Вовчиці читають «За Перекопом є земля» А. Левкової / Книжковий клуб 

Дякую вам за це відео! Я кримська татарка, мені 17, я народилась и живу на своїй землі. До 14-го року ми вивчали українську мову в школі. Тільки зараз я зрозуміла, чому всі, хто мав 11-12 баллів по українській мові, були кримськими татарами. Ми ще в дитинстві розуміли, що треба вивчати та знати мову країни, в якій ти живеш. Насправді дуже люблю українську, заздалегідь прошу пробачення за помилки. Не маю можливости спілкуватись нею, знаю вашу мову тільки завдяки телебаченню та ютубу. Хочу поділитись з вами кількома своїми спогадами. Кримськотатарську мову в моїй школі викладали в якості факультативної, але для цього ще потрібно було зібрати необхідну кількість підписів від батьків. Директор довго відмовляла від цих уроків, аргументувавши це тим, що це дуже незручно - заради 8 дітей шукати вчительку кримськотатарської. Ще був один випадок, коли мій однокласник при мені сказав десь в 9 класі: "Я вообще считаю крымских татар низшей расой". Цей же хлопець дуже довго сперечався зі мною щодо депортаціі кримських татар, називав весь мій народ зрадниками. Моя знайома, коли я розмовляла з нею на тему депортаціі, сказала: "Ну ты же понимаешь, просто тогда война была, поэтому не разбирались кто был предателем, а кто нет. Поэтому весь народ выслали. Такое время было". Дуже багато таких прикладів. Нажаль, я не знаю кримськотатарськіх письменників, поетів та інших діячів культури. Але дуже добре знаю, що "Пушкин-сокровище не только русской, но и всемирной литературы". Мені соромно за те, що зараз, коли я достатньо свідома, не вивчаю свою культуру та мову. Дома розмовляю кримськотатарською, але мій рівень словникового запасу не достатній для того, щоб описати всі почуття, думки тощо. Коли почула, что ви, Емма, будете вивчати кримськотатарську, відчула мурахи по шкірі. Від розуміння, що моя мова та мій народ - це не пусте місце. Моїім народом цікавляться та про нього не забувають. Дякую вам за емпатію та щиру любов, це дуже цінно, особливо в такий час :)

Я з Криму, Південне узбережжя, мені 40 років. І ця історія - про мене. Я залишила дім у 2014-му. Тоді, на першому в моєму житті мітингу, мітингу за український Крим, я не без дивування з'ясувала, що у мене є речі, важливіші за "я за мир" і такого приємного зверхньо-відстороненого відчуття себе "громадянином світу" поза політикою, яке до того здавалося вершиною розвитку. І я можу сказати, що я не стала українкою тоді. Тоді я лише усвідомила, що завжди нею була. Зі всім моїм зростанням під "руський рок", захопленням "срібним віком" і загальним оцим пострадянським контекстом. Це до питання з коментаря, що нас робить українцями. Коротка відповідь, так - свобода. Без якої все решта втрачає сенс. Я теж ридала на абзаці про "примазатись" чи долучитися, бо це мої сумніви і мій шлях. Але ж такий шлях сам собою передбачає дорослішання. Мені зараз нецікавий той колишній "культурний" контекст, який мене формував. Рос. контент, що здавався актуальним 20 років тому, зараз є банальним анахронізмом, м'яко кажучи. (З точки зор нормальної людини, звісно, бо для росіян нічого не змінюється. Вони просто застрягли поза часом). Саме тому мені дико, наприклад, що хтось досі може всерйоз захоплюватися якимсь Цоєм в контексті, інакшому від вузько тогочасно-локального. Коли світ навколо непорівняно більший, різноманітний і динамічний 🤷

Я кримчанка, і я в цій книзі впізнавала Крим в кожному реченні. Я читала її вдома, в автобусі, на вулиці, коли йшла кудись, бо не могла відірватись, але при цьому це було настільки важко і боляче. Авторка дуже точно передала вайб, настрої людей, особливо боляче було читати, як певні люди ще за багато років відчували загрозу війни, і як головна героїня цьому до останнього не вірила. Влад для мене символізує з одного боку голос раціо (як і Боря, в них обох певні репліки - як холодний душ), а з іншого боку його зверхнє ставлення. Він явно символізує материк, епізод з вином дуже для мене був сильний, бо ось це сприйняття, ніби в Криму одні росіяни, я цю думку часто чула вже після анексії, коли переїхала з Криму, і після 24 лютого теж чула. Мені завжди важко пояснити, які люди живуть в Криму, коли мене про це питають, бо це дуже многогранна та складна тематика, і в книзі показані ці грані. Зрезонував момент, де Оксана думає про те, що українці в Криму - хиткий грунт, бо вона ще ні разу не говорила з людиною, яка була б з Криму, українцем, та спілкувалась українською - ніколи ці три риси одночасно. І я завжди про це думала, наскільки ми, українці, непомітні в Криму. Згадую твіт одної кримської татарки "українців більше, але їх менше" - ось це про те саме. Зворушливо було, коли головна героїня описує, як всюди шукала жовто-блакитне після 2014, і це теж дуже знайомо, і кримськотатарські прапорці пам'ятаю в машинах, завжди думала, як їм не страшно? Не було ще розуміння, як багато ці люди пережили, не було розуміння, що їм вже все одно на страх. Ну а ми в родині продовжували святкувати новий рік за Київським часом та одягати вишиті сорочки на Різдво. Пам'ятаю, люди на новий рік пускали салюти, і хоча б парочка завжди були чітко о першій (12 за Києвом) - так ми знали, що ми не одні. А ще на домі навпроти висів надпис, здаєься птн пнх, а потім якесь українське змі про це написало, і надпис прибрали. Здогадуюсь, що могло статись. Багато думок і емоцій після прочитання книжки, вина, що зробила недостатньо (нічого, по суті, навіть сказати щось було страшно), вина, що не цікавилась культурою киримли, хоча вони жили в тому ж місті та ходили по тих самих вулицях, що і я, сум за домом, сум через те, як рускій мір та совєтщіна вже в'їлась в Крим, і невідомо, як це все відмити, як добратись до справжнього культурного розмаїття, яке під цією совєтщіною поховане. Тому навіть не знаю, чи хочу повернутись після деокупації. Не можу собі уявити діалог з колишніми однокласниками, після того як вони всі поголовно обзивали мене бандерівкою (це навіть не жарт, таке реально було). В принципі не уявляю собі, як пробачити земляків з цими їхніми камнями з неба, брєднями про те, що Україна їх утискала (епізод з бабусею, яка не може прочитати інструкцію для ліків українською, в книзі, - це не просто епізод, це цілий аргумент був такий, чому росмовних ніби утискають. завжди бабусі та завжди інструкції), не знаю, як пробачити вчителів, які вчора вчили любити Україну, а сьогодні вже вчать любити росію. Правдива була в книзі фраза, ніби людей отруїли, але насправді вони цю отруту носили в собі багато років, це у 2014 почалась активна фаза хвороби.

