🌻📘🌿Друга частина соціально-психологічного роману "Повія" була надрукована в альманасі М.Старицького"Рада" за 1884 рік. Хронологічно роман охоплює другу половину 70-х років XIX століття, зображує події й процеси, які відбувалися в суспільстві уже пореформеної доби. Увагу автора привертає доля селянства, саме ті часи, коли відбулась реформа 1861 року.Хоча скасування кріпаччини у 1861 році звільнило селян від поміщиків, воно не покращило їхнього економічного становища. Життя селян після розкріпачення нагадує нескінченний плач над їхніми бідами, бо податковий тягар, наложений на селян, при мінімальній кількості землі, був несумісний з їх можливостями. Після реформи 1861 року земля стала товаром (не можна було купувати і продавати лише наділену землю). Крім виплат за свої наділи, селяни були вимушені платити подушний податок, а також податки на чай, цукор, тютюн, бавовну та горілку. В кінці 19 ст. урядова комісія доповідала, що з урахуванням компенсації за землю селяни сплачували у 10 раз більше податків, ніж поміщики. Селяни не мали змоги сплачувати податки, тому вони позичали гроші у заможніших сусідів, навіть під 150 процентів, і все більше потрапляли в боргову залежність. Змушені були за копійки найматись на роботу до своїх колишніх поміщиків, чи багатих селян, вирушали на пошуки сезонної праці... Сім’я могла збідніти з різних причин. Часто хвороба, смерть, чи природні лиха змушували селян продавати частину землі або усю землю. Нерідко лінощі та пияцтво доводили сім’ю до краю катастрофи. Саме ці зміни в житті селянства глибоко хвилювали П.Мирного, і він склав життєву долю сільської дівчини в цих нових обставинах. (Із відкритих джерел).
Як я люблю цей твір! Після нього відкрила для себе Панаса Мирного! Як про сьогодення пише! Сьогодні так само у простих людей є дуже обмежений вибір - чи піти по слизькому шляху і загинути морально чи фізично, чи боротися, тяжко працювати та зберегти повагу до себе! Нічого не змігюється, завжди будуть ці пихаті, наглі, безжальні кровопийці людської кровушки! Як мені було жалко цю Христю! Відчувала кожною клітиною свого тіла її неминучу загибель! Бідна дівчина, нема було поряд того, хто б за руку схопив та попередив. Тільки ті поряд, хто виснажив, узяв усе, що давало жити, та викинув, не згадавши а подальшому. Ой, молоді дівчата, якщо була б можна було, кожна з вас повинна була читати та вголос аналізувати покроково шлях героїні.
Дякую за чудово прочитаний роман! Так шкода стало героів що я аж розплакалася! Перечитавши всі коментарі, дуже було приємно, що всі висловлювали свої думки виключно українською мовою! За це окрема дяка!
