ВОВЧИЦІ читають «Сім смертей Евелін Гардкасл» С. Тертона / Книжковий клуб 

У мене не було ідей, хто стоїть за подіями в книзі. Також було відчуття, що між Евелін і Майклом виявляться більш близькі стосунки, ніж в брата та сестри. А ідея пекла/тюрми з повторенням тих самих подій, бо герої можуть міняти свої вчинки, але раз за разом їх повторюють, нагадала книгу "Я бачу, вас цікавить пітьма"

Перечитала книгу спеціально для клубу. Пам'ятала лише те, що мені при першому прочитанні сподобалась ідея "вести розслідування" в різних тілах і ці виверти з часом. Але коли я читала вдруге і дійшла до "хеппі енду", мені було так моторошно. Це просто не вкладається в голові, що гг рятує і хоче провести своє життя з істотою, яка катувала і вбила його сестру і зробила його життя нестерпним. Ми дійсно живемо у різних світах з людьми, які вважають такий фінал логічним і правильним

Справді нагадало "Я бачу, вас цікавить пітьма" і замкненим простором, і розслідуванням, а ще була ідея щодо усіх носіїв як смертних гріхів. Наприклад, Ревенкорт - ненажерливість, Дербі - хтивість, Рештон - марнославство, Денс - гнів, Девіс - гординя. Ще хотілося б написати, що насправді ж незрозуміло, як би працював план справжньої Евелін щодо витягування грошей із Ревенкорта,якщо ж вона вважатиметься мертвою ще до весілля. До речі, у відео також прозвучало, що Фелісіті будуть підкладати під Ревенкорта, але яким чином: в тексті засвідчено, що він гей "до нього приходили вночі його камердинери, дуже гарні чоловіки" ще до Канінгема. Також сподобалася ідея, що Евелін в результаті вбиває Евелін. І головне, що хотілося б сказати - по-моєму, коли було сказано, що Ейден вільний - ЧЛ пояснив, що той прокинеться в своєму тілі і все буде чудово. І коли той же ЧЛ в кінці каже їм обом, що ви вільні, ідіть, і вони в цьому ж вимірі кудись пішли в ліс, наводить на думку, що насправді вони знову прокинуться тут же, зі стертою памʼяттю, бо Анну ні в якому разі не можна випускати. Просто, мені здається, що так не працює: просто вийти із паралельного виміру, ідучи далеко в ліс.ЧЛ таким чином зрозумів, що Ейдена не переконати, і вирішив його обдурити. Ця ідея вселяє надію, що насправді зло не вибереться назовні)

Той момент, коли хотіла дочитати поскоріше не тільки задля того, щоб дізнатися розв'язку, але щоб подивитись цей книжковий клуб у записі🙈🤗

Ситуація з прощенням і звільненням Анабель також викликала в мені якусь ніяковість, "шо шото нє то, так не можна", хоч я особливо не замислювалася про всю глибину, бо просто вже раділа що кінець😅 перші 200ст шукала зачіпки, намагалась створити портрет вбивці, але мені не вистачало інформації і згодом я перестала розуміти шо праісходіт і просто читала чекаючи розв'язку яку надасть автор. Із всіх носіїв найбільше сподобалися Ревенкорт і Рештон, вони були не лохи😅 більш менш логічні, послідовні, займалися тим чим потрібно без "нюнь". Дякую за клуб💓🔥🔥🔥

Дякую, було дуже цікаво! В мене теж горіло палало від кінцівки, і мені вона страшенно не сподобалась😅. Я зачепилась в тексті за те, що головний герой бігав за фейковою Евелін, думаючи, що вона бідолашна жертва і їй треба допомогти, а виявилось що то просто шахрайка. Він сам собі повірив, що вона хороша, тільки через те, що «Евелін» була з ним милою - так само і з Анною, яка зачепилась за головного героя, як на мене, головним чином через те, що бачила в ньому шлях до свого визволення. Але я не змогла далі розкрутити свою думку, тому ідея про те, що урок книжки в тому, що забування замість розкаяння - це шлях до визволення абсолютного зла, і що кінець насправді не щасливий - дуже цінна для мене!

