди з усієї України і усе завершилось протягом двох днів.
Дякую. Все, як вчора, бо Революція переросла у визвольну війну українців і в глобальне протистояння цінностей свободи і демократії проти темряви, рабства і диктатури. Саме ми стали тими, хто почав таке світоглядне протистояння. Україна у 2013му проснулася, а тепер ми всі активно працюємо-- кожен на своєму місці
Таке відчуття що нічого не змінило свідомість українців після майдану, бо як можна після антиукраїнського яника обирати знову тих же реваншистів, що коштували нам крові на майдані і війни на сході.
@@VolodymyrViatrovych7 На жаль вчинки нашої влади кажуть про інше, Володимире. І мабуть багато хто не знає хто такі коломойський і портнов котрі повернулися в Україну у 2019-му.
По факту за 31 рік громадяни UA так і не отримали владу на чолі держави, що захищала б інтернси 90-99% більшості, бо: алігархи у синергії з внучками вертухаїв та камуняко-камсомольців так і сидять сиднем у керівництві UA, а користаючись демократією просувають своїх Heдo HockiB у якості кандидатів у депутати місцевих та ВР, перзидентів і продовжують й надалі закручувати гайки у правах та свободах громадян UA, підтираючи свої краснодирідупи КУ, а мусора, говносудді як були опорою злочинних та незаконних дій стосовно простих громадян, так і будуть ДОПОКИ НЕ БУДЕ ПРОВЕДЕНА ТОТАЛЬНА ЛЮСТРАЦІЯ (з конфіскацією майна та посадками усих цихпокидьків до в'язниці на пожиттєве) за 31 рік, та притягнення до відповідальності усих (хто винен) керівників за злочинні умисні чи недбалі дії стосовно безпеки UA, починаючи не тільки з літа 2019 року
@@VolodymyrViatrovych7 ну так це замкнуте коло, та ілюзія, обман і совок, який нікуди не зник, а лише перевдягнувся це все одно що брати 200 літрову бочку злайном, перемішати лопатою, та кожні 4 дні витягати, та казати: ух яка смакота, їжте , це ж нове, приходьте ще через 4 дні, тут отримаєте смачних шашликів, а потім, хамон звідти
50 відсотків обрали зека і це не викинеш. І війна показала що люди не змінюються. Мова має іти про еліту якщо ми ставимо за мету модернізацію суспільства про освіту і це вже кажуть 30 років. Так суспільство хоче щоб виділиння шлункового соку було регулярним але є періоди з вікнами можливостей і їх треба не просрати. Вятрович має аудиторію. Волонтери мають аудиторію. Блогери мають аудиторію. ЗСУ ветирани мають довіру. Ось і формування платформи разом із спеціалістами для формування платформи головне домовитись що головне реагувати на потреби населення чи реалізовувати запит народу. Короче освіта трансформація чи шлунковий сік. Моя думка що з соком нам захід допоможе це взаємовигідно а ось з трансформацією це ви якось самі. І наша мета це трансформація.
щось спогади нахлинули... лютий місяць дуже тяжким був в 14му, тоді здаваоося що ось воно, найтемніша пора перед світанком а виявилось що це тільки "вечоріло"
Історична місія України - ліквідація московитської імперії! Після розчленуванню Рф-ї на багато дрібних утворень, потрібно на міжнародному рівні заборонити використання назви "росія", як такої, що була украдена і спотворена!!!
Російські ліберали такі ж самі імперці як і путлєр. Міхалков-Кончаловський,який на відміну від братєльника зображав ліберала вже відкрито співає оди путлєру. Тетяна Лазарєва називає вислів Навального,що Крим - нє бутерброд - проявом свободи слова,на який він має право. Не буває "харошіх руцьких".
Ага, прищеми їм хвоста і все, нутро полізло назовні. Он і зараз, так звана типу московитська опозиція розказує, що якщо типу їм візи не даватимуть і т.д то вони краще будуть наклейки за путіна ліпити на авто і сидіти тихо на московії. В них немає ні цінностей, ні чести, не знають і не зочуть знати що таке свобода.
@@hanatsukija А мені здається,що буде з точністю до навпаки - якщо не буде віз більше стануть виступати проти Путлєра. Життя"полууєхав" не спонукає до протестів,а знаходитись лише в Рашці багатьом буде непереливки.
