Вірш Василя Стуса "Моя Україна забула сміятись" 1972 року відображає глибоке занепокоєння долею України та її народу. У ньому поет передає біль і страждання, що виникають через втрату національної ідентичності, свободи та радості серед репресій і зневіри. Образ "забутого сміху" символізує втрату життєвої енергії, пригнічення творчості та свободи народу.
Стус підкреслює те, що українці, наче "забули" сміятися через тяжкий тягар історії, зокрема через радянські репресії, які поет сам пережив. Вірш також звертається до теми духовного занепаду і боротьби за національну гідність та відродження України, хоча цей шлях важкий і болісний.
Текст вірша Василя Стус
"Моя Україна забула сміятись"
Моя Україна забула
Сміятись. Вона гомонить.
Моя Україна не вщухла
Од прагнення жить.
Моя Україна не знає
Веселих світань.
Моя Україна палає
У мить догорянь.
Моя Україна тривожиться,
Бунтує, буя.
На чорнім рабованім торжищі
Вкраїна моя.
Її догоряє майбутнє
І тужить, ридає,
І в передвечірній сутіні
Лиш руки ламає.
І дивиться в небо - о, де вони
Надії і голуби?
Лиш демони, демони, демони
Старої ганьби.
Злітаються - ніби на здобич,
Злітаються спроквола
На роздоріжжя розтоптані,
Розіп'яті край села.
23 сен 2024