Вибачте, коментар не дуже по темі, але мене трохи вкурвлюють ці твердження про повнстю зросійщений південь і в людей складається враження, що він весь такий. Тому хочу поділитись своїм досвідом. Я зростала на Херсонщині, там жила сім'я мого батька, мама ж була родом з Запорізької і там я теж бувала. В обидвох сім'ях всі говорили українською, в оточенні (в тих селах) всі говорили українською, хоч і дехто назве то суржиком, російку завозили тільки діти "на літо" з міст. В селі на кожне свято були концерти, де в тому числі виступали і ансамблі народної пісні, але крім того були і естрадні українські пісні, співали звісно і "День побєди" на 9 травня і "В лєсу раділась" на Новий рік, але я краще пам'ятаю "У лісі лісі темному". Тоді ще було "дротове" національне радіо, яке у нас чомусь постійно горлало на фоні, там звучала стара етрада Білоножки, Зібров, тріо Мареничі, лунали пісні Івасюка і Мозгового і навіть "Місяць" Могилевскої (тому довгий час вона асоціювалася саме з ним). Серед молоді ж була популярна і російська попса, куди ж без цього. В старших класах до нас почала доходити західна музика, заслуховували Брітні, Linkin Park і т.д Виходило так, що ми з подругами наспівували пісні Брітні, пісні Земфіри і Киша, але і "Квіти в волоссі", "Лиш вона" теж. Тому в моїй свідомості я розділяла їх - те західне, те російське, а те - наше українське. Був у школі і гурток вишивки і були майстрині, що вишивали картини. Був невеличкий музей де зберігались давні предмети побуту, а разом з тим і історїї земляків - що твории історію регіону. Також мене доля занесла в останні роки школи на навчання в колегіум в Запоріжжі, то була українська школа інтернат, де навчались діти з регіону, а це села Запорізької, Дніпропетровської, рідше інших областей. Там був гурток бандуристів, на різних заходах співали "Зеленеє жито", а також на останній і перший дзвоники вдягали вишиванки (і це в нульових). Діти з регіону розмовляли українською, з міста російською, але були навіть міські україномовні. І так в нашому житті було багато чого російського, але я і знала, що воно російське - не рідне, рівно так само як і зразки західної культури. Будучи дитиною я усвідомлювала, що українка і живу в Україні, єдине, що не дуже розуміла, чому маю того соромитись, коли приїжджала в велике місто.

Дивилась вчора запис клубу про "Бачу вас цікавить пітьма". Дізналась про книжку з інтерв'ю. Почула про "За Перекопом є земля" та прочитала за добу. Чудова книжка. Дякую за рекомендацію. Купила підписку на Librarius. Так цікаво, що за 9 років війни я тільки зараз почала змінюватись, хоча на власні очі бачила військових та як захоплювали Донецьк. В 2014 після того як ми переїхали в Київ (3 місяці по тому, як моя мама тікала з Іловайського котла), я купляла Кінга в рос. перекладі. Хоча він був дорожчим за український (а гроші тоді мали велику вагу для мене). Але ж там така гарна обкладинка, та ще українською читати дуже важко, я втомлююсь. А тепер я купую українськи книжки українських авторів, плачу підписки на книжки, щоб мати доступ до цієї реально цікавої та незвичайної літератури. І саме після цієї книжки я була зла, спустошена та натхнена. Перший мій вбитий росіянин - це росіянин всередині мене. Нарешті після цих 9 років закривання очей на все те, що відбувається навколо, я свідомо відмовилась від всього російського.

Дякую вам, дівчата. Слухаю вас, і серце розривається від ностальгії. Дуже любила Крим, але ненавиділа цей потворний совок, шовінізм і жлобство. Останній раз була там в 2011р., там була маса білбордів з росією і просто шалені антиукраїнські настрої. Я вирішила більше туди не їздити, і 2014 рік мене не здивував. Коли прочитала книгу, все, що я любила в Криму, встало перед очима. Мені 67років, в школі мене нудило від пушкіна, достоєвського і т. п., але тоді я не розуміла, що не так. Сподіваюсь, що доживу до дня, коли знову побачу Крим, і бажаю цього всім нам, українцям💙💛

Привіт, я з Криму і історія цієї книги це і моя історія також. Я зі змішаної родини наполовину українка наполовину кримська татарка. Перший розділ це прям мої спогади дитинства. Оця сувора бабуся у мене в дитинстві була своя, всі слова і жарти такі класичні для кримськотатарських родин в саме серденько. Мені дуже боляче, коли Крим згадують лише в контексті "дешевого відпочинку біля моря" чи "совку", бо моє дитинство було наповнене кримськотатарськими піснями, віршами і мудростями, специфічними і ніде більше не існуючими старими кримськотатарськими будиночками. Мабуть мені повезло трохи більше і в Криму я бачу зовсім інші барви. В 2014 я виїхала з Криму, бо вся нечисть, що піднялася після анексії зробила неможливим моє існування там. Скоріше за все я б вже була у якійсь вʼязниці, або виплачувала кредити за нереальні суми штрафів які ти можеш отримати лише за одну згадку України. Кримські татари були покинуті в Криму з руснявим суспільством один на один до 2014, це правда. Нас постійно ненавиділи, обзивали, казали жахливі речі, залякували. Мою маму називали чуркою, чорною. Просто їдеш в поїзді і якась незнайома людина, коли ти йдеш по вагону кидає тобі це вслід. І зараз це стало тільки гірше. Скажу чесно слово "татари" тригерить всіх нас, бо так казали щоб зневажити "оці татари". Тому краще казати кримські татари, або киримли.

