Ну а якщо ви хочете підтримати наш збір, то ось посилання. ПІДТРИМАТИ ЗБІР НА БУС ДЛЯ БРИГАДИ АНДРІЯ ГІЗ 67 ОМБР 🔗Посилання на банку send.monobank.ua/jar/3AeqhQcbwA
В мене був синдром провини на початку війни. Важкий. Вік і здоров'я... На фронт не можу. Це не реально для мене. А я ридала що не можу. Злилася на роботі, що там хлопці гинуть, а я тут хер..й займаюся! Про Харків дуже боляче було... Доречі я дівчинка 57 років... Бажаю всім ментального здоров'я!❤ Дякую, Андрію, за тему❤ До речі, справилася з цим за допомогою Андрія. Він казав, що кожен на своєму місті робить щось для перемоги. Донатила, збирали потрібне для фронту, зрозуміла що я тут потрібна, на своєму місці. Дякую ❤️
Дівчинка Вашого віку насправді може багато чого робити не на "0" )) плетіння сіток, кікімор, плетіння шкарпеток, піддупників, шиття всякого різного, насправді в тилу теж багато роботи )) Сил Вам та натхнення знайти себе ))
У нас на цій війні у кожного своя роль. Ми говорили про це ще на початку у випуску про ролі. Якщо кожного дня живите , сплачуєте податки, донатите , просто залишаєтесь українцем , то ви вже допомагаєте
@@ШибітоваГалина дівчата, я трохи молодша, однак, цифра тільки в паспорті, головніше, що в душі )) можна бути стариганом в 20 і молодиком в 70 🤗 Я щиро вірю, що ми побачимо ще труп нашого ворога, пропливаючого рікою 😉
Я не думаю, що в мене такий синдром - але сум через те, що я не можу активно на фронті "працювати на перемогу" (вік на жаль вже не той...) є і в мене. Хоча... Є в мене така "теорія" - поділюся нею, може, комусь допоможе: Я вважаю, що у світі існують такі великі терези, на одній шальці яких збираються всі злі вчинки людства, а на другій - всі добрі. І мені здається, що ми всі живемо ще лише тому, бо добрі вчинки переважають злі. Отже: якщо я зроблю хоч якийсь - найменший - добрий вчинок, такий, на який я на даний момент в даних обставинах здатна, то це вже додається до загального балансу і переваги добра над злом, а значить - до нашої перемоги. Я думаю, що якщо дивитися на наше життя з такої точки зору, то тоді воно ніколи не буде здаватися даремним.
Моя мама в Німеччині казала: "Та як я можу ходити тут по магазинах до Нового року скуповуватись в той час, коли в Україні люди під обстрілами і без світла сидять?! Краще повернусь і буду далі вареники на фронт ліпити"
Дякую за вашу роботу і цю тему. Вже другий рік за кордоном, відчуваю дику провину, сама собі огидна, але обставини такі, що поки що повернутись не можу, бо є член родини, з яким повинна бути за кордоном. Симптоми ви дуже схожі описали...відчуваю себе вигорівшою з середини
Цей синдром може бути тільки у людини в якої є совість. Серед українців таких більшість. Сподіваюсь після війни у владу підуть саме люди з совістю та справжні патріоти. Скорішої Перемоги! 🇺🇦
згідна з Вами! А щодо низької самооцінки про яку каже автор - не погоджуюсь. Чи висока самооцінка чи то ж здорова дає дозвіл на відсутність цих почуттів? Здебільшого це про совість, емпатію та співчуття.
