Хор Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ 

Я не зможу перелічити усіх професійних й аматорських виконавців та гуртів, які побували в колоніях. Але кожного разу це була зустріч з тривалим слідом у пам’яті. Дуже по особливому на в’язнів діяли виступи хорових колективів. Хор Патріаршого Собору Собору Воскресіння Христового, під керівництвом Тетяни Стефанишин, побував у Чернігівській, Менській, Білоцерківській, Кагарлицькій, Ірпінській, Бучанській виправних колоніях та у Київському слідчому ізоляторі. В деяких установах хор виступав кількаразово. Колись під час виступу хору з великодньою програмою в пенітенціарних закладах Київщини я сидів у глядацькому залі й був свідком незвичайної зміни у поведінці присутніх. Зухвалі й цинічні в’язні, які оточили якогось кримінального авторитета, жестами вказували на дівчат з хору. Непристойно жартуючи, вони кпинили. Й ось тут зазвучав преший твір «Світе тихий святої слави» сучасного українського композитора Романа Гурка. Спів розливався залом, стіни резонували. Серед слухачів запанувала тиша. Переферійним зором я помітив як змінюється постава сусіда, а його обличчя мокріє від сліз. Як тільки твір дійшов до кінця, з його вуст несподівано вирвалося: «Опа! Як вони це роблять?». В’язня вразило те, що він не помітив як на обличчі в нього з’явилися сльози. А лише дві хвилини тому він перебував у загальному настрої байдужості й цинічних насмішок. В іншій установі у часі виконання хором кількох творів у залі панувала тиша. Й десь у четвертій паузі між піснями в’язень з останнього ряду встав і тихо в захопленні промовив: «Ви нас вибачте, що ми не рукоплещимо. Ми не знаємо як себе поводити, бо ми боїмося усе оце розрушити».