Почала читати цю книгу і з першого рядка була у захваті. Вже на середині відчуття, що це атракціон заради атракціону: герої мелькотять, все якось механічно, мене це втомило і я дочитавши ні секунди про неї не думала. Дякую, Яно і Еммо, за крутий розбір! Слухаю вас, щоб глибше розуміти❤

Досить цікава і неоднозначна книга. Саме через це подобається ваш клуб - можна поглянути на історію зовсім з іншої сторони❤ Щодо Анни, то можу охарактеризувати її словами, які в перший день каже про себе Ейден «я сліпець у чистилищі, який не бачить тих гріхів, що допровадили його сюди»

Книгу читала швидко, але розчарування від фіналу просто розчарували. Тема прощення не те що неаравильно розкрита, а спаплюжена. Як на мене то автор вирішив що відсутність пам'яті може виправдати скоєні злочини. Що ми і так нажаль бачимо в нашому житті. "Я не пам'ятаю - значить не було". Це жах. Але дякую за обговорення. Завжди цікаво дивитися ваші етери. Завдяки вам повернулася до читання. Цьогорічна цифра 15. Але хочу принаймні вдвічі збільшити їх на наступний рік.

Наскільки ж різними можуть бути враження різних людей від тієї ж самої книги! Вважаю, що книга геніальна! Не можу навіть уявити, як автор зміг все так влучно поєднати і умістити всіх цих численних персонажів у своїй голові. При цьому у книзі немає «героїв-функцій», всі персонажі, навіть епізодичні, є цільними особистостями, зі своїм минулим, принципами, характерами, сильними та слабкими рисами. Дуже цікаво описані відчуття Ейдена від перебування у кожній з своїх подоб та опис самої атмосфери маєтку просто дивовижний!

Для мене це історія саме про ідентичність, і розмірковування про те, хто ми є. Чи залишаємося ми собою без пам'яті ? На Ейдена роками впливали інші особистості, він став думати і відчувати як всі його втілення. Від нього старого залишилась кілька речень в голові. Щодо Анни, вона не памятала свого минулого життя і фактично кожен раз створювалася наново, вчиняючи так чи інакше. Маєток вбив Ейдена і Анну, а з того шо лишилось, створив щось нове. Старий Ейден помер, а новий вже покохав Анну. Стара Анна померла, а нова була ладна пожертвувати собою заради Ейдена (був такий епізод у кінці). Врешті решт ми залишаємося собою і можемо відповідати за свої вчинки лише тоді коли памятаємо про них.

Головного героя вело потужне бажання помсти, яке через постійне зтирання пам'яті переросло в зв'язок, єдиний спогад і і цей спогад - ім'я Анна, воно стало рідним, а людина близькою.... Але, так! Мене теж обурило бажання рятувати Анну, попри те що вона найжорстокішим чином знущалася над його сестрою.

Мені б сподобалося, якщо б Анні повернули би пам'ять перед тим, як відпускати і вона вирішила би, що заслуговує на це покарання. Тому, що якби я втратила пам'ять, а потім дізналася який я монстр насправді, я би нікуди не пішла звідти. Хоча, напевно, справа в тому, що справжній монстр на такі вчинки не здатен)

Я теж була обурена кінцівкою, і оце питання «ну і нашо були оці 500 сторінок, шоб шо» мене ще годину лютувало. Але потім вспокоїлась і прочитала ще раз останні дві сторінки: і мені засіла думка, що Ейдена в пеклі вбили, і доклалася до вбивства сама Анна, і навіть сам головний герой, що вкінці думає, щось типу «я не поверну йому його, я навіть не знаю як виглядаю, але я зроблю це обличча своїм». Народилось щось, що вже не є Ейденом, це щось і вбиває Ейдена Бішоба, і забирає в нього його особистість. Більш того, це щось таке недолуге, що не знає як далі жити життя, коли в тебе не обнуляються на наступний ранок всі твої пройобки, він як дитина думає «от тепер я буду харошим». Так от я про що: з в’язниці вийшло два монстра і тому суспільству треба подумати про концепцію такого покарання, бо вона явно провальна.

