Робота з думками про самогубство. Що допомагає при безнадії? Модель Internal family system 

Ви робите дуже важливу справу. Дякую вам за це❤

Спасибі, що трудитесь та знімаєте відео на такі важливі теми. Завжди з нетерпінням чекаю нового відео

Це було дуже щире і підтримуюче відео - дякую!

Дякую вам за вашу мудрість та щирість.

Дякую за вашу роботу

Дякую вам за це відео. Для мене воно виявилось наче сеанс з психотерапевтом, хоч я просто слухала. І я плакала на одній з історій, як же це було відверто та чесно. Хочеться сказати дякую всім, хто поділився своїм досвідом. Ми дійсно не одні в цих думках та переживаннях❤

Дякую вам❤

Дякую за відео) Буквально вчора думки дійшли до суї ци dальних. Останні 2 тижні були суцільним виснаженням, розчаруванням, пусткою, дуже хотілось постійно ридати, але я не дала собі жодної можливості для цього. Я вже мала депресію і весь цей стан мені був надто схожий на неї, тому мене це дуже злякало. І в кінцевому результаті - мені допомогло проговорення своїх думок, переживань, припущень, своїх емоцій і страхів зі своїм хлопцем. Декілька годин говорила і плакала про все підряд і це допомогло мені озвучити багато проблем, які мене тривожать. Бути відвертим і зрозуміти себе - це дуже складно для мене, тому це проговорення в голос, стороння думка і шанс бути почутим - мені дуже важливі. Я почуваюсь трохи краще на сьогоднішній ранок і навіть намагаюсь щось робити. І ви дуже правдиво сказали, я постійно думаю, що мене ніхто не розуміє і це є одним з "каменів", які заважають розмовляти з іншими про свої почуття і проблеми, ніби ти станеш тягарем для когось, або все, що ти говориш - не має значення. Відкинути ці думки і вголос сказати, що тобі погано і які причини послугували такому стану - дуже важливо Доповнення: дякую за шанс поплакати і краще зрозуміти свій стан. Я певно вже змирилась, що бажання померти буде зі мною назавжди, так як сформувалось у мене з дитинства. Справді усі ці історії - повністю збігаються, це як один сценарій. Батьки одружились, бо давив соціум, потім зальот, тебе ненавидять по факту існування, постійно вказують на те, що "якби тебе не було, в батьків би було краще життя, вони б кращого досягли і були щасливішими", далі тебе називають прицепом і єдиний шанс отримати любов чи похвалу - багато працювати, прибирати і не створювати лишніх проблем(з останнім мені не вдалось). Бажання вирости, щоб покинути свою сім'ю і отримати свободу - здається найспокусливішим з самого дитинства. Ти ростеш і думаєш, що коли покинеш їх - тобі одразу стане добре і ти зцілишся. Але реалії такі, що так, тобі може стати легше, однак бажання померти і думки, що ти непотріб - назавжди з тобою. А ще бонус плюсом стає уникання знайомств і страх, що, якщо ти не впораєшся з собою і помреш - твої рідні і близькі просто не витримають і теж вб'ються. Ніби живучи ти є якоюсь завадою і непотребом і загинувши ти теж створиш проблеми. Що мені допомагає - це вчасне звернення до психіатра, таблетки (наразі проходжу психотерапію без медикаментів), і ведення блокнотів, де записуєш, що ти любиш, чи що ти хочеш попробувати. Це ніби список справ, які тебе тримають і список речей, заради яких варто дожити доти, доки смерть сама тебе не забере.

цікаво було почути про внутрішню частину вбивці тепер я зможу в собі це розгледіти ідентифікувати виділити виокремити, цікаво думка про те що потрібно вести діалог з собою це схоже ніби на перемовини з терористом який захопив заручників і у відчаї намагається підірвати все навіть разом з собою, нажаль здається в нього забагато влади та контралю, а ще мені здається якби я не був таким слабаком я б це зробив з собою і в якийсь момент я зрозумів, що налаштовану людину вчинити суїцид ніхто не встані зупинити самої крім себе, сподіваюсь я помиляюсь, дякую за відео, нарешті в темній кімнаті моєї душі ввімкнули світло і щось вдалось розгледіти

Вітаю, Юліє, дякую, що поділилися і власним досвідом. Бо коли живеш і думаєш: "коли ж закінчиться цей складний період", то це лише ускладнює самопочуття, а коли знайомишся з досвідом психолога, що важкі періоди "занурення на дно" можуть супроводжувати все життя, то як в тому фільмі "Ігри розуму" начебто приймаєш рішення змиритися з цим фактом і пробувати жити з цим. Також "зайшла" інформація про внутрішнього ката - мені вже немало років, але я так гостро реагую на критику, що просто жах. Тепер зрозуміла, що це такий собі садомазохізм, а критика - це просто критика

Рятівник та вбивця штурмують мене по черзі. Не кажучи вже про ракети, які весь час намагаються нас вбити. Іноді мені здається, що одного разу всі вони зійдуться в одну мить в одному місці. І тоді я пошкодую, що просила смерті.