Дякую, цікавий випуск! Колись я була супер шокованою, коли в один момент за кордоном стикнулася з тим, що не лише з іноземцями (як я до того думала), а й з величезною кількість українців у мене абсолютно різне сприйняття/бачення України. Ви дуже влучно підмітили про "законсервованість". Цікавий феномен для мене лише в тому, що деякі знайомі та друзі, які зараз в інших країнах, які не переживали більшості моментів, що з 24 лютого відбувалися тут, все ще надзвичайно занурені в наш контекст, в курсі всіх новин та змін. При цьому значна частина знайомих в Україні є надзвичайно "відірваною" від реальності. Як мені здається, це просто залежить від оточення та інфопростору, в який людина занурена.
Мені 41рік, я харків‘янка, усе життя розмовляла російською і у 2023 остаточно вирішила повністю перейти на українську. В моєму оточенні близькому і ні, дуже мало української!!!!! Мені дуже болить, що надзвичайно мало дітей розмовляють українською!!!!!!!! Особливо боляче, що моя 11-річна донька зі мною теж розмовляє російською, її друзі, однокласники!!!!!!!! Щиро вірю, що вони подорослішають і усвідомлять, що відбувається і перейдуть на українську!!!!!
@@irynaskvortsova6996 а мене навчила моя мама і моє оточення, але я її не звинувачую! Я сподіваюсь, що діти цього віку через якийсь короткий час зрозуміють, що треба переходити на українську, а я зі свого боку буду допомагати і розказувати усе, що знаю про історію і культуру, і чому це важливо! Дуже важливо, аби дорослі переходили і тим самим подавали приклад, але наразі на українську в моєму оточенні, близькому і не дуже, майже ніхто не перейшов! Не кожен наважиться бути білою вороною! Я прийняла для себе це свідоме рішення і мені усе одно, хто і що про мене подумає! Це мій вибір і інколи буває важко, бо відчуваю себе дуже самотньо!!!
Дякую, що поділилися! Моя дочка до повномасштабної війни теж говорила російською, як і чоловік. Коли на Київ полетіли ракети- чоловік відразу перейшов на українську, а з дочкою довелося ще попрацювати. І чесно, спрацював підкуп планшетом 😅 але тепер вона говорить - я хотіла б забути ту мову, навіщо вона мені! І так, винні ми, батьки…
@@JuliaMiku дуже дякую за підтримку!!!!!!!! Ця тема для мене дуже болюча, бо і мій чоловік, йому 49 років, розмовляє російською! Уявіть, як мені було складно перейти на українську, я рік не могла наважитись!!! Я думаю, що винна влада і освіта, яка робила усе, аби ми тягнулись до усього російського і зневажали українське!!! Я харків’янка і лише у 2022 році дізналась про будинок Слово, про розстріляне відродження і сама почала з неймовірним захватом відкривати нашу історію і культуру!!!!!! Я навіть не можу згадати, як виглядала моя вчителька історії!!!!!!! Вчителька української мови і літератури була дуже зла і ми її лише боялись, і зовсім не сприймали предмет!!!!! Тому дуже важлива державна політика, освіта і професіоналізм і любов до свого предмету вчителів, ну і звичайно батьки і середовище!!!!! Сподіваюсь, що з часом, спілкуватись російською і дивитись російський контент стане просто соромно, а українська стане єдиною мовою спілкування в Україні!!!!!!!!!!
Гарна невимушена розмова вийшла, дякую, що поділилися своїми спогадами і практикою. Обожнюю Ukraїner - це неймовірний проєкт, в який неможливо не закохатися. Б.Логвиненко- для мене прикдад в багатьох речах.
Переслуховую по 5-6 разів, бо вмикаю на службі за нагоди відпочити. Так і засинаю під ваші чудові голоси)) теми дуже класні і цікаві, сон викликає спокій і почуття безпеки, коли чую, що не один у цих думках)
Яке неймовірне задоволення провести час з такими неймовірними людьми🔥🇺🇦🫶🏻 Обожнюю Ukraїner💛💙 Просто так приємно знаходитись, хоча б віртуально, зі своїми однодумцями, бо в моєму реальному житті це велика рідкість!!! Просто кайфанула!!!!!!!!!! Дякую🫶🏻🫶🏻🫶🏻🫶🏻🫶🏻🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🙏🙏🙏🙏🙏
Щодо цікавости, то це очевідкривально, коли людина показує те що є, а не те що нам навіяли чекісти. І ми з переляку боялись жити. А воно все таке красиве та дійсно цікаве. Ми не вміємо ще САМОСТІЙНО дивитися. Ми занадто переймаємося, що про нас хтось ззовні подумає.