Оскільки читала книгу на Різдво, уявляла, що маєток Блекгіт прикрашений гірляндами (для різдвяного настрою не допомогло, але все ж😂)

Цікаво було почути думку про те, що в кінці книги зло не було покаране. Мені це не спадало на думку. Напевно, у мене не було від книги очікування, що зло буде покаране. Але від другої книги Тертона неприємний присмак залишився, здається, саме такий: мені не сподобалося, хто і як наприкінці виграв. Для мене головною думкою після прочитання «Семи смертей» було те, що Вовчиці взагалі не озвучили. Це питання про ідентичність, «Що таке «я»?» Головний герой не пам’ятає свого минулого, натомість проживає у восьми тілах і разом з цими тілами отримує частково їхні навички, їхній розум, у випадку останніх тіл навіть їхні спогади. І виникає питання: а хто, власне, відбуває покарання? Чи та частина особистості, яка щось скоїла у реальному світі, чи інша, яка для реально винної була лише знаряддям, чи взагалі "носії", які частково втратили самоконтроль? І, переносячи це на реальний світ, а наскільки ми є тими, ким були, скажімо, років 20 тому, якщо відтоді пам’ятаємо, м’яко кажучи, не все? Наскільки несемо відповідальність за якусь х-ню, яку тоді зробили, а зараз би так не робили, а тоді вважали це настільки нормальним, що навіть забули, що щось таке зробили? Також хочу зауважити, що на мою думку у світі цієї книжки головною проблемою є не те, що злочинниця вийшла на свободу, а те, що тюрми (не одна ця, а тисячі - розділ 53) влаштовані саме таким чином. Що в них карається не обов’язково винна частина особистості, а виходить на волю необов’язково виправлена особистість, радше навпаки: Ейден не міг вийти, діючи як порядна людина, тільки через обман, а краще з убивствами. І саме тому, на мою думку, всі герої книги, які мали свободу, намагалися робити щось всупереч: Ейден лізе в тюрму, бо вважає покарання недостатнім, Срібна Сльоза готова випустити Денієла, аби тільки не звільнилася Анабель, Чумний Лікар підтасовує порядок тіл таким чином, щоб збільшити шанси Ейдена на визволення - обидва наглядачі порушують закон. Цілком можливо, що вихід на волю Аннабель спровокує суспільну кризу, яка призведе до перегляду пенітенціарної системи, і тоді в цілому користь від цього для суспільства буде більшою, ніж шкода від звільнення Анабель. Щодо мотивів справжньої Евелін (Яна казала, що там сюжетна діра). Мати Евелін знайшла в елінгу одяг, і зрозуміла, що вбивство Томаса було сплановане, а не випадкове. Вона вирішила покарати дочку, видавши її за Рейвенкорта. Батькові це теж було вигідно, бо давало гроші. Теоретично, Евелін могла би просто втекти, але вона дбала про Майкла. А Майкл боявся залишитися без спадку. Тому вони удвох спланували таку комбінацію: Батька та мати вбити, інсценувати самовбивство Евелін, і в результаті Майкл успадковує залишки родинного спадку, поки батько їх не розтринькав остаточно.

Читала цю книгу ще до повномасштабного і тоді теж не дуже зрозуміла кінцівку, але і великого зла в ній не побачила. Зараз бачу і обурена ще більше. Обожнюю ваш книжковий клуб.

З задоволенням подивилась це відео. Повністю погоджуюсь з вашими висновками. Коли прочитала цю книгу, то думала, що тільки мене здивувала і не сподобалась кінцівка😅. А зараз бучу, що у всіх такі ж самі відчуття 😊 обовʼязково прийду на наступний книжковий клуб😊 дякую за відео

Як завжди було дуже цікаво. Я нажаль, долучилась на 15 хвилин пізніше і чат у мене так і не підгрузився, тому напишу тут. Це прекрасна ініціатива, яка допомагає нам ставати об'єднаними. У мене теж підгоріло в кінці, коли ця Анна просто вийшла і пішла собі. Лишилось відчуття несправедливості. Ніби мене обдурили.

Дуже вам дякую! Хай квітне український ютуб!

Не читала книгу ну і через кількість спойлерів не буду, але як же ш я обожнюю ваші обговорення, як ви ледь не речення закінчуєте одна за одною! І про те які ви мегаважливі речі і контексти підіймаєте взагалі мовчу! Люблю всім ❤

Той момент, коли готуєшс, читаєш книгу до клубу. Починається обговорення і зрозуміла що читала іншу книгу 😂

Дівчатка,я не не читала цю книжку, але дуже цікаво було послухати вас. Дякую . Манна прочитаю обов'язково - Емма зацікавила .