Боже, какое безумство и какой ценой!!!...Ничто не вернет убитых и не оправдает их смерти...А ведь этого всего можно было избежать....Зачем, люди, зачем🤦
КНИЖКА УКРАЇНЦЯ Хочу представити книжку "Нотатки з кухні «переписування історії»" Володимира В'ятровича від видавництва Наш Формат. Якщо сказати про неї коротко, то вийде, мабуть, якось аж занадто пафосно. Але на мою думку, це книжка, яку варто прочитати кожному українцю. Будучи керівником Центр Досліджень Визвольного Руху і Український інститут національної пам'яті, В'ятрович доклався до відкриття і доступності для громадян України архівів КГБ, які після розпаду СССР перейшли у підпорядкування СБУ. Його роботи по дослідженню українського визвольного руху, зокрема, 40-х років минулого століття, викриття брехні совєтської влади щодо нього, популяризація історії України в цілому і українського визвольного руху зокрема, труднощі і спротив цьому, які прийшли із вибором Президентом Януковича, участь у Майданах - все це і багато іншого буде цікаво прочитати у цій книжці тим, хто ідентифікує себе як українець/українка. А також відкриє очі тим, хто перейняв забагато совєтської пропаганди і за 31 рік Незалежності не зміг позбутись цього багажу брехні. Тому рекомендую. 🙂 Книжка є в паперовому і електронному варіантах, я спочатку купив електронний, а цього тижня докупив паперовий (якщо купляти разом, то є знижка 10%).
*** "Я бачив, як історики та громадяни інших країн проходили шлях самопізнання і самооцінювання, дивилися на себе в минулому «із власної дзвіниці», працювали над помилками, використовували здобутки. Водночас зауважував, як Україну тримали в полоні нав’язаної думки «старшого брата». А справжня незалежність - це також і самоусвідомлення." *** "Взявся до закордонних рейдів УПА: хотілося підкреслити розмах повстанської боротьби. Дуже дратувало її зведення до малозначущого локального явища. Для мене вона - це частина українського визвольного руху, який увінчався перемогою в 1991-му. І навіть ширше - частина антикомуністичного та антитоталітарного руху в Центральній та Східній Європі. Таким його бачили очільники цього руху. Таким хотів відтворити його я у своїх роботах. До погляду на боротьбу УПА як частину боротьби народів Європи (поляків, литовців, латвійців, естонців, словаків, угорців, чехів) спонукав мене другий учитель, уже в аспірантурі, професор Юрій Сливка. «Витягніть їх із бункерів, - казав він, - покажіть, як широко дивилися вони на своє місце в історії». Я намагався це робити, занурившись у публікації ідеологів ОУН Петра Федуна, Осипа Дяківа та інших. Тому в моїй дисертації ті самі закордонні рейди УПА, про які почав писати у студентські роки, - уже не просто пропагандистські акції українського підпілля, а спроба втілити в життя одну з його ключових концепцій - антитоталітарну національно-демократичну революцію народів Центральної і Східної Європи. Ця концепція виявилася передчасною, але бандерівці мали рацію - комуністичний тоталітаризм вдалося повалити лише спільними силами національних демократичних рухів Європи. Це сталося через десятки років після придушення УПА, але, як і передбачали її ідеологи, за активною участю українського визвольного руху, що був продовженням боротьби повстанців. " *** "На момент написання дисертації я зрозумів, що для зміни ставлення суспільства до УПА лише наукових досліджень замало. На цю тему гаряче дискутували в українському суспільстві, вона була предметом запеклих політичних суперечок. Українці ділилися на тих, хто вважав за потрібне державне визнання ролі повстанців у відновленні незалежності, і тих, хто досі вважав їх зрадниками і колаборантами нацистів. Других було виразно більше. Очевидно, завдяки десятиліттям роботи совєтської пропаганди. Протистояти їй з наукових трибун було важливим, але не достатнім. Робота спеціально створеної групи дослідників, що мала підготувати науковий висновок, залишалася малопомітною. Через брак фінансування її публікації (збірники документів, а згодом і монографії) виходили мізерними тиражами і були важкодоступні навіть для зацікавлених дослідників. Відчувалася й обережність керівника групи професора Станіслава Кульчицького, на той час уже відомого дослідника Голодомору, якому тепер «доручили» ще одну політично дражливу тему. Аби не наражатися на різку критику протилежних таборів прихильників та опонентів УПА, група мінімізувала власну публічну активність. Для зміни спотворених совєтською пропагандою суспільних уявлень про повстанський рух потрібна була просвітницька та популяризаційна робота. І я відчував у собі готовність не лише долучитися до неї, але й організувати її. (Само)впевненості додавала наявність досвіду діяльності в студентських організаціях та академічної роботи. Так виникла ідея створити Центр досліджень визвольного руху."