Чомусь коли кажуть про людей за кордоном, то завжди кажуть про виплати (підтримку приймаючої країни). Але це дуже рідко де є, хіба що в Німеччині, і то там кажуть знайомі що виплати маленькі, на них не прожити. Тому мене дуже тригерить і засмучує коли є таке бачення. Ми, ті хто вивезли дітей в безпечні країни, мусимо всі сили покласти на їхнє забезпечення і адаптацію. Також і самим адаптуватися, знайти роботу, житло, вчити абсолютно нову мову. Це колосальні витрати ресурсу. Тут ніхто нас з обіймами не зустрічає. Сподіваюся, що в таких медіа як ваше скоро можна буде побачити більш чітке розуміння українців за кордоном (звичайних, не зіркових)
Дуже дякую за такий глибокий і актуальний випуск! Важливо, що ви піднімаєте тему збереження інтересу до України як серед іноземців, так і серед нас самих. Дискусія про те, як цікавість стає рушійною силою для пізнання власної ідентичності, дійсно надихає. Маріам Найем, Валентина Сотникова та Богдан Логвиненко чудово розкрили тонкощі цього процесу. Дякую за вашу працю та за такі цінні думки, які допомагають нам усім краще розуміти себе і наш шлях!
Зараз на Facebook дуже часто зустрічаю "красива архітектура міст" і це обов'язково Москва чи Пітер, як ви кажете, тож я відразу повідомляю що це заклик до тероризму 🙂
Дякую за випуск. В мене теж вчителька історії заклала розуміння "відносин" України і московії. І хоча кількість інформації в час мого шкільного життя була набагато меншою а дух затхлості і небезпеки від московії
Моїм власним рецептом було: почати покроково позбуватися комплексу власної меншовартості, для початку усвідомивши, що прожила з ним більшу частину свого життя (мені 55, киянка, була російськомовною). Перехід до рідної мови, україномовного контенту, занурення у власну історію, повноцінна заміна особистої бібліотеки новими цікавими книжками українською. Робили і продовжуємо усе це робити разом з чоловіком поступово, але неухильно. Нічого *узкоговорящєго у нашому оточенні більше немає. Відкрили для себе величезний пласт власної захопливої культури та мистецтва🤌
з дитинства неодноразово стикалася з висловом, що "цікавість - це непристойно". якісь совкові інтелігентські комплекси живуть в нас до сих пір. "розумна людина нічим не виділяється". тобто, якщо ти кандидат наук - то не можеш одягатися якось яскраво, привертати до себе увагу, незвичний одяг нанівець зведе все твоє кандидатство. або невміння "інтелігентів" (насправді просто людей з вищою освітою) казати "ні", бо це ж "неввічливо". повне невміння відстоювати власні кордони. бо інакше - ти черства, егоїстична, неінтелігентна людина. або проявляти цікавість. нащо тобі робити тест днк? все, що треба - ти про себе вже знаєш, а все інше - то вже зарозумілість. нащо на екскурсії задавати питання? досить з тебе й того, що екскурсовод вже сказав. не привертай до себе зайвої уваги. це нескромно. розумна людина - це людина непомітна. це людина ніяка. якщо задуматися - у всіх цих випадках простежується травма життя в тоталітарному суспільстві плюс ще травма християнства (не треба знати більше, ніж тобі бог велів). але оскільки все це не відрефлексовується, то й продовжує за нами тягтися хвостом з комплексів вже 30 років. мені особисто було найважче дозволити собі цікавість. якщо одягати те, що мені подобається і не зважати на оточуючих - це в 90х пройшло доволі легко, казати "ні" і взагалі якось означувати власні кордони - то вже було трохи важче, але до 30 років нарешті теж почало нормально виходити, то з цікавістю було якось неочікувано складніше. тобто мені не треба було в собі її якось пробуджувати (не знаю, як це можна зробити і нічим тут не допоможу), але от не гасити в собі цікавість, не придушувати (бо що подумають оточуючі) - от до цього я довго йшла. і зараз, якщо мені цікаво, чим психологія шимпанзе відрізняється від психології горил, то я не буду соромитися сказати про це вголос). і не важливо, що хтось подумає, що я дивна). всі ми в чомусь дивні. але моя "дивність" нікому шкоди не приносить. тож я прочитаю про це кілька книжок і знову розкажу про це вголос). якщо мене зацікавить будь-що - я як мінімум піду почитаю про це в вікіпедії. дозволю собі зануритися глибше. "любапитцва кошку пагубіла". але ж я не кішка). я людина).