Я б хотіла забути цю книгу. Аби знову почитати і наново пережити всі ті емоції.

завжди зі задоволення дивлюсь записи клубів, бо дуже цікаво глибше зануритись у текст і почути думки, відмінні від власних. дякую вам🥹❤️

Ура, якраз на січень запланувала купити книгу Томаса Манна❤

Відзначила для себе наскільки важливий при осмисленні книги власний досвід і вміння рефлексувати

Трохи не встигла дочитати на клуб, але вже дивлюся. Як детектив книга дуже сподобалася, затягнув і не відпускав, тиждень тільки і шукала моменту, щоб її дочитати! Дуже сподобавлися описи героїв, ях відчуття, особливо Ревенкорт, мені прям з ним важко було ходити. Цікаво було, коли кожен носій ставав більш сильнішим і виривався на волю. Як всі вони накладалися на нього тяжким грузом. Як наше минуле йде з нами і як його думки стають все важкішими, як груз. Тому Белл був мов дитина - нічого не знав і коли Бішоп був у наступних носіях - заздрив йому. Тут можна розглянути всі ці втялення, як періоди життям людини. Наприклад, останній Голд - вже знав все і зробив як було потрібно. Він утомлений, не в силах щось змінювати вже. А ось завзяття Дербі - це наші основні роки, коли є сили, але розуму не багато і з уього всі вчинки( Але я згодна, що тюрма побудована не правильно. Якщо вони намагаються якось очистити, перевчити людину(це ж типо чистилище), но вона має знати про своє минуло і вже раз за разом має робити правильні та добрі вчинки, вимолювати це прощення, відпрацьовувати його добром та ніколи не забувати своїх жертв. А так два найстрашніших ката в світі - Колрідж просто продовжує робити все те, що й робив - вбивати, шантажувати, грабувати та обманювати. Анна нічого не пам'ятає. Я думаю, що більш за всіх страдав саме Бішоп - і тут трохи не зрозуміло "за що?". Це його вбивали і він пам'ятав ці смерті, відчував їх. З іншого боку - втрата пам'яті Бішопа - це як подарунок, він більше не навидить її, він вільний. Але кращою кінцівкою було б: або випустити його без цієї ненависті, або їй повернути пам'ять і якщо вона вже така хорошо, нехай страждає і відбуває вже свій власний ад у душі. Але буду радити книгу, бо всі ці хитросплетіння - дуже круті)

Дякую за глибокий і цікавий огляд, люді жінки ❤ Мене теж вразила кінцівка.

Дуже цікава книга, як на мене) Прочитала за день)

Зрештою, життя теж несправедливе. І коли Евелін вбила 3 людей і вічність закрита в циклі, а Анна завдяки праці Ейдена втікає з пекла, навіть не своїм розумом, це - так і буває в житті. На жаль.

Придбала як тільки побачила передзамовлення на цю книгу, і першою ж думкою було а коли вона зʼявиться в клубі 😄 До речі, видання неймовірне. З нетерпінням буду чекати обговорень ❤

Книга мчить до мене, тож я безмежно рада буду долучитися до книжкового клубу, хоч із запізненням ❤

На питання про улюблене втілення багато хто назвав Рештона. Коли я читав книгу вперше, для мене він теж здавався чи не єдиною повноцінною людиною: не ґвалтівник, не наркоман, не наркоторговець. Але давайте поговоримо про розділ 46. Рештон намагається отримати потрібну йому інформацію від шантажиста Стенвіна. Спочатку він намагається шантажувати його тим, що Люсі Гарпер - дочка Стенвіна, але Стенвін не колеться. Зрештою вони укладають угоду, що Стенвін розповідає Рештону все, що знає про вбивство Тома Гардкасла, а Рештон за це розповідає Стенвіну, яким чином його хоче вбити Денієл. Розділ 46 закінчується на тому, що Стенвін виконує свою частину угоди, але на початку 47-го Рештон уже бігає по лісу, стежачи за Денієлом. Там немає опису того, чи виконує свою частину угоди Рештон. Давайте міркувати, що відбулося "за кадром". Варіант 1. Рештон виконує обіцяне, і Стенвін покірно йде на заклання. Не вірю. Стенвін не такий. Варіант 2. Рештон виконує обіцяне, і Стенвін намагається врятуватися. Це сплутає Бішопу всі карти. Його головна перевага - знання про події дня, а знає він їх завдяки тому, що вони не змінюються, а виживання Стенвіна все змінить. До того ж, з 52 розділу очевидно, що Стенвін все одно загинув, бо Денієл отримав документи, а охоронець і дочка Стенвіна вмотивовані бажанням помститися за нього. Бішопу/Рештону треба, щоб Стенвін загинув. Якщо він наприкінці розділу 46 просто відмовиться казати правду, Стенвін змінить свою поведінку, тож це теж не годиться. Тому, Варіант 3. Рештон бреше. Він каже, що змовники спробують отруїти Стенвіна на привалі. У такому випадку події розділу 40 залишаються незмінними: Денс подає Стенвінові келих, той відмовляється пити, а поки все це відбувається, Денієл займає зручну позицію для пострілу. Але якщо так, Рештон не тільки збрехав, не тільки порушив договір, а ще й став активним співучасником убивства. А яка саме частина його є вбивцею, Рештон чи Бішоп? :)