Продовжую дивитися ваші відео та шукати в них себе. Війна не тільки знищує фізично, а й морально. З 2014 маю постійне відчуття, що живу в борг, бо за моє життя хтось заплатив своїм, а я ніколи не зможу розрахуватись. З 2022 все тільки загострилось. І щоб не робила, якби не допомагала - це все мізерне, цього весь час замало. Подивлюсь ваше відео ще раз, бо треба якось триматись всупереч всьому. Дякую за вашу роботу💙💛
Синдром вцілілого накрив мене із відкриттям Бучі 😢😢😢 В голові крутилося лише одне: люди, що загинули там, врятували сотні тисяч нас, і яке право ми маємо на життя після такої трагедії, і що не змогли їх врятувати, і вони там як в пастці згинули. Це було найважчим відчуттям за все моє життя(( Андрію, дяка вам за такі слушні поради і розʼяснення 🙏🙏
Я живу з цим синдромом.Чоловік на фронті.На нулі.Я не бачу сенсу в житті ніякого.Ходжу на роботу,готую,прибираю,бігаю щоранку і занурююсь в холодну руку.Я наче робот.Таке собі життя.Але ж просто лягти і вмерти це злочин.Я не бачу сенсу в житті без нього.А він навіть неможе приїхати у відпустку,а я не можу приїхати до нього.Двоє дітей,двоє собак,роботи по вуха.А для чого? Бо не можна вмерти,треба жити доки не пиийде кінець.Я лікар.Думаю,що мобілізуюсь.Бо як так не все спробувати у житті.Є війна,а я її і не бачила.Побачу і тоді можна вмирати.От така у мене хвороба.Дякую,Андрій!Дякую за Вашу працю!
Синдром вижившего може бути і в мирному житті коли ти на порожньому місці потрапив у ситуацію смерті - вижив. І далі не розуміешь чому с тобой таке сталося і чому ти всеж таки вижив. Насправді ти не відчуваеш навіть радості від того що ти вижив і довги роки домовляешься з собою. Це мій особистий досвід. Дякую за важливу і цікаву тему. Мало хто говорить про синдром вижившего, а це дуже важливо.
Пане Андрію, я живу в Іспанії 21 рік, а відчуття інколи вини мене поглинає так, що не чую нікого тут... Спасають друзі які на фронті, і мені стає соромно перед ними. Дякую вам щиро, бережіть себе будьласочка 💙💛
Дякую, що піднімаєте цю тему ❤ на зупинці транспорту якось бачила, як молодий чоловік із дружиною почав агресивно себе вести, чіплявся до якогось мужика, жінка відійшла в сторону, бо мабуть це було не вперше. Бабуські на зупинці його намагались заспокоювати, але він їх не чув. Потім підійшов такий собі дідок і заптує в нього: ти де воював? а мій син там-то.. і він його відволік! Розговорив, звів агресію на нівець
Відчувала усі ці 2 роки цей синдром, але усвідомила цю ДЕконструктивність і взяла себе у руки. Зараз наводжу порядок і в голові, і у житті. ДЯКУЮ ВАМ 💙💛 ДЯКУЮ ЗСУ. ПЕРЕМОГИ і МИРУ УКРАЇНИ 🇺🇦🕊️
В мене.. відчуваю відповідальність за те на що не маю впливу на ситуацію яка туди загнала. До усвідомлення було геть хижо, тікала в роботу по 12-14 год на добу. Коли усвідомила і почала пропрацьовувати, стало трохи легше бо не провалююсь в яму провини і не рятуюсь трудоголізмом. Мій рецепт.. багато дрібних справ. Вигуляти собаку, приготувати їду, помити вікна, помалювати з дитиною (помалювати взагалі гарно допомогає). Заповнити цю пустку маленькими дрібними кроками, і з часом стає легше. Та без усвідомлення важко.
А коли військова посада тилова, і людина без бойового досвіду виконує інші службові обов'язки, при цьому відчуваючи якусь провину або "неповноцінність", бо не побував на нулі і "не нюхав пороху", - чи вважається це синдромом вижившого?
Даруйте, спочатку не зовсім по темі. Хочу зауважити щодо терміну, який Ви використовуєте: "мілка моторика", українською - "ДРІБНА моторика". А тепер, по темі: дуже добре, що Ви пояснюєте на конкретних прикладах. Так значно зрозуміліше. ДЯКУЮ!!!
Відчуваю провину, шо навколо вибухи, страждання, втрати, а я радію сонечку, співу пташок і між обстрілами міста мені кайфово живеться, але друзі живуть поряд в жаху, постійний тривозі і моє нормальне життя треба ховати від інших.