Мені в одеській російськомовній школі вчителька історії України змогла чітко донести, що українці і росіяне - різні народи. Я знала, про жахи, що росіяне робили з нами, але це здавалося таким далеким, здавалося, що зараз подібного вже статися не може, що нове покоління росіян - нормальні. Коли я побувала в росії у 10 класі, одна росіянка сказала моїй мамі "ну, ми же одін народ. нас еті політікі роздєлілі". Я не хотіла вступати у суперечку з незнайомою людиною і промовчала, а потім висловила мамі своє обурення словами росіянки, і з великим подивом тоді виявила, що мама теж так вважає

Ще мені у память дуже врізався епізод де героїня заздрить Аліє за те що вона така вільна в емоціях і може відстоювати свої кордони і сперечатися, плакати і розливатися сміхом, носити яскравий одяг. Бо судячи з усього Оксану виховували як "совєтського человєка" тому вона не може собі це дозволити. Бо треба бути як всі і не висовуватися, бо не можна плаката і себе жаліти.

Одна з найсильніших книжок, прочитаних мною з часів повномасштабного вторгнення. Мрію, щоб цю книгу прочитали всі, аби стосунки з кримом ніколи не були як раніше

Пам'ятаю як до вторгнення стереотипно думав, що на Сході на Півдні України "не справжні українці". На щастя до мене дійшло, що я помилявся. Також після підриву Каховської ГЕС задумався, що взагалі нічого не знаю про Південь України та естетику Таврії. А потім мене осінило: ми ж у школі проходили "Вершники" Юрія Яновського і "Тронку" Олеся Гончара. І мені ці твори дуже запали у душу. Я пригадав деякі новели, пригадав як вони мене розчулювали, як я плакав. Пригадав ту естетику, зрозумів, що це не чуже мені. Що це стало рідним мені ще тоді, у школі, десь п'ять років назад. Але тоді я цього не усвідомлював. Пропаганда, фокус саме на російськомовності півдня були сильніші. Нав'язаний комплекс меншовартості був сильніший. Ось в такому абсурдному дуалізмі я жив. Це повний пздц, любі друзі. Але українськість, українськомовність були невід'ємними характеристиками Таврії. Просто московити вдало переносять фокус на зросійщення, на свою картинку. Все, що нам потрібно, перенести свій фокус назад на наше. Навіть не потрібно нічого вигадувати чи починати спочатку. Потрібно просто зосередитись на тому, що було завжди. На СВОЄМУ.

Прекрасна книга. Чудовий розбір. Дякую превелике. Я з Сум і мені неприємно, що про Суми знають через Фелікса Редьку. Суми значно глибше, цікавіше та сильніше українське місто. І ніякі фелікси редьки не визначають нашу ідентичність. Ще дуже сподобалось, як сказали, що ідентичність можна віднайти. Я з цим більш ніж згодна.

У мене була невелика проблема з самоідентичністю через те, що я не знала всіх гілок мого родинного дерева. У мене було стійке відчуття, що мої батьки і самі мало що знають. Колись питала у бабусі і вона відмахувалась. Мої знання про це були дуже розмитими. Коли Оксана поговорила з мамою щодо її коріння, я закрила книгу і підійшла до своєї мами, попросила її розповісти все, що вона знає, у подробицях. Я була здивована тим, що мама, виявилося, знала багато. В тому числі про те, що її бабуся ще дитиною була виселена з заходу України із сім'єю в Казахстан і майже все своє життя вважалась ворогом народу. У мене в голові не вкладається, як вона все ще може вважати, що росіяне і ми не відрізняємось і що то все виключно держава була винна. Бабуся з дідусем були більшими українцями, ніж вона. Навіть при тому, що бабуся виросла в Казахстані, а дідусь (вітчим мами) будучи сином радянського військового переїхав до Одеси класі у сьомому. Я, до речі, знаю, як таке сталось. Відповідь - УПЦ МП

дякую за випуск. Хочу лише стати на захист Фелікса Редьки. Хлопець перейшов на українську, зробив класний якісний проект - пізнавально-розважальний історичний україномовний "Комік+історик"👍 і замість того, щоб вже відчепитися від людини та підтримати, продовжують юзати його ім'я в узагальнення якихсь любителів руського культурного... а Фелікс насправді якісно проходить свій шлях ідентичності і відвертий у цьому. Хіба не має людина право на озвучення своєї історії?! я чудово його розумію. Українка, народжена в Самарі, до першого класу я жила на Сахаліні, в перший клас пішла в рідному для моєї родини Києві... українкою відчула себе і усвідомила після Революції гідності. Мені було 27 років тоді вже. Я ніколи до того не ставила собі питання, чого я в Україні спілкуюся російською з народження?!. тож, до таких, як я і Фелікс, які пройшли свій шлях та ідентифікували себе українцями, обрали свідомо українську, просто хочеться нейтрального чи позитивного ставлення, а не цих безкінечних уколів просто за бажання пояснити, чому в нашому житті склалося отак. І причини ж, справді, не висмоктані з пальця.

Зростаючи в повністю зросійщеному Луганську і чуючи українську тільки у рекламі по ТБ, уроки української в школі завжди починалися зі слів «Слава Україні! Героям Слава». І так, тоді, промовляючи ці слова, ніхто з нас не замислювався над тим, про що саме вони були, але зараз я знаю. І в більшій мірі, завдяки своїй вчительці. Таких в нашій школі більше не було… Не знаю, що з нею сталося в 2014 та навіть чи жива вона зараз, але дуже часто згадую її з початку повномасштабного вторгнення. Дякую за вибір книги!