Дуже цікава книга, дякую за рекомендацію, не все сподобалось в книзі, але й багато сподобалось)

Мені стало цікаво у скількох клубах я брала участь. Ну і коментар під хорошим відео ніколи не завадить. Це номер 9🎉

Прийду пізніше, бо не встигла дочитати до ефіру.

Почала читати, відчула, що книга не моя. Т. Манна дуже люблю, буду чекати наступного випуску. Дякую за вашу роботу, дивлюсь всі випуски, читаю рекомендовані книги. Успіхів вам, Перемоги і Миру 💙💛

Мені найцікавіше було читати про подобу поліціянта Рештона

Я спершу слухаю/дивлюся "трейлер" від Вовчиць на книгу, а потім її читаю, бо люблю читати щось перевірене.

Прочитала цю книгу. Дуууже сподобалася. Читала в папері.

Я читала цю книжку через силу лише для клубу, вона мені з перших сторінок не сподобалася і «не зайшла». Хоча цікаві книжки (як наприклад «Танці з кістками», або «Часу немає», де герой також перевтілюється в інших осіб на одну добу) я буквально «проковтую» за два-три дні, бо вони мене тримають сюжетом, інтригою. Цю ж я насилу в себе запхала, вже після того, як подивилася частину цього вашого відео, почула спойлер, вирішила, ну добре, дочитаю, дізнаюся, як це закрутили, і зрештою впевнилася, що не варто було навіть витрачати час. Мій висновок, вибачте за грубість, але це хуйня з під коня, а не книжка, вона не варта ні часу на прочитання, ні тим більше обговорення. Недолуга, непродумана, беззмістовна.

Читала цю книжку у Швейцарії 😅 і з чоловіком ділилася (швейцарець) і висновки схожі на ваші, тому не переживайте, у Швейцарії теж є ті, що уміють бачити, думати і аналізувати, попри наявність травматичного досвіду (як українського)

Слухала декілька років тому англійською. Мені дуже сподобалося! І кінцівка також, але бачу по коментарям, що це не дуже популярна думка😄

Не читала і дуже рада, знаючи кінцівку.)) Але дайте вгадаю: ВОНА БУЛА ГАРНА, ця маньячка.)) Ларчик дуже просто відчиняється, як завжди. Ні, якщо вона була "старою і потворною", а він все одно закохався - можливо, ви мене здивуєте.:))

дякую, нехай живе український ютуб 🙃

Дуже дякую за огляд! Шкода, що пропустила і дивлюсь вже запис. Я її читала з Броманс чатом, цікаво пройтись по ній ще раз. Мене теж аж зачепило, що Анну випускають, адже вона взагалі не реабілітувалась. А ще я думаю, що Евелін не вигадана, а це якийсь дуже старий нерозкритий злочин. Цього в книзі не було? Класно ви обрали наступну книгу, я її два дні тому побачила в книжковому і купила щоб перевірити Еммині нахваляння)

Мені здається автор книги точно не збирався писати про "прощення" та "спокуту". Головна ідея - це стирання особистості та знищення "душі". Головний герой проходить через вісім стадій - вісім смертних гріхів (стан дипресії теж раніше вважали гріхом), щоб потім дійти до висновку " хай кине в неї камінь, той хто безгрішний". Тобто головного героя довели до стадії сина бога, він вже вище ніж людина. Анну просто стерли як особистість, але не вибили з неї негативні людські якості, тому вона не заслуговує на повернення, але і правила порушити неможливо. В книзі сильний релігійний підтекст та показана гра в "цивілізоване суспільство". Головне, що мені сподобалось, це ідея того, що пройшовши через всі смертні гріхи ти не маєш право судити та прощати, бо це не шлях спокути та зняття тягаря з душі. Твір явно слабкий та не завершений, кінцівки просто немає, навіть для роздумів. Для жанру книга-гра це просто ідеальний сюжет.