*** "Але бажання ще більше боротися за правду про УПА мобілізували особисті знайомства із живими повстанцями. Старі, часто хворі, здебільшого бідні, забуті державою, появі якої присвятили своє життя, вони були прикладом кричущої несправедливості історії. Розмови з ними про минуле і сучасність штовхали до спроб змінити ситуацію, щоб не було соромно дивитися їм у вічі. Історики люблять давати узагальнені назви якимсь періодам минулого, сукупності подій чи групам людей. Так можна відразу підкреслити їхню (періодів, подій, людей) визначальну характеристику, щось, що робить їх унікальними, вирізняє серед інших, об’єднує їх. Учасників визвольного руху ОУН та УПА я для себе назвав «Люди волі». Друге слово у двох значеннях, передбачених у нашій мові. Волі - як внутрішнього стрижня, незламності, цілеспрямованості. І волі як свободи, особистої та колективної, національної. Адже гаслом їхнього життя було «Воля або смерть». І вони довели, що для них це не просто патетичні слова. Для мене ці старі люди (а на момент наших зустрічей у 1990-х їм здебільшого було далеко за 70) стали втіленням обох однаково важливих значень цього слова. Людина волі - це полковник УПА Василь Левкович, один із творців повстанської армії, якого не зламали 25 років таборів. Який, вийшовши на волю в 1971-му, відмовився брати радянський паспорт і вимагав перегляду свого вироку, тому що був засуджений як кримінальний злочинець, а не як військовополонений. Врешті він таки переміг систему, отримавши вже паспорт незалежної України та добившись реабілітації в 1997-му. Людина волі - це тендітна стара жінка з потворно покрученими пальцями, що геть не личили їй, - Ірина Тимочко-Камінська, з якою я познайомився в офісі «Літопису УПА». Підпільниця, повстанка, керівниця районного проводу ОУН, вона наводила жах на ворогів. Тож, коли потрапила до їхніх рук, вони не шкодували жінку. Потворні пальці - результати роботи польських чекістів на допитах. Але в її мові не було ні крихти жалю до себе, в очах - невичерпаний за десятки років терпінь запал. «Усе, що робиш, - казала вона весело, - навіть в носі колупаєшся, роби із завзяттям». Людина волі - це Володимир Кашицький. Пластун, член ОУН, в’язень ГУЛАГу, який вийшов на волю, зголосившись воювати у створюваній в Сибіру польській дивізії. На фронті втратив дві руки, але не волю до життя. У комуністичній Польщі зумів стати мільйонером і підтримувати фінансово українські ініціативи. Я багато читав літератури про силу волі - художньої, філософської, психологічної. Але, певно, найкраще відчув, що воно таке, саме у спілкуванні із цими людьми. Вони стали моїми вчителями. Розмови з ними надихали, заряджали і заражали волею. Спогади про них, незламних, досі допомагають триматися у важкі часи. Адже вони вистояли в набагато гірших обставинах. Не згоріли, запалили інших. На той момент я мав близькі стосунки з Василем Куком, останнім головним командиром УПА. Познайомив нас на якійсь із наукових конференцій Григорій Дем’ян. Першим враженням від знайомства було навіть розчарування. Не знати, чого я очікував, але побачив невисокого зросту інтелігентного дідуся, що геть не асоціювався з останнім керівником підпілля. Хибне враження розвіялося, коли Кук заговорив. Притаманні іншим старим бандерівцям упевненість, завзяття, незламність поєднувалися з глибоким розумом і розважливістю. Незабаром у мене не було сумнівів, чому саме він очолив визвольний рух після загибелі Шухевича. Саме в ньому я побачив іншу частину руху, який вивчав, - його провідників. Людей, які не лише готові були жертвувати собою, а й брати на себе відповідальність за інших, які визначали напрямки боротьби, бачили і формулювали її стратегію. Підпільник у ньому відчувався більше, ніж у будь-кому з бандерівців, з якими доводилося спілкуватися. Напевно, через рекордний досвід перебування на нелегальному становищі до арешту - 17 років. Я швидко відчув, що Кук уважно та обережно придивляється до мене, промацує важливими для нього питаннями, випробовує дорученою роботою."
