"Я був занадто ідеальним на початку стосунків " в перекладі з мужицької означає " я перший час на задніх лапках бігав, бо дивом відхопив жінку з іншої ліги, а потім заїбався і повернувся до улюблених занять -- убухуваться з пациками напостой як малолєтка". Обожнюю 😂
@@user-jw7uc3cc6uякщо хтось до 40 вчиться і не помічає, то це каже тільки про саму людину, таких мало, і за рахунок приниження інших комплімент ви не зробите, то так не працює, до того ж ви таким чином ніби применшили навчання людини, якщо воно там було, щоб навчатись і кмітливою треба бути
Чуть не блюванула від облизування одне одного, коли це інтерв'ю дивилася 🤦♀ Особливо оце в кінці від Маші "Можеш на мене розраховувати завжди", відколи вони такими друзяшками стали? 😅 Аж смішно 🙈 І чому хтось вирішив, що Янович - ідеальний хлопчик? Він той ще роздовбай, якщо навіть універ не зміг закінчити 🙈
Моє серце розбито💔 я та людина яка завжди спізнюється😥 Права непунктуальним людям!!! Я бастую😅 Якщо що підозрюю рдуг, це мій хрест, не сипте сіль на рану😭
Вирішила стати на захист людей з золотою медаллю. В мене ліпша подруга має таке, і я памʼятаю як її вмовляли і змушували, і робили все, аби вона ту медаль отримала. Вчителі, класні керівники… а все тому, що того року з нашого випуску вона була єдина, хто взагалі в теорії отримав би її, а це дуже важливо для школи чомусь 😂
Ех, я теж Трінчер та Янович, які закохані в свої страждання. Так цікаво чути коменти Даші, бо зазвичай, коли про це комусь розповідаєш, тебе слухають та співчувають, відчувають біль, як от слухали Трінчер. Вперше чую альтернативну реакцію, як от в Даші на це. Хочеться виповзти із цього образу печальної дами і почати жити
Перепрошую за свою токсичність, але та Поліна не така вже й красуня, щоб прям Янович не був її достойним, ще й до того повернулась до рос мови, що показує її низький інтелект
Моя золота медаль і диплом знадобились лише коли тішать моє самолюбство у дії. Хоч якось підіймає самооцінку в декреті😂😂😂😂 цим я компенсувала свою невпевненість у собі в підлітковому віці
Чесно, мені здається, що він це все про себе розповідає, щоб дати всім зрозумітити, що він " не такий, як всі ": там він нудний, там він книги читає, там він хоче похвали, там ніколи не буде задоволений собою. Наче , знову ж таки, чекає реакції інших на себе, свої слова.
Я, колись пережила цей досвід через психолога. Була теж відмінецею. І психологиня така: Ти зробила все по максимуму в тих обставинах? Я задумалась і мені пощастило, що рілі не могла. І я така: ні, то був максимум. І тепер я зараз так себе заспокоюю: це мій максимум, який я могла зробити. Наступного разу зроблю краще.
Нове відео - радість на весь день. Дякую за контент! Розумію, що чим відвертіше інтерв'ю тим цікавіше і веселіше, але вам не здається що останнім часом ті інтерв'ю перетворились на публічні сеанси психотерапії? Сиджу, слухаю про ті ментальні проблеми Яновича і тільки коментарі Даші рятують. Він про це розповідає вже по 3 чи якому колу, АСТАНАВІТЄСЬ
Даша, дуже чекала на Вашу реакцію, бо я не вивезла б цю крінжатіну. В мене до Вас дуже велике прохання, будь ласка зніміть реакцію на інтерв'ю Раміни і Пивоварова, воно ще не вийшло, але там вже відчуваю буде крінж ( висновки зробила по посту Раміни, який вона зробила 😂 ). Макіяж супер-пупер ❤
Янович на початку подкасттерапії носив зручний одяг, міг спокійно прийти в непрасованому. Але Спартак його навчив, що носити костюми - це круто. Що має бути укладочка, тримати осанку, не класти ногу на ногу. От тепер Женя такий і є)
Я почала курити в 25 років, коли пішла працювати в ресторан, бо в нас хто не курить той працює. Плюс на курілці все мутиться і обговорюється. Хто не курить той не в курсі що відбувається)) Зараз майже не палю. Найважче було відмовитись від вранішньої цигарки з кавою по дорозі від дому до метро, це прям дуже важко. Зараз палю тільки під час п'янки, бо це як рефлекс. Сподіваюсь покинути зовсім. Короче, курити це бути з усіма, це вийти видихнути в запару, це дурня але воно є в голові)
Згодна з вашим коментом. Не курю, але часто відчувала себе поза колективом, коли вони ходили на курилку і все там перетирали, обговорювали, сплєтні тощо. Навіть пробувала просто ходити з ними і сиділа поряд на лавочці, поки вони курили. Щоб бути частиною цих обговорень. Але це фігня. А коли ми працювали вдома і з командою зізвонювались в тімс, то відчувала себе більше "в колективі", ніж коли працювала в офісі з їхніми курилками.
