Чому вестерни клюють на “велику російську культуру”? 

вітаю! не обовʼязково робити це ЛИШЕ через росіянців. мовляв, не важлива цінність укр. продукту, головне лише, щоб протиставити щось їм. в цьому мало сенсу. а так, звичайно, треба. А ще розуміти хто і як це буде робити. релігійні спільноти можуть набагато більше, ніж держава (в сенсі глобальності комунікацій). але необхідну кількість грошей може дати лише вона. Проте не бачу особливих рухів в цю сторону. Особисто мені подобається те, що роблять французи. Трохи агресивно, але це, наприклад, десятки нових книжок і перекладів щороку

Розумію вашу думку. Мені йшлося про те, що Україна не була імперією за останні декілька століть. Не стикалася з типовими для Англії чи Франції проблемами, що супроводжували завершення епохи їхнього колоніального панування

​@@Censuraeducation❤🎉😊

Дуже цікаве розрізнення. Але хіба кожна нація(хай навіть політична) не обирає собі «пантеон» великих авторів? З точки зору логіки є очевидна хибність у приписуванні всьому суспільству заслуг однієї людини. В той же час, якщо людина не означила свої погляди або висловила їх і вони відповідають націоналістичній настанові, то чи варта боротьба за культурний спадок і окремішність цього автора наших зусиль?

Творчість "однієї людини" - це не приватна справа, а продукт історико-культурного контексту, епохи і суспільства, які визначають менталітет цієї людини і водночас зазнають впливу її творчості. Саме тому в умовах російсько-української війни постала заборона на культуру країни-агресора як носія ворожої національної ідентичності й імперських наративів.

@@Censuraeducation так, саме через можливість націй самостійно створювати "пантеони" можна сказати, що вона сама обирає як їй ставитися до конкретних особистостей, а не зчитує це ставлення з когось іншого. Наприклад, в Росії одне ставлення до Ярослава Мудрого, а у нас - інше. Якщо це можливо по відношенню до учасників "пантеону", то можливо і по відношенню до будь-яких інших історичних осіб. Я не думаю, що боротьба за окремішність потребує багатьох зусиль, тому що, якщо укорінити в наших нейронних зв'язках принцип "є конкретна особистість, є її творчість і є її народ, і ці речі потрібно розділяти", то для нас не буде нічого більш простого, ніж слідувати звичному нейронному ланцюжку і оцінювати все через нього, тому що мозок рухається перш за все знайомими ланцюжками. Якщо за цим принципом буде мислити більшість громадян, то тезу російської пропаганди вони не будуть сприймати від початку. А ось саме в парадигмі "автор А - заслуга країни Б" виникає потреба критики кожного окремого автора, щоб потім сказати: "Подивіться, цей автор - поганий, цей - такий собі, цей - нездара. Про яку тоді велику культуру може йти мова? Це міф!" Є також приклад Хайдегера, філософські роботи якого визнали, не дивлячись на його політичні погляди. Тому що завжди є можливість сказати: "Його політичні погляди ми засуджуємо, а ось вивчення його філософських робіт може принести нам користь". Як на мене, це ставлення дуже гуманне, тому що воно каже, що людина залишається людиною, навіть якщо помилилася, тому що помилятися людям властиво.

@@milanovikova6096 дуже цікаво. Так, насправді людина формується під впливом держави і конкретного суспільства, а без цього впливу вона б була мауглі, який не вміє розмовляти і поводить себе як звичайна лісова тваринка. Якщо культуру розуміти в цьому сенсі, то вона все одно залишається флюїдною, тому що у людини можуть бути батьки різного походження, вона може в дитинстві подивитися більше американських мультфільмів ніж українських, захоплюватися Людиною-Павуком більше ніж Котигорошком, водночас читати вірші Шевченка в школі, в плейлисті одночасно мати і українську, і російську музику, бути фанатом аніме і к-попу, а також слухати іспаномовні хіти в ТікТок. У цьому сенсі, індивідуальності тут залишається дуже багато. У мене також є сумнів, що культура може 100% корелювати з політичними поглядами. В Росії є ті, хто підтримали Україну. В Україні за даними перепису 2001 року серед громадян - 17,3% росіян. У деяких областях їх, за даними того ж перепису, 20-30%, а в більшості - не менше ніж 2,5%. Ці люди мають свою етнічність, як історико-культурну приналежність, але багато хто з них підтримує Україну, воює за неї і не хоче приходу Росії в його місто/село. Якщо пам'ятаєте, у лютому 2022 року було відео, де чоловік з Мелітополя свариться з російськими військовими і каже їм: "Я русский. От кого вы пришли меня "освобождать"?" Це демонструє, що політична єдність і політична ідея може об'єднувати різні комбінації ідентичностей. Я своїми очами бачив сварку проукраїнської жінки наполовину етнічної росіянки з дуже виразним пітерським акцентом та україномовного ватника, який дивився російське телебачення. Це було на Донбасі.

цікавий ракурс