Читала книгу під час важкого емоційного стану, тому можливо тому й не сподобалася. Дочитала лише для того, щоб дізнатися хто вбивця і взагалі навіщо це все так закручувати...

Прочитала і завтикала трансляцію 😅

Дивлюсь запис через три дні, так як не встигла дочитати. Під час стріму Асиметрії почула від Емми враження від розв'язки, і дочитувала вже не з таким азартом. Але одразу зрозуміла, що саме мала на увазі Емма і це та-а-ак зіпсувало враження від книги

Кінцівка теж викликала в мене неоднозначні почуття. Мене не настільки відштовхнула ідея прощення, тому що частково в’язниця має виконувати функцію перевиховання, але не завжди. Як обговорювалося колись в одному з випусків палає, існує також функція просто ізолювати покидьків від суспільства і я думаю саме ця історія була з Анабеллою. Ну а те, що вона нібито стала іншою людиною для мене взагалі побудована з гімна і палок. По перше навіть під час розслідування у Анни все ще була купа ред флагів (типу пропозиції вбити Евелін самостійно, щоб точно знати хто вбивця), але герой просто обрав вірити що це жарт і вона не серйозно. По друге не зрозуміло, чи взагалі вона б колись обрала шлях допомоги Ейдену, а не насильство, якби з нею залишилися її спогади. Навіть наглядач радив їй не повертати спогади і просто бігти. Може тому що нормального розкаяння і спокуття провини так і не відбулося і її крапля доброти миттєво випарувалася б?

Останнє речення книжки: "Просто треба йти, доки я не прийду туди". А перше речення: "Я забуваю все на бігу". В оригіналі "I just have to keep waking until I get there" - "I forget everything between footsteps". Я думаю, автор натякає, що їх не випустили, вони пішли в нову петлю. Але це настільки непомітно, що нічого не дає, хоча могло би якось змінити мораль, що з ув'язнення нікуди не втечеш. Це все одно нічого не змінює, не виправдовує інфантильного прощення й відсутності відповідальності злочинців за свої злочини, бо вони нічого не пам'ятають. Просто черговий атракціон заради атракціону, ще й майже ніким не помічений

Взагалі не так побачила книгу, як ви її обговорили. Склалось враження що ми читали якісь різні книги. Я отримала задоволення. Кінцівка мене вразила. Я не думала що там дві Евеліни і взагалі для мене було неочікувано що саме вона вбила брата, та і не тільки його. А щодо Анни? То думаю: за 30 років увʼязнення - від її темної сторони не залишилось нічого. Чи заслуговує вона вийти звідти? Автор вважає - так. Навіть в реальному житті вбивці і гвалтівники виходять із тюрем після 20 чи 30 років увʼязнення і повертаються додому до своїх сімей. Хто насправді знає чи змінились вони? Ніхто. Хто може дати гарантії що та людина більше ніколи не вчинить зла? Ніхто. От і ми не можемо знати чи змінилась Анна насправді? Але вона скажімо так «відсиділа свій строк покарання» і вийшла з своєї тюрми. Нам залишається тільки сподіватись що Анабель і справді померла, а вийшла з тюрми - Анна. Але чи так це - ніхто не знає.🤷🏻‍♀️

Для мене останніх сторінок 100 просто не існує. В моїй свідомості книжка закінчилася саме на детективній розв'язці. Моральна частина авторові не вдалася, дарма він взагалі ща це взявся. А от детектив вийшов блискуче! Хоча я його розгадала майже повністю)))) Правильно Яна сказала, це суміш всіх романів Агати Крісті. Я пані Крісті обожнюю, тому для мене детективна частмна стала справжньою насолодою😊 А іще, а чому вирішили не обговорювати саме текст? Там дуже багато застарілиз слів, і я от думаю, чи перекладач сам вирішив