Що за лукізм і дойоб стосовно колишньої? 🤦♀️ навіть якщо вона така писана принцеса, то це означає, що він лох, якщо розійшовшись з нею? Піпєц у вас логіка🤦♀️ якщо вона красива ззовні, то це геть не значить, що вона автоматично хороша людина і він повинен триматись за неї🫠🤦♀️
Ваші розбори - це пожежа, завжди піднімали настрій, тільки сьогодні було трохи боляче - неприємно, коли в розборі впізнаєш себе. Майже один в один, тільки в мене немає дорогого костюму, лише брюки 😂
Зараз буде великий коментар, але я маю це озвучити:) Ми запізнюємося не того що ми не цінуємо ваш час. А того що немає внутрішнього відчуття часу і ще купа причин, які дуже важко пояснити. Як людина, що запізнювалася всі 11 років школи на перший урок, на гуртки, на зустрічі скажу вам, що це ніби алкогольна залежність. Не патофізіологічно, а саме у відчутті, коли ти розумієш, що тобі від цього погано, тобі хєрово від запізнень, ти вся на нервах завжди, ти спітніла, червона, скоріше за все ти щось забула вдома чи навіть загубила по дорозі. І ти кожного разу собі обіцяєш, що все, наступного разу так не буде, наступного разу я прийду вчасно, або раніше. Але ти не моооожеш! Ти розумієш проблему і щиро хочеш позбутися. Але не можеш справитися. Будильники не допомагають, а скільки разів я переводила собі годинники у домі на 15хв пізніше це взагалі не порахувати. І сестра таємно переводила, все одно ні. І навіть якщо через сильну силу волі тобі вдавалося це робити тиждень, то потім все одно зрив. Але це не добровільний зрив. Я не знаю, як це пояснити, але якщо можна було б зробити аналогію, то це ніби збираючись ти існуєш у просторі до Великого вибуху, але з сильною тривожністю від того, що це не так і простір і час таки існують. Це постійні сварки з родиною, бо ти якась не така, постійні, але безрезультатні спроби тебе змінити. Мене не змінила навіть Німеччина за багато років. Хоча на неї були великі надії щодо моєї організованості. І я сдалась. Це дуууууже вимотує жити в постійній боротьбі з собою. Звісно, тепер я намагаюся встигати на всі робочі чи навчальні зустрічі, але це тому, що я живу за 10 хв від універу. Стрес перед виходом нікуди не дівся. Але у житті я уникаю таких людей як Янович чи Сонях, бо я розумію, що це двухстороній абьюз ахах. Бо здавалося, ну почни збиратися на півгодини годину раніше камон. На жаль, не працює у нас так просто, як у вас. І мені стало легше дистанціюватися від людей, для якими запізнення у особистих зустрічах критично. Ну і життя окремо від родини також допомагає. Бо якщо два типи таких людей разом, то ви будете злі, ми будемо страждати, всім погано. Тож я за ПРАВА НЕПУНКТУАЛЬНИМ ЛЮДЯМ! просто давайте не спілкуватися на дозвіллі і не створювати пари:)
Я ніколи не жалкувала, що палю. А палю я 14 років. Кожен раз насолоджуюсь процесом, відчуттям диму у легенях, вдихом і видихом. Розумію, що це мене вбиває, але мені цей процес подобається і тому я знаю, чому це роблю
навряд чи можна позбутися, але можна спробувати пропрацювати найпоширеніші у вас прояви цього синдрому з терапевтом, щоб відкорегувати поведінку в ситуаціях, які вам найбільше дошкуляють.
Синдро́м - стійка сукупність симптомів із загальним патогенезом. Синдром може складати клінічну характеристику усієї хвороби або її частину, при цьому об'єднуючи прояви патології однієї або декількох систем та органів організму людини.
Душний і тошнотний🤮 я не знаю, чого він ідеальний і дівчата про нього мріють 🤷♀️ Його любов до себе, така велика і безмежна, що не має місця для тієї дівчини
