Чорт Гірчило прокинувся, як завжди, саме в той момент, коли сонце доторкнулося землі своїм ніжним червоним краєм. Ще не встигло воно закотитися за гору, як Гірчило вже був чисто виголений й хлюпався у мисці з теплою водою. Він добре вимив милом свої гострі вуха, щіточкою пошарував пазурі й почав одягатися. Тим часом його мати варила йому снідання.
Одне слово, Чорт Гірчило починав свій день, коли ми починаємо ніч.
Як зовсім споночіло, цілком приправлений, зачесаний, свіжий, навіть трошки напарфумований одеколоном з чортової бороди, що росте по болотах, Гірчило взяв свою перечницю й насипав у неї тертого перцю. Перець був солодкий, як цукор, а запашний, мов імбир.
- Мамо? - спитав Гірчило. - То це останній вже перець?! Не забудьте натовкти про запас, бо починаються людські свята, а самі знаєте, що на святках мені найбільш потріб...
Він спинився, бо помітив, що мати саме вийшла до кухні й не чує його мови.
- Та вона й сама знає! - подумав він, тоді гукнув: "На добраніч!" - й вийшов зі своєї хатини, що була під скелею в прірві.
2 окт 2024