*** "Спілкування з такими людьми, як Савчин, Галаса, Кук, десятками інших, керівниками і звичайними учасниками визвольного руху, чоловіками і жінками давало можливість глибше зрозуміти мотиви, відчути джерело сили, яке дозволяло не зламатися тоді, не розчаровуватися тепер. Часом розмова ніби заносила в минуле - і я вже вів її не з дідусем чи бабусею, а зі своїми ровесниками, яким двадцять з лишком. Побачити їх молодими, зрозуміти, чому і як вони боролися, - іноді вдавалося вловити такі миті у спілкуванні. Я хотів ділитися ними. Аби люди зрозуміли представників цього унікального покоління революціонерів, щоб усвідомили, на яку шану ці люди від нас заслужили. Цього не можна було передати сухою мовою наукових досліджень, публікацією документів чи навіть спогадів (не всі могли писати їх так виразно і соковито, як Марія Савчин). Я зрозумів, що бодай частково побачити їх, справжніх, можуть допомогти світлини. Тут вони молоді, у розквіті сил, сповнені віри у свою боротьбу. Унікальні повстанські світлини я бачив у архівах Григорія Дем’яна. Із Карпат, Закерзоння, Волині, Галичини. На них молоді хлопці і дівчата, у вишиванках, військових одностроях чи цивільному одязі, сумні чи веселі. Заглядають в об’єктив підпільного фотографа, напевно, розуміючи, що це може бути останнє нагадування про них нащадкам, їхні «селфі» з історією." *** "Друга світова війна була однією із найдраматичніших сторінок історії людства. Ця війна стала також поворотним пунктом української історії. Українські землі в черговий раз перетворилися на арену боротьби чужих імперіалізмів, що прирікало українців на роль гарматного м’яса. Та саме тоді найбільше розвинувся український визвольний рух, який у формі боротьби ОУН та УПА охопив чималі терени України та сотні тисяч людей. За рівнем масовості та зорганізованості цей рух немає аналогів ані в українській, ані у світовій історіях. Більш як десятилітнє протистояння українських повстанців спочатку німецькому, а згодом радянському окупаційному режимові залишили глибокий слід. Саме тому ця боротьба протягом п’ятдесяти років була об’єктом постійного шельмування та оббріхування радянською пропагандою. Саме так радянська система намагалася нейтралізувати головний здобуток визвольного руху - злам у свідомості українців, коли мрія національного визволення стала не лише справою купки інтелектуалів, а загалом народу. Але навіть попри фізичну ліквідацію носіїв ідеї свободи, системі не вдалося зупинити росту самої ідеї. Тому після ліквідації націоналістичного підпілля естафету боротьби підхопив дисидентський рух, а згодом - національно-демократичний рух кінця 1980-1990-х, що привело до відновлення української державності в 1991 році."
Я тоді, будучи студентом, підтримував владу Януковича, а протестувальників вважав хуліганами які розбирали бруківку, палили шини, провокували ментів, творили безлад в центрі столиці. Так, я хотів щоб Україна вступила до ЄС, але раз Янукович тоді не підписав цю угоду, мабуть йому було видніше. Зараз, через час, я розумію, яка ж це сволота цей донбасянський бандюган, до чого він нашу країну довів.
А ютюб п. Вятровичу надіслав повідомлення, що його ролик суперечить правилам їхнього контенту. Обурює, коли люди розповідають правдиву українську історію! Хто, хто, а Вятрович не викривляє історію, подає факти. Видно ютюб проросійський🤔
