Рельєф Євразії дуже різноманітний, відзначається величезними контрастами. Причина цього - історія формування материка і його тектонічна будова. На відміну від інших континентів, Євразія почала формуватися навколо декількох платформ - найдавніших ділянок земної кори. У західній частині це Східноєвропейська платформа, на півночі - Сибірська, на сході - Китайська, а на півдні - Індостанська й Аравійська платформи. У рельєфі цим платформам відповідають величезні рівнинні простори, наприклад Східноєвропейська рівнина, Середньосибірське плоскогір’я, Велика Китайська рівнина.
Крім рівнин, на материку багато гірських споруд, що сформувалися в різні епохи горотворення. Найдавнішими є гірські системи протерозойської та початку палеозойської областей складчастості, що поступово об’єднали платформи в єдине ціле. Молоді гірські системи розташовані на півдні і сході материка. У Євразії розташовані і найвищі гори світу - Гімалаї.
До внутрішніх сил, що значно вплинули на рельєф материка, належать насамперед рухи літосферних плит, у результаті яких сформувалися області складчастості. Крім
того, рельєф Євразії продовжує формуватися під дією сучасних вулканічних процесів і новітніх тектонічних рухів.
У байкальський, каледонський і герцинський періоди горотворення сформувалися Урал, Тянь-Шань, Алтай, Саяни, які потім протягом тривалого часу руйнувалися. Проте певна їхня частина через багато сотень мільйонів років знову була піднята тектонічними рухами на різну висоту. Так омолодилися ці давні гори.
Окремі палеозойські споруди не зазнавали подальшого складкоутворення. Вони майже цілком зруйнувалися і перетворилися на горбисту рівнину, як, наприклад, Казахський дрібносопковик. Деяка частина палеозойських складчастих споруд, а також окремі ділянки території материка значно опустилися. Поступово вони вкрилися потужною товщею осадових порід, які із часом утворили чохол молодих, палеозойського віку, платформ.
У мезозойську еру внаслідок руху літосферних плит Євразія остаточно відокремилася від Північної Америки. На сході материка, від Чукотки до Малаккського півострова, виник ряд гірських систем меридіонального простягання, зокрема Верхоянський хребет та ін.
Наприкінці мезозойської ери Євразія з півдня закінчувалася Тибетським масивом, окраїнними морями, глибоководними жолобами й вулканічними поясами. Однак згодом сталося зіткнення Індо-Австралійської та Євразійської літосферних плит. Це зіткнення сприяло утворенню в кайнозої ще двох велетенських поясів складчастості. Один із них простягається переважно в широтному напрямку від західних до східних берегів енту, об’єднуючи гірські споруди Європи й Азії. Саме з ним пов’язане утворення найбільших гірських систем материка, серед яких Піренеї, Альпи, Апенніни, Карпати, Кавказ, Гімалаї. Чимало з них продовжують рости. Упродовж останніх 1,5 млн років вершини гір подекуди
піднялися на висоти, що перевищують 8 км. Нині «оселя снігу» (як перекладається із санскриту слово «гімалаї») продовжує зростати зі швидкістю близько 3 мм на рік.
Складкоутворення в цьому поясі супроводжувалося вулканічною діяльністю, яка триває й дотепер. Так, і нині мешканці Середземномор’я, що милуються обрисами Везувія, часто відчувають ще й подих діючого вулкана Етна.
7 мар 2023