Для мене головна героїня неочікувано стала образом усіх тих, і мене в тому числі, хто сліпо і наївно жив вірою в те, що "кордони держав - незрушні. А війни в наш час - неможливі". Іноді мене аж нервувала наївність цієї Оксани, яка не бачила очевидних речей - "Україну так просто не віддадуть на поталу, вона надто близько до Європейського Союзу", а потім зрозуміла, що Оксана - це і є переважна більшість нас, які жили в якомусь своєму умовно вигаданому світі і чиї ілюзії розбилися об кораблик вєлікай і магучєй)) дуже потужний образ - бачити як ця дівчина шукає себе, зневірюється, запитує себе чому вона повинна говорити українською в російськомовну Криму, якщо навіть материкова Україна нею не хоче говорити, шукає підтримки в літературі, в друзях, в новинах. Людина, яка з дитинства була вихована як "малєнькіє люді нічєво нє рєшают" і "дальше єдєш - тіше будєш" - прийшла до своєї ідентичності занадто пізно. Коли втратила Крим... Стільки крутих діалогів і думок про велич російської літератури, які можна розбирати на цитати і ставити в заголовки, використовувати в діалогах з тими, хто досі тримається на томік пушкіна. Я отримувала колосальне задоволення від цієї частини роману. А шикарнюча, соковита, яскрава культура киримли, яка просякнула болем і ненавистю до росіян? Ці неймовірні слова кримсько-татарською - я їх навіть окремо виписала, щоб вивчити. Ці старі назви кримських сіл, які радянська влада колонізувала? Скільки всього ми втратили?! Дякую вам за знайомство з цим прекрасним, болючим, але дуже потрібним романом! Ви зробили мій травень незабутнім! Я присвятила його українському Криму! 💙💛

Дуже солодко й гірко було читати про весь побут, особисто, кримсько-татарський. Дуже жадно було ковтати слова про вагання душі головної героїні - бо я у більшості пізнавала себе, як я, ще задовго до всіх бід, ставала свідомою українкою. І дуже боляче було проживати ще раз 2014 рік. 27 лютого. Коли ми все ж таки їхали на роботу, а вздовж дорог стояли люди з автоматами. І зі сторони Київа - тиша. Моторошна тиша… П.С. На Післямові я вже ридала. Хочу в український Крим, хочу додому 😞❤️‍🩹

Відносно книги - я росла в Одесі і живу тут . І я розуміла все , про що читала … Але мене віддали батьки в українську школу і бабуся мені розповідала про історію , українське село і завдяки цьому я ніколи не сумнівалася хто я є )

Як же я обожнюю ваш книжковий клуб! Раніше я б не подумала, що книжковий клуб з людьми, які розділяють мої цінності це саме те, чого мені завжди не вистачало💕

Я була в Криму один раз, в Гурзуфі в році десь 2011-2012. Досі памʼятаю слова господині будинку, де жила: ми нікогда не билі Украиной. Тоді я була шокована, вперше виїхавши з малого міста на заході України. Ця книга для мене прояснила багато, шокувала, але і дала надію. А ще, інколи, в хвилини відчаю, десь глибоко в душі я думала: та ну його той Крим, вони всеодно з нами жити не хочуть. Ця книга назавжди це змінила. Дякую за рекомендацію та проговорення🥹

Виплакали літри сліз, поки дочитала. Це одна з найсильніших прочитаних книжок

Сьогодні почула тезу з інтерв'ю Катерини Тимошенко, що українці- літературоцентрична нація, що мені дуже відгукнулося. Дякую, що ви є втіленням цієї думки. Дуже цікава книга і важливі теми для роздумів💙💛

Дякую за випуск! Книгу не читала, але тепер обов'язково зроблю це. Слухаючи Яну, вирішила що мені пощастило, бо в Одесі, на початку 90 у мене був і Петрик П'яточкин, і Аква Віта, і ходили по сусідах з українськими колядками на Різдво. Завдяки українському телебаченню я добре знала українську, хоча ніде, окрім уроків української в школі, нею не розмовляла

90ті, початок 2000х, сільська школа в Луганській області, на щотижневій лінійці грав гімн (спочатку ще версія без слів) та чергові старшокласники піднімали прапор. Навчались писати слово Батьківщина з великої букви, читали про біль відлучення від неї... По-справжньому відчула я це, коли мала поїхати з дому (батьки мали їхати на заробітки, а я була надто мала, щоб залишитись жити самостійно) Тож так, відчуття українськості у нас виховували, і часто це діяло краще, ніж рос тв

Щодо прізвища головної героїні: я була на презентації книги і Анастасія Левкова сказала, що "Утаєва" - прізвище одного з колонізованих росією народів. Вона спеціально гуглила і обрала саме таке прізвище

Дочитала і одразу подивилася Ваш аналіз. Крим - це мій біль, їздили туди з чоловіком як мінімум двічі на рік до 2014-го, дуже любили відвідувати саме кримсько-татарські заклади з неймовірно смачною кухнею, підійматися на Ай-Петрі і Дімерджі та плавати з видлм на Аю-Даг - ніколи не забуду ці пейзажи!.. вірю, що Україна поверне всі захоплені терористичною федерацією землі. Дякую за Вашу працю і внесок в нашу перемогу. Культура і мова - завжди на часі

ДІвчата, які ж ви неймовірні. Яка насолода приймати участь у цьому клубі і отримувати ці емоціїї разом із вами

Одна з найпотужніших книг книжкового клубу! Дякую авторці і Вам, завдяки яким я дізналася про її існування!

Дякую, прочитала книгу. Народилася та жила у Криму до 18 років (2006го). З початку війни також знаходила в собі «хорошу росіянку», бо вони в мені це стільки років ростили. Дяка терапії та розумним людям, яких я слухаю. Читати було важко, бо я постійно щось згадувала, що підтверджувало факти. Всім рекомендую прочитати.

Так приємно, що є ваш книжковий клуб. Хоч якась можливість послухати однодумців. Завжди коли прочитаю якусь книгу, то хочеться з кимось обговорити, але на жаль нікому не цікаво...