Цікава думка про українців за кордоном. Коли я навчалася за кордоном, ще до повномасштабного вторгнення, викладач якось сказав мені, що я сумую за Україною, якої вже не існує. Тоді я цього не розуміла, а зрозуміла, коли повернулася. А зараз розумію ще більше у спілкуванні з іншими українцями за кордоном
Мені дуже подобається тема, ракурси:цікавість, культура, діаспора, але дуже сумно, що в декількох моментах протиставляється роль церкви/віри. Без духовності немає культури. І феномен нашої сили в тому, що ми досить консервативні - пов’язані з церквою/вірою (наскільки б недосконалими ми в цьому б не були).
Моя повага співбесідницям. Тому що розповідають особисті історії. Про свої зустрічі з мовою. І про те що здогадалися говорити про ДОСЛІДНИЦТВО. Тому що в ньому живе дійсна цікавість. Бо зватися "вченим" це так неосвічено. Ми все життя вчимося через дослідницьку діяльність. Вона передбачає думання власним розумом, споглядання через доброзичливість та самозабуття щоб виключити набуті фільтри.
У мене запитання до пана Богдана. Він зазначив, що їхні книжки зараз не дуже активно продаються. Я можу стверджувати, що українські книжки МАКСИМАЛЬНО НЕРЕПРЕЗЕНТОВАНІ у багатьох країнах (особливо мовами "глобального півдня"). Питання - що можуть / мають робити "прості українці" за кордоном, щоб покращити цю ситуацію? Контактувати з локальними видавцями / цікавитися що вони думають про видання українських книжок у себе / зводити локальних видавців з українськими видавництвами? Чи взагалі робити щось в онлайн, та забути про книжки?
Цікавезна розмова вийшла. Власне, дійсно дуже нелегко знайти ті тригери, які наразі б в позитивному руслі привертали б увагу і зацікавленість до України. Абсолютний Must-have-мінімум - часті різнопланові культурні заходи, націлені на іноземців, і присутність на різних місцевих заходах, це працює. Вони просто звикають з часом, що українці постійно є частиною їхнього суспільства (а не якась абстрактна руссіш-словянська спільнота). І ще необхідне відчуття актуального контексту, у якому живе та чи інша країна. Для прикладу, Австрія пишається своєю нейтральністю, тож тут тематика «як ми класно воюємо і шмалимо орків» абсолютно не заходить. Бо ти для них відразу звучиш як агресивна людина, яка вважає війну чудовою. З місцевою владою ліпше говорити з позиції - дивіться, який у нас чудовий проект, тут можна допомогти талановитим українським діткам, вони так гарно грають Моцарта. Отаке швидше заходить, і їм легше зробити добру справу без додаткових моральних ресурсів…
Міркування хрещення в дитинстві, крім суто релігійних, полягали ще в намагані захисту дитини - за тодішніми традиціями у разі смерті батьків сироту забирали на виховання хрещені батьки.
Переляк та страх не можна переплутувати з зацікавленістю та щирістю. Це тому що як тільки закінчується страх, тільки тоді ви самі взнаєте, що вам дійсно цікаво. Це як закоханість то почуття що виводить з кризи яку людина вже не здатна терпіти, і людина про цей порив нічого так і не зрозуміє. Так і ці усі зацікавленості є штучними, доки вони базуються на переляку.
Думати що люди, які виїхали і не планують повертатися, всі говорять тільки російською і пристосовуються до росіянських комюніті…. Ну як мінімум не розумно
Особливо приваблюють коментарі, в яких автори безграмотно пишуть щось про "розумно". На якій секунді даного відеоролику узагальнили про "всі"? Чи ви, як мінімум, чуєте те, що хочете чути?
Вчіть мову, діти! Match - співставлення. Є інші переклади. Ми просто недостатньо ще знаємо українську мову. І мусимо зробити більше щоб перевершити наше колоніяльне виховання.
Цікавий випуск. Моя повага пану Логвиненку. Тільки от, нема українського слова "геп". Є, наприклад, "проміжок". Може вам видається сучасним казати англійськомовні слова, але ви мені схожі на відсталих залісців, які вважали себе аристократією, коли говорили французькою мовою. Чи вставляли слова.
Деколонізація - лівацтво, політичний рух за владу. Залиште історію історикам, колоній не існує з 1950х. Не використовуйте старі болячки або лякалки з політичною метою.