Дуже дякую за відео! У мене синдром вцілілого з 2014 року. Я закрилася від людей, довго не хотіла змінювати життя на краще. Тільки після повномасштабного вторгнення і евакуації за кордон я стала потроху боротися із цим синдромом. Це дуже страшна штука, якщо людина живе ізольовано, і немає тих, хто міг би зрозуміти і підтримати
Дякую Вам, Андрію та Вашій команді!!! Іноді буває морально досить тяжко ..... але ми невпинно робимо крок за кроком, крок за кроком, крок за кроком ТІЛЬКИ ВПЕРЕД!!! поміж нас скажу - мій чоловік все частіше почав чути фразу: "... як сказав великий Козінчук, маємо робити так-то і так-то!!! ..." ДЯКУЮ!!!
Живу за кордоном багато-багато років(переїхав задовго до війни і навіть до пандемії, асимілювався) Але з початком війни постійно відчуваю провину що кинув рідну країну, що шикую коли мої рідні та друзі живуть у воюючій країні.
Нема синдрому вижившого, а відчуття непотрібності. Дівчинка 48 років без військової спеціальності. Роблю, що можу. Але донатами, здаванням крові чи шкарпетками ми не переможем. Цього замало.
Пане Андрію, дякую вам за вашу працю. Я так розумію, можна також віднести до синдрому вцілілого ті випадки, коли цивільні чоловіки картають себе за те, що вони цивільні, а хтось інший там, на передовій?
У меня синдром выжившего. Я с семьёй выехала из своего родного Северодонецка и до сегоднешнего дня не могу найти место где мне будет хорошо.Я как то стала доходить сама, что проблема в моей голове и все стадии описаные вами прошла.Помогло вязание носков для ЗСУ ,хорошо убирает тривожные состояния.Но не покидает тривога за будущее..Спасибо за вашу работу ,Андрей!!!
Ловлю себе не синдромі вцілілово щодо людей у окупації, особливо дітей. Як мені, дорослій, потім дивитися цим дітям в очі і що казати на питання: тётя, а почему ты не помогла когда я плакал ночью? когда меня били и насиловали? когда меня засыпало в подвале и я звал на помощь? где ты была?
Як це працює? Включила ваше відео, готую їсти... і тут переривається на рекламу якогось російського лайна. Поки вимила руки довелось послухати противну пісеньку "пра любовь"(
Треба розприділити тягар на всіх.Бо результат буде нуль.Наприклад ,нам всім зрозуміло що добровольців замучують в той час коли тил деградує без діла.Просто треба мінятись місцями.
Який ви молодець, дякую за гарні відео та ще з таким почуттям гумору. У мене було почуття провини дуже сильне перші півроку повномасштабки, бо виїхала за кордон. Вже практично попустило, іноді ще є відчуття вини, якщо дозволяю собі або дітям якісь приємності. Але не завжди, або не сильно)) АЛЕ мене бісять чоловіки ухилянти, яких тут все більше. І пробачати їм їх втечу мені якось не хочеться. Було б цікаво почути вашу думку з приводу ухилянтів. Дякую❤ ❤❤
@@ДІМ-ю2у які вони злодії? Це все або чиновники , або друзі президента. Хіба на когось з них є справа і вирок суду? Ум честь і совість нації , а головне під час війни у них все добре 🤡
Живу за кордоном 6 років, після повномасштабного вторгнення мене поламало, синдром вцілілого буквально інвалідизував моє життя. Окрім максимально поганого психічного стану маю ще психогенну афонію, виразку шлунку (через стрес). Фахівців з психогенної афонії які б могли мені дорогти немає, виразка не лікується бо не можу виключити фактор стресу. Коло замкнулось...
Не можу говорити за всіх, але я українка і я закордоном. І мене досі мучає той синдром, але вже рідше. Я просто оформила підписку на донати у Притули і це мій вклад і голос за Україну. 💙💛 І я радію життю, із вдячністю ЗСУ❤