Почати вивчати кримсько-татарську мову - це дуже крута ідея!♥️♥️♥️

Дякую за чудову книжкову рекомендацію. Прочитала «За Перекопом» за три дні. Вважаю, цю книгу можна сміливо назвати «книгою року 2023»

Дізналася про цю книгу завдяки вам, Еммо і Яно. Велике дякую! Мала цікаву розмову з жінкою, яка народилася і жила до 2000р в Севастополі, а зараз там живуть її родичі. Після прочитання мені було цікаво, що вона знає про кримських татар. Так от нічого, окрім бахчисарайського палацу і гарему за часів Кримського ханства. Одного разу вона зустріла кримську татарку у дитячому таборі. Тобто навіть в роки незалежної України ніби-то і не існувало кримських татар і інших етносів на «ісконно рускіх» землях. Сумно. А ще хотіла вам пожалітися, що всі ресурси, де можна заплатити за перегляд фільму «Додому», не мають ліцензії для Англії і решти Європи, окрім України(( Тобто ні українці за кордоном ні європейські країни не мають змоги побачити фільм і дізнатися про долю кримських татар((

Дякую авторкам за те, що підсвітили цю книжку. Одна з найкращих, що я читала останнім часом. Вона мені відкрила оці на історію Криму. Шаслива я, що тепер велкий шмат історії України так якісно розклався в моїй голові

Це, мабуть, один із найпотужніших випусків книжкового клубу🔥 дякую, дівчата, що так цікаво і глибоко розбираєте кожен твір🙏🏼 бо, на жаль, школа далеко не всім прищепила любов до книжок, а після запитань вчительки «Що хотів цим сказати автор?» мозок лише шукав «правильну» відповідь аби догодити викладачу. Непопулярні думки були не в моді. Як добре, що все змінюється❤

Дякую за огляд цієї книжки. Я - кримська єврейка і покинула Крим ще дитиною( мені було 11 років у 2014) і читати цю книжку було дуже важко(в тому числі через те,наскільки все правдиво). Зараз згадувати окупацію,коли нашу директорку,Наталю Руденко, ВИГАНЯЛИ з її ж школи, яку вона роками будувала до того рівня, на якому та школа, була просто жахливо. Я дуже добре пам'ятаю оце виглядування жовто-блакитті у Криму. Авторці хочеться потиснути руку та годинами дякувати.

Це, мабуть, найдовший ефір))) Ще про мавку був потужний по часу. Дякую за те, що піднімаєте серйозні і актуальні теми ! Настільки серйозні, шо мені самій перед собою соромно...як багато я не знаю. Ви крутезні!

Періодично ця книга змушувала мене плакати. Від усвідомлення наскільки схожі в українського та кримськотатарського народів історії, наскільки близькими ми б мали бути - справді братськими народами - але до 2014 року фактично не помічали одне одного. Дуже боляче було розуміти, що для мене роками за Перекопом дійсно не було землі й тільки порівняно недавно почала її відкривати. У нас дійсно вкрали Крим ще задовго до 14 року.

Дякую вам🙏🏻, за те, що маю можливість бути частиною сучасного, свідомого, офігенного🥰 українського середовища🇺🇦. Книга, дійсно має бути прочитанна кожним українцем і це треба зробити саме зараз.

Є твори, після яких неспроможна я читати щось наступне ще тривалий час. Цей роман був поглинутий мною. Я не могла зупинитись. Я плакала, я злилась, я соромилась свого незнання. І вже два тижні не можу почати нову книгу - емоції ще тримають. Вважаю необхідним до прочитання " За Перекопом є земля ". Після перемоги нам треба буде починати все з початку. І щоб не наробити помилок, щоб не ділити людей за територією та етнічною належністю - треба вчити історію і читати цей роман.

Хочеться попросити вибачення у всіх мешканців Криму. Що на материковій частині країни нам було здебільшого байдуже. Як вкорінили в нас усі ці наративи…. Як стерли памʼять? Почуваюсь зараз маленьким кошеням, яке щойно починає бачити.

Дуже сильний текст. Майже на кожній сторінці ставила закладку, думала, тільки в мене так, виявляється, ні. Багато речей відкрила для себе з історії, культури, літератури, життя кримських татар, болюча історія їх винищення, співзвучна з історією етнічних українців. Багато висловів, думок авторки в романі відгукнулися в мені. Дуже важливо читати такі твори, проговорювати важкі історичні, культурні запитання. Хай квітне україномовний ютуб:)

Як важливо щоб такі книги ставали популярними і в Україні і за її межами

Діалог вчительки рос.язика із Ельзарою, мабуть, найповніше мені показав тупість тези здатності якоїсь мови до розвитку, а інших ні. Особливо момент із Брайтон-Біч був смішним, абсурдним, але надзвичайно показовим.

Я лише зараз знайшла це відео, а книжку ще не читала, бо і не знала про неї. Але дуже, дуже відгукнулося, то ж дякую! Я з Криму, етнічна українка та україномовна - як я розумію, це щось на кшталт єдинорога у сучасному Криму (хоча я вже і виїхала, тому що боялася за себе). Але я не диво дивне - ще за радянських часів моїх батьків переселили до Криму, а народилися вони та їх батьки в інших регіонах, україномовних, і серед моїх родичів, близьких та не дуже, тільки батько розмовляє російською з дитинства та без акценту. І ось знаєте, дуже багато моментів з цього відео викликали біль та сльози, біль за нашу зруйновану Батьківщину (маю на увазі Крим). Скільки ж було того зросійщення, все це правда, що у відео та книзі; я теж навчалася в російськомовній школі, але мені дуже пощастило, що вчителька української любила Україну та нашу культуру і змогла передати це нам і не загасити вогонь у тих, у кого він був. Ми і у Львів їздили, і пісні в походах співали - вона була класним керівником та завжди їздила з нами... І я була однією з небагатьох, кому в школі розповідали про злочини росіян. Але ж щоб таке засвоїлось, треба, щоб це насіння лягло на добрий ґрунт - тому до більшості не дойшло, а я була "бандерівкою" для них. А як я хотіла поїхати ще в 2014 після анексії, але була майже дитиною без власних грошей навіть на квиток в один кінець... А наші родичі "на материку" та деякі друзі думали, що ми тут всі сепаратисти і проросійські. Дуже боляче, і навіть зараз ще болить. Я за кордоном. Я думала, що можна залишатись собою будь-де, але це набагато складніше, ніж бути собою у себе вдома. І я багато думала, що коли я повернуся, я не хочу жити в Криму саме через людей. У мене дуже багато знайомих, хто насправді підтримує це laino, у більшості з таких батьки чи дідусі та бабусі росіяни переселені, от і робіть висновки. Не браття вони нам, хоч що б і не казали. Оце вони найбільш "притиснуті", тому що проживши 20-25 (на той момент) років в країні, не могли двох слів зв'язати державною мовою та скиглили, що треба документи нею заповнювати. Це вони тягнули руській мір в Крим, дивно, що з квітами ще не зустрічали рос.військових. Я сподіваюсь, що вони після деокупації зберуть валізи та звалять в мордор, але ж вони "люблять Крим і це їх земля", як самі кажуть. А я, на жаль, тільки зараз зрозуміла, що за свою культуру треба було боротися активніше. Перейшла на українську, де це взагалі можливо в еміграції, і навіть мій російськомовний чоловік зацікавився і потрохи вчить. Дуже мені відгукнулися слова про квартирантів, це так і є, але я не могла це висловити своїми словами - а ось відчуття було таке. Дякую, що ви говорите, дякую автору та всім, хто приділив час та поцікавився, чому саме сталося те, що сталося. Сподіваюсь, що скоро Крим повернеться до України і помилки минулого виправлять та не допустять повторення.

