Трохи парадокс, але Багряні ріки одна з найменш кривавих книг Ґранже, як мінімум точно менше Африканського диптиха і Лісу духів. Остання дійсно трохи суперечлива книжка, бо її сюжет балансує на грані з фантастикою, що для трилера, на мою думку все таки мінус. Дуже імпонувала мені головна героїня, не термінатор і не екстрасенс, не Мері С'ю, а звичайна жінка, з особистим життям роботю і всіма супуніми якостями, і також заходять мені на всі сто сама захоплива оповідь і фірмовий стиль автора; так, безперечно, фінал підкачав, але загалом на 4 натягнути можна. Хоч автор один з улюблених, але дуже непостіний, є в нього і просто геніальні твории в жанрі, а є і от таке, коли умовно людина в дуплі не може побачити, що вона там не сама.
Лонтано і Конґо реквієм це як одна історія, яка сподобалась найбільше, на другому місці Пасажир, і замикають чільну трійку Багряні ріки, в автора тільки декілька книг відверто недотягють до високого рівня з тих що в нас видавали це Останнє полювання, День попелу і це й же Ліс духів @@Olena.bookoholic
Недавно я прочитала детектив Джейн Харпер "Посуха". Вона дуже цікава. А також мені сподобалась книга Діани Сеттерфілд "Тринадцята казка". Це більше триллер, але дуже цікавий.
Колись читала у Гранже книгу про аїстів. Було неприємно від жорстокостей, а в фінальний поворот, мотив лиходія і механіку лиходійства - не повірила 🤷🏼♀️ більше його не читала
Я почала його з Лонтано, бо обкладинка -бімба була. Мені зайшло, хоч там жорстокостей багато, а потім прочитала другу частину дилогії - Конґо реквієм, і зрозуміла, що в першій частині жорстокостей було менше 😅 Але дилогія все одно сподобалась ))
