У подкасті "Актуалки від Міленіалки" ми говоримо про різні людські досвіди та виклики у таких сферах, як: стосунки, терапія, карʼєра, дружба, любов до себе через оптику фемінізму та ментального здоровʼя
Мрію про те, щоб піти в саббатікал хоча би на три місяці, краще на шість, але в моїй компанії такі привілегії мають люди на інших посадах, на моїй не положено... А пора...
рада, що ви записали випуск з Олею, але на моменті "демеджить те як ти функціонуєш в сасаєті" теж не витримала і почала гигикати з кількості англіцизмів хаха
Хочу написати коментар, що я бачу числа, де кожна 10 людина поставила лайк, а кожна 100 прокоментувала. Стану 1 зі 100, хто залишив коментар🎉 (звичайно з часом це зміниться, тому ловлю момент). Дякую за контент, після нього зменшились підозри на РДУГ, що також гарно))
Дуже відгукуються усі приклади, наведені у розмові. Мені в Нейрофлекс не дали нормального висновку через те, що спиралися саме на результат тестів. Але ніхто не дивився як саме я їх виконувала 😅 Ще, я півтори години розказувала про різні приклади з дитинства та дорослого життя, що мені заважало завжди бути у фокусі чи банально вкладатися в час, та все це проігнорували. На жаль, Нейрофлекс не змогли провалідувати свої ж дослідження. Я б не витрачала з ними час і шукала б відразу доказового психіатра. Бо в мене теж все кричить, що в мене рдуг, але мене виховували у дуже вимогливій сімʼї, де не можна допускати було помилок чи поводитися бешкетливо, тому коупінг - наше всьо. А після 30 років полізли всі дитячі заборони і травматичні досвіди.
Як добре, що є ваш подкаст!! І як нестерпно, коли постійно варишся в цьому незнанні хто ти і хто твої болячки. Просто коли все, буквально все вказує на щось конкретне, а ти не можеш з цим нічого зробити, та ще й не знаєш, що це точно воно чи не воно Вибамчте, накипіло, назбиралось 🙏 Але дуже дякую за ваш подкаст, для мене він став справжнім відкриттям і на мою думку, заслуговує на набагато більшу авдиторію
хороша розмова в багатьох сенсах я вас розумію я часто почуваюсь вразливим до зовнішніх обставин і для мене стрес може бути ваще із якоїсь дрібниці деструктив покишо терпимий, мені допомагає дружина, з якою ми проговорюємо шось нездорове і я даю знати коли мені потрібна пауза і відсутність "всіх і всього" це взаємо підтримка я вам бажаю теж мати таку людину яка може і розуміти повністю і підтримувати, або якщо вже є така людина то радий за вас :)
Як приємно знову почути Олю) сумую за інстаграмом трошки і рада була познайомитися з каналом Актуалки від міленіалки розлади харчової поведінки це мій особистий біль, дякую що говорите на цю тему❤
Я пройшла булімію Зуби посипалися волосся випало,подруг немає , психіка в жопі і я все ще вважаю що хочу бути худою як колись а зараз я жирна ( при нормальній вазі зараз) я хочу бути худишкою і щоб на мені висіли речі
Велике дякую за ремарку щодо гімнастики, 10 років свого життя віддала цьому жахіттю, і ось вже 15 намагаюсь навчитись любити своє тіло, бо мені вбивали в голову, що я «жирная карова», і якщо в тебе не одні кості і мʼязи - то ти взагалі не людина. Я могла морити себе голодом декілька днів, тоді накидатись на їжу, бо не витримувала, а потім, звісно ж, на мене накочувала хвиля ненависті і огиди до себе - і я вертала все в унітаз… Ви молодці, що піднімаєте таку важливу тему, і обговорюєте зі всіх можливих сторін, окреме дякую, що ділитесь власним досвідом ❤
Саме бісяче, шо батьки в таких випадках прислухаються до тренерів/викладачів, яким пофіг на дітей. Деякі мої друзі зараз роблять зі своїми дітьми те саме. Кажучи при цьому шо це добре для здоров'я і дисципліни. Бля!
@@gizmozd перші роки після гімнастики я теж була переконана, що все так і має бути, що це дисципліна і дорослість - просто смішно. А щодо батьків - мої просто були не в курсі, зробити вигляд, що поїла, а насправді вилити все в унітаз або в пакеті винести собакам - типова ситуація. Ну або ще краще, якщо свалу нема, бо всі разом за столом - зʼїсти, а потім йти в туалет все вертати. Мені здається, що я б травмувала свою маму якби їй зараз про це все розповіла.
@@kategrytsenko4162 серед людей яких я знаю, батьки на жаль в курсі. Тобто друг знає, що тренер каже його 8 річній доньці що вона жирна корова, і він вважає що це класно. Бо йому в дитинстві казали те саме, і він вважає що це зробило його «сильним». Хоча чувак має серйозні проблеми з переїданням, з алкоголем, а про ментальне здоровʼя я взагалі мовчу🤷🏻♂️
дякую, дуже вчасно, бо якраз всерйоз задумалась про сабатікл. поки на стадії збирання на це грошей, бо працюю в такій сфері, де ніхто не оплатить тривалу мою відсутність. тож окремо дякую за тезу та усвідомлення того, що це все ж таки привілей. були дуже корисні поради щодо фінансів та те, що не варто робити у стані великого виснаження. дякую за випуск!
Дуже багато чого відгукується - відсутність відчуття себе в безпеці; необхідність стримувати та контролювати свої емоції, реакції, підлаштовувати їх до настрою батьків, так як вони зі своїми не справляються; думки, що я заважаю, я тягар. Довгий час вважала, що краще не народжувати, щоб своїй дитині так чи іншим чином не паскудити життя. Потім думала - от стану ідеально здоровою психічно, от тоді й про власних дітей можна замислюватись. Тепер розумію, що це неможливо ) Уникнеш помилок своїх батьків, власних все одно наробиш. Але вміння відчувати, розуміти себе, піклуватися про себе, рефлексувати й брати відповідальність мають допомогти (hopefully), тож я вже не така категорична. Для мене найважче - змиритися з тим, що стосунків, які я б хотіла мати з батьками, у мене ніколи не буде. Мозок це розуміє, а серце відмовляється прийняти 💔 Ви пройшли довгий шлях, це викликає повагу. Дякую за випуск
На початку відео обговорювалось, що нас ростили травмовані діти травмованих дітей. То якої «здорової» любові можна очікувати у такому випадку? У мене склалось враження, що дівчата головою чудово розуміють своїх батьків (на початку та в кінці відео це видно), проте серцем і досі не простили їх остаточно. Інакше не було б таких запальних обговорень в середині відео. Це мені схоже на внутрішню боротьбу дитини (яка ображена на батьків) та дорослої людини (яка здатна їх зрозуміти та пробачити). Їй Богу, в якийсь момент ви звучали наче 2 юні школярки, які обговорюють своїх «предків» десь на майданчику після уроків 😂 У мене теж були схожі проблеми в дитинстві/юності, проте я їх зараз згадую з посмішкою, а не горящою допою. І розумію, чому батьки вчиняли саме так, як вони вчиняли. Не все з їхнього підходу я б використовувала у своєму житті, але і винити їх в якихось провалах я не вважаю за потрібне. Активне ігнорування (блок в соцмережах та випадання із їхнього життя) я вважаю не прийнятним, бо це шокова терапія. Ви ж чомусь агресивну дитину не зачиняєте у кімнаті та не ігноруєте, а робите над собою зусилля і виховуєте її (в ідеалі) - то чому ж ви так пропонуєте вчинити з батьками? Ви своїм зникненням викликаєте в них страх втрати, тобто рушійною силою їхньої «трансформації» стає страх, а не любов - такий метод виховання ні до чого хорошого в довготривалій перспективі не приводить (адже до вас самих так само застосовували страх - і це було неприємно і непродуктивно, чи не так?). Коротше, бажаю дівчатам миру в душі та любові в серці.
Дякую за випуск, дуже відгукується досвід буття дитиною у такій тогочасній сімʼї, разом з тим як тільки я почала сепаруватися в 20 році (це шо всіх так чи ми тоді всі були на 2 році терапії?), то моя мама несподівано померла і десь глибоко в душі я була рада, що нам не доведеться налагоджувати стосунок чи лишитися тими людьми, які не спілкуються.
дякую що поділились своїми переживаннями і досвідами. проте прослухавши подкаст, в мене з'явилось бажання прямо подзвонити батькам і сказати дякую. вони в мене чудові)
Перестала спілкуватися з батьками. Не шкодую. Зокрема завдяки постам Іри, вони дійсно замотивували мене усвідомити, що так буде краще. І дійсно стало краще
дякую за випуск ❤ ви двоє дуже комфортні!! не спілкуюсь з батьками з початку повномасштабного вторгнення, мабуть. там були моменти після, де мені раптово писали повідомлення-полотна зі звинуваченнями та образами, але спілкуванням то вже не назвеш. дуже рада за зроблений вибір. бажаю, щоб всі мали сили та сміливість зробити комфортний вибір для себе і не руйнуватись через спілкування з токсичними людьми, навіть якщо це батьки.
Мені 31 рік і я взагалі не можу зробити нічого, щоб перестати бути змушеною щодня зідзвонюватися з мамою. Здебільшого це на пару хвилин, але все одно дуже втомлює, ніби звітування. Коли піднімаю дане питання, все завершується скандалом і сваркою, де я дуже погана людина, якій батьки не важливі. І я і справді починаю почувати себе ще гірше