Білий мускат червоного каміння... Жодне європейське вино не може зрівнятися з цим. Можливо через те що кримські вина це те що вкрадене і це неможливо забути як один із символів Криму... Можливо, не виключно, після багатьох екоцидів, техногенних російських злочинів, зовсім не виключно, що після звільнення Криму там лишиться випалена земля, залита відходами і брудом, на якої ще десятки років не виросте виноградна лоза... Так. Довгий час ця мета-, мультікультурність здавалась тихою гаванню, кінцем історії без гострих кутів. "Ми так жили немов співали джаз"... А з іншого боку вся та мультікультурність насправді залишалась таким собі ленінградським рок-клубом під ковпаком імперських спецслужб. Купка морських котиків, що граються в двох кроках від бойні, куди їх відтягують за плавники одного за іншим, пока всі забувають про товаришів і граються з мета-культуризмом далі, далі... А що там було? Який ґрунт? Чи впливає день вчорашній твоєї сім'ї? Це питання неприємні. Вони жити заважають. А якщо батьки людожери, вертухаї, або "промовчавші"? ... Вініпух нормально! Нікого не тригерить! Сам хотів перейменувати площу Леніна на Ленона і поставити четвірку замість того що було. Маркса на Марлі! Кірова на кілера. Чому ні?)) Ми пережили страшні 90-ті, нам хотілось променів лібералізму, хоча б декоративного, вина, трави і музики, і все... Гори вони там... Політики... Але, але, але Почав дорослішати. Після окупації Криму почав дорослішати. І шкода що не в 2008 чи ще раніше. Можливо краще пізніше аніж ніколи. Не за мир, а за запобіжники миру. Дякую за тему 💛💙❤️🖤

Маю приємні спогади про кримських татар: на Ай-Петрі вони дуже гарні вироби продавали й частували смачною кухнею, колись придбала в них плюшеве ягнятко🥰 раділа як дитина😊

На початку року побувала на показі фільму «Крим як це було», завдяки клубу прочитала «За перекопом є земля». Обидва твори неймовірно сильні (з перших кадрів/ з перших сторінок - до сліз). Мрію, щоб саме такі книги і фільми увійшли в учбову шкільну програму. Щиро дякую, дівчата, за книжковий клуб!

Купила обидві книжки. Дякую! Буду чекати наступного клубу. Дуже розумію Яну, бо зростала в Запоріжжі десь у ті ж часи. Вчилася в гімназії, де вивчали англійську як основну іноземну. В нас було рівно часу української, англійської та російської літератури на тиждень. Гарні вчителі, але про ідентичність ми майже ніколи не згадували. Культури багато, але ідентичність це вибір який лежить десь вище і ніби охоплює її.

Дуже довго я йшла до прочитання цієї книжки, не дивлячись на захоплені відгуки, я не бачила в цій книзі себе. Випадково натрапила на безкоштовний початок цієї книги в лібріріус і не змогла зупинитися. Бо там вся книга про мене, до останнього слова. Про цінності, про самоідентифікацію, про культуру і взаємини. За перекопом є земля - має прочитати кожен. Дивовижно, як чудова книга може так сильно злити і псувати настрій, і присоромлювати, і викликати тривожність. 😅

42:25. Щодо того, що у "понаєхавших" нема відчуття того, що архітектура їх, через що вони її нищать, я трохи невпевнений. Вони так само ставляться й до власної історії. Тому, гадаю, це пов'язане скоріш зі зневагою до будь-якої історії взагалі

Ця жахачка про те що кримські татари когось зарубали - таку ж я чула на Луганщині про українців😔

Дякую. Я ще не читала цей твір,але точно прочитаю. Так само,як люди впізнають в цій історії свій Маріуполь або Запоріжжя, я впізнаю свою Одесу. Все теж саме... Ще раз дякую . За це надважливе обговорення, за те,що вказали нам на існування цього твору. Єдине,що я би хотіла зауважити, те що Фелікса Редьку ви незаслужено поставили в один ряд з арістовічєм та раміной,на мою думку. Придивіться до нього, він робить чудовий проєкт "комік+ історик", його виступи та соц мережі українською, а в тому вислові про "скільки ще бомб" було саме те,про що каже Емма в новому випуску Асиметрії) так мені,принаймні, здалося. Про те,що ніхто,окрім Забужко, не має права вказувати комусь на час ,коли той "став українцем". хтось 24.02.2022, хтось у 2014, а хтось від народження. Головне вже,нарешті, стати. Про що і цей етер був також. Поправте мене ,будь ласка, якщо вважаєте ,що я не права.

Одна з найкращий книг, що була на клубі для мене, хочеться щоб її прочитали більше людей, книга викликає рефлексії і було цікаво спостерігати за своїми реакціями

Було неймовірно боляче читати цю книгу, але так важливо! Тепер ходжу і рекомендую її всім. Дякую за чудровий вибір

Дякую вам за популяризацію сучасної української та світової літератури. Колись, перед поїздкою до деокупованого Криму, обов'язково прочитаю цю книгу.

Впевнена, що головна героїня не росіянка. Де ви бачили росіянина/ку, який би вивчив іншу мову, пізнавав традиції інших культур не заради вигоди, а для себе, якщо ж «ітак поймут»

Дякую за чудовий розбір. Прекрасна книга, буду радити всім. Я з Рівненщини, мало знаю про Крим, але ця книга перенесла мене в нього повністю Дякую ❤

Дякую! Кожен клуб чекаю як найбільшу подію місяця!

дуже дякую за цей випуск книжкового клубу! дуже подобається вас слухати. Читаючи "За Перекопом є земля" я відчувала, але мало чого могла перевести в слова, ви і коментарі дівчат в чаті зробили це, картина стала повніша. Так, хоч книга написана і дуже добре, але читати було важко, тригерів багато.... дякую вам за вибір таких чудових книжок

Дякую за відео! Мені теж дуже хочеться дізнатися побільше про історію дідуся і бабусі Оксани.

Хотіла прочитати цю книгу, а після ефіру хочу ще більше. «За перекопом є земля» точно стане наступною книгою, яку я придбаю. Я народилась в Тернополі, живу 10 років у Львові, мене завжди оточувало українське, але російські наративи теж доходили. До 2014 року я нічого не знала про Крим і кримських татар, а просто вірила, що це якийсь поганий народ. Настільки важливо читати і досліджувати. Дякую❤

Дякую Вам за Ваші старання, за поширення українського, за натхнення та заохочення до того, щоб бути "великою людиною"! Ви найкращі! 💙💛

Я з заходу нашої прекрасної України з усіма її витікаючами. З Івасюком,Яремчуком,Поповичем,з кутею і 12ма стравами на Святвечір,з андрутами варениками в неділю і от вчора побувала на вечірці в самому центрі Тель Авіва де зустрічалися українці,збирали кошти і була дискотека. Включили "Василину", я співала і скакала як навіжена,аж раптом усвідомила,що не помічаю людей які б підспівували. Зі мною були дівчата з Києва та Дніпра,їх друзі з інших міст України і я відчула ось це "примазалася",я відчувала,що ВОНИ ПРИМАЗАЛИСЯ. І говорять,дайте їм час,говорять про лагідну українізацію,а мені важко. В мене відчуття,що вони можуть вкрасти це все українське,вони не бачать в тому цінності (пограються і викинуть) вибачте за сумбур

Чудовий етер. Я дуже сильно вам вдячний за крутий контент українською 🇺🇦😍 Бажаю всього найкращого ❤️

Дочитую останню частину. І не можу швидко і багато читати, 5 хвилин, пара сторінок і вимушена зупинятись, бо так болить, і так палає, що не витримую. Запис етеру залишаю на потім, як найсмачніший десерт! 😘❤

Мене так дивують питання, чому Україна нічого не зробила. Може тому що потрібно дивитися очима України 90-х, 00-х, 10-х? Це країна, яку постійно безбожно розриває. Я сумніваюся, що хтось вкладався в захід, щоб люди не виїжджали на заробітки в умовну Італію, я сумвніваюся, що хтось думав про Сумщину чи Харківщину. Донеччину дотували, щоб остаточно не дати зайти росії. Тому ставлення до Криму, на мій погляд, не є чимось винятковим. Забула ще згадати про південь Закарпаття, де люди також протягом десятиліть були віддірвані від українських реалій, і на це теж поки ні грошей, і ради нема.

Я не приймаю участь у вашому клубі, та й почула про нього нещодавно. І про цю книгу я почула саме від Емми. І я шалено вам вдячна за неї. Стільки рефлексій, стільки усвідомлення, стільки прозріння. Дякую вам за неї та за вашу роботу❤

Дякую за ефір! Дочитала сьогодні книгу, теж плакала над уривком, який зачитала Емма. Я з Донецької області і тема пошуку власної ідентичності мені дуже близька

Дуже сумне але так важлмво про це говорити

Дякую вам за те, що легко і доступно для всіх, розповідаєте нашу справжню історію. Не дуже потрібно і старатися, щоб дізнатися щось… бо ви над цим дуже сильно ви працюєте та стараєтеся! Дякую вам за вашу працю!!! Таким цікавим методом і одразу з фактами, просто ❤️‍🔥✊💪! Натхнення вам💙💛🙌! Люблю вас дивитися: корисно і приємно✅🙏!

Дівчата, перш за все, дякую, що спонукали придбати, прочитати, даний твір🫶 Це одна, з найкращих, книг, які були прочитані справді, протягом життя! Це книга, яка перегукується, з твоїм власним «я», я плакала, я сміялалвся, відкладала, щоб перевести подих, під час читання… Коротше, ван лав❤ Цікаво було б побачити інтерв’ю з авторкою😉

У нас було Українознавство в школі (і школа була українська, в Запоріжжі). Але стільки поганого для розуміння України, як цей предмет, не зробить жодна йбр. Бо там було оце все- запихування у нас віночків, калини і пшениці, вареники і шаровари, село, мазанки, бідна сільська культура з чумаками і кобзарями. Тому краще б цього не було, бо для нас тоді українське було сільським, злиденним, ми соромились цього.

Дуже класно, що завдяки клубу можна прочитатинеймлвірну українську літературу, про яку не говорять зазвичай. Дякую вам. Читаю кожну книгу. Ви найкращі!

