@@csprgst я з вами погоджуюся. ця історія про наші внутрішні обмеження та обмеження, нав'язані соціумом. ми звикли до стабільного, хоча і не завжди щасливого життя, у той час, як ми можемо змінити значно більше, ніж нам здається
Будь-яке мистецтво сприймається по різному в різні роки нашого життя. Для порівняння. Діти дуже люблять мульт Смєшаріки, бо він з яскравий та з цікавим сюжетом, а я люблю цей мульт за підтекст, який дітям ще не доступний. І ще можна посперичатись чи це дитячий мультфільм)) Так що на все свій час.😉 Дякую, що слухаєте👍
Річард Бах ЧАЙКА ДЖОНАТАН ЛІВІНГСТОН Справжньому Джонатану-чайці, що живе в кожному з нас Частина перша Був ранок, і золоті промені сонця вигравали на легких хвилях тихого моря. Десь за милю від берега закинув сіті рибальський човен, і звістка про це вмить долетіла до Зграї, що чекала сніданку. Ще мить - і тисячі чайок злетілися до човна, щоб вибороти собі якусь поживу. Новий день приніс нові клопоти. А далеко від усіх, далеко від рибальського човна і від берега, вправлявся в польоті самотній птах - чайка Джонатан Лівінгстон. Він злетів на сто футів угору, опустив свої перетинчасті лапи, задер дзьоба, випростав уперед зігнуті крила і, хоч як це було боляче, силувався втримати їх у такому положенні. Випростані крила обтяжували рух, і він летів усе повільніше, поки шепіт вітру не стих у його вухах, а океан унизу не застиг на місці. Тоді він примружив очі, затамував подих і весь наструнчився в болісному зусиллі - ще трохи... на один дюйм... зігнути крила... Пір'я в нього стало дибки, він закляк у повітрі і впав. Чайки, як ви знаєте, ніколи не діють нерішуче і не зупиняються в польоті. Спинитися на льоту - це для чайки страшний сором, просто ганьба! Але Джонатан Лівінгстон - який без тіні сорому знову й знову вигинав напружені крила, щоб летіти все повільніше, а потім спинитися на місці, - був незвичайним птахом. Більшість чайок не завдають собі клопоту, аби дізнатися щось про політ, - хіба що найнеобхідніше: як долетіти від берега до їжі та повернутися назад. Для більшості чайок головне - їжа, а не політ. А для цієї чайки політ був важливішим за їжу. Джонатан Лівінгстон над усе любив літати. Проте любов'ю до польотів, як він скоро збагнув, не заживеш доброї слави серед птахів. Навіть його власні батьки дивилися скоса на те, як Джонатан з ранку до вечора літає десь сам-один, та ще й по сто разів шугає аж над водою - як то він казав, тренуючись у низькому польоті. Він ніяк не міг збугнути - чому, літаючи на висоті, меншій за напіврозмах його крил, він може триматися в повітрі довше і без будь-яких зусиль? Його плавна посадка в низькому польоті завершувалася не гучним плюскотом при зануренні лап у воду, як зазвичай, а появою довгого пінного сліду, що тягнувся за тілом Джонатана, щойно він, підібгавши лапи, торкався води. Коли ж він почав сідати з підібганими лапами на берег, а потім міряти кроками довжину сліду, його батькам це вельми не сподобалося. - Чому, Джоне, чому? - питала мати. - Чому ти не можеш поводитись, як усі? Оті низькі польоти - це забавка для пеліканів та альбатросів! Чому ти нічого не їси? Поглянь, синку, від тебе саме пір'я та кістки лишилися. - Ну то й що, мамо? Нехай пір'я та кістки. Я хочу знати, що можу робити в повітрі і чого не можу. Я хочу знати, от і все. - Бачиш, Джонатане, - мовив батько зовсім не сердито, - скоро зима. Рибальські човни будуть виходити в море нечасто, а риба, що зараз плаває мілко, піде вглиб. Коли вже ти хочеш чогось навчатись, то вчися краще, як здобувати їжу. Польоти - це дуже добре, та з них не проживеш. Не забувай, ти літаєш для того, щоб їсти.
Когда я слушал это целый час я с ума сошел, теперь чайки для меня не просто птицы, у меня теперь будут галлюцинации, сумасшедший дом, пойду спрыгну с 9 этажа а лутше с 20 чтоб наверника, но спасибо за красивый украинский язык, но всеравно я в шоке!
Дякую! Не мала уяви про що твір, але так співпало, що в той час ми (сім'я) відірвались від "зграї" і пустились у вільний політ де немає обмежень. І цей твір у словах передав всі наші переживання. Приємно, що Вам сподобалось)
