Загриміли в полі, мов громи, гармати, Стрільця молодого проводжала мати, Витирала сльози і благала Бога, Щоб вернув їй сина додому живого, Щоб вернув їй сина додому живого. А туман - білим полем, А біда - чорним болем, А душа - буйним кленом, Зеленим, ой зеленим. А туман - білим полем, А біда - чорним болем, А душа - буйним кленом, Зеленим, зеленим. Не плач, моя рідна, посивіла мати, Я пішов на войну тебе визволяти, А, як не діждешся з тої Січі мене, Посади, благаю, біля хати клена, Посади, благаю, біля хати клена... А туман - білим полем, А біда - чорним болем, А душа - буйним кленом, Зеленим, ой зеленим. А туман - білим полем, А біда - чорним болем, А душа - буйним кленом, Зеленим, зеленим. Тягнуться до сонця стовбури кленові, Зрошені сльозами горя і любові, Довгими ночами тихо шепчуть віти, - То твої, Вкраїно, найдорожчі діти, То твої, Вкраїно, найрідніші діти... А туман - білим полем, А біда - чорним болем, А душа - буйним кленом, Зеленим, ой зеленим. А туман - білим полем, А біда - чорним болем, А душа - буйним кленом, Зеленим, зеленим...