книжка дійсно фантастична і спонукає більше мислити про важливе) дякую Вам за етер! ❤

Чудова книга! Чудовий ефір ! Як завжди дякую🫶🏻Буду тепер усім рекомендувати книгу. Так було з «Пітьмою» наказала прочитати подрузі( попросила це точно не назвеш😂) а вона уже почала всіх на роботі просити і після неї ще 5 людей прочитало. Тому знайте що після Вашого клубу запускається ще цілий флеш-моб😂

Дівчата ви найкращі, я вас про обожнюю, ви озвучуєте та розвиваєте мої думки та бачення цого світу

На жаль, не читала "За Перекопом є земля". Але дуже рада з вибору наступної книжки! Придбала її електронну версію десь два тижні тому. І щойно був той момент, коли я була готова до читання нової книжки для клубу ще до оголошення 😂

Дякую, дівчата, за популяризацію цієї книги і читання загалом! Мені, на жаль, не прищепили в дитинстві любов до хорошої літератури. Я, якщо і гортала книгу, то це якась легка белітристика від нудьги або якась абсолютно деструктивна беліберда з аля "успєха" чи ізотерики 🤦🏻‍♀️ Вперше, коли я зрозуміла на скільки книга може змінити світогляд - це коли вже в дорослому віці прослухала "Квіти для Елджернона". Я тоді якраз працювала з дітьми з особливими потребами і зі сльозами переосмислювала весь підхід до них, їх становище і з'явилось сприйняття їх як повноцінних особистостей, хоч і інших, загалом. Зараз читаю багато і різного, глибокого, але шкодую про колись втрачений на х**ню час.

бачила цю книжку на лібраріусі, не планувала читати, але ви дуууже зацікавили 🫶🏼🫶🏼🫶🏼

Вчора розпочала читати. Це неймовірно. Лише 100сторінок, але читаю в повному захваті

Не розумію чого так мало коментарів. Сюжет дуже важливий та цікавий.

Додала собі цю книгу в список бажань! Дякую за огляд і не тільки ❤

Дівчата, дякую за цей ефір

Дякую вам за вибір книжки і за це обговорення! У мене була купа інсайтів під час читання, кожного разу поверталась до читання і смакувала книгу, хоч та було навіть більше трагічних моментів💔 До речі, згадуючи про їжу, то на мою думку, в За Перекопом є земля вона теж дуже велике значення має. Коли авторка описувала кримськотатарську кухню, у мене слинка текла і я мріяла про пахлаву або зайти нарешті в Мусафір. Але їжа тут не про насолоду, а про опір, протест, націоналізм! Ще мені було цікаво чому саме «Шість персонажів у пошуках автора» Піранделло було залишено в квартирі у Влада, адже це могла б бути будь яка драма/комедія? Моя здогадка, що це теж алюзія на текст і будови пʼєси. Це новий стиль в драматургії, коли персонажі на сцені могли зійти і взаємодіяти з глядачами, даючи можливість неочікуваних переходів. Театр в театрі. Глядачі могли змінити історію. Тому це як своєрідний натяк нам українцям, що ми мусимо і можемо змінити все!

Дякую за вашу працю, хай квітне український youtube!

Дякую за огляд, тільки зараз дочитав, зберігав це відео саме для ознайомлення після прочитання. У мене ж не у одного було враження, що авторка пише більше автобіогріфічний роман? Ще як на початку книги написано "Аліє, Альона і я." Логічно було подумати, що 3тя А - Анастасія, а прізвище Утаєва - дівоче.

Слухаю цей випуск, як подкаст! Дякую

Щодо вивчення культури України в школі. Я закінчила школу 8 років назад. Пам'ятаю, що був такий предмет в школі. Але він був шось у класі 5 приблизно і тривав десь рік або два (не згадаю точно). Але точно пам'ятаю, що цей предмет був надзвичайно нудний і вчителька все викладала досить відокремлено. Ну типу звучало "оце українське....", але воно не відчувалося, що це НАШЕ. Я думаю, це також значно вплинуло на сприйняття власної культури як нудної, не важливої, примітивною (принаймні, на мене це точно так вплинуло і я сумніваюся, що я таке була одна.....)

Дякую вам за клуб , дякую вам за вас ❤

Під час прочитання книги зрозуміла наскільки я мало знала/усвідомлювала історію кримськотатарсько-українсько-російських відносин…Вчила «Історію» і «Літературу» і в школі, і в універі, але ідея про те, що росія - це ворог, ніколи не була ясно проартикулюваною ні вчителями, ні викладачами. Ба, навіть ті ж освітяни важжали, що це Ок вести навчання на «общєпонятном» , і бідкалися про «ущемлення» російської в освітньому процесі (це в той час, як предмет називався «Зарубіжна і(!) російська література», а 80% профільних книжок були російською). І знову ж, це не про докір, це про рівень усвідомленості українців і показник того, як чудово працювала російська пропаганда. Дякую, що піднімаєте цю важливу тему. Дякую, за цю і наступну(і) книги. Ворога треба знати в писок👹☠️👺

Неймовірний етер. Дякую!

Ставлю лайк і на паузу. Книгу дуже хочу прочитати і передивитися після прочитання

Обожнюю вас, дякую за вашу роботу

Дякую

Дякую вам за ваші чудові відео 💛 я поки що не можу собі дозволити книжки... Але всі книжки, що ви читаєте дуже хочу прочитати... Ця книга і мені дуже близька... Я з зросійщеної Сумщини, але там ще непогана ситуація... Останні 5 років живу в Одесі і тут катастрофічне зросійщення... Але ми дуже відрізняємося від росіян... Навіть моя знайома етнічна росіянка, яка більше 50 років живе в Одесі, каже що вона українка, що різниця між нами велитенська... Хоч в неї є оця тяглість до малєнького чєловєка як і у більшості людей її покоління , тим не менш вона неодноразово шось вирішувала, була наглядачкою на виборах, неодноразово штурмували різні інстанції щоб вирішити деякі проблеми на районі... Вона так багато зробила і робить... Навіть більше ніж деякі етнічні українці, зламані росією...але іноді мені розриває мозок, як в ній і в інших знайомих в голові вживається "та що ми можемо зробити" з реальними прямими діями)

Дуже важлива розмова Дякую, дівчата

Ми не примажемось, ми долучимось❤

Нажаль мені фізично не вистачило часу прочитати книгу про Крим, але завдячуючи цьому ефіру дізналась багато цікавого та поринула в цю атмосферу.

дуже цікава книжка, дякую за читацький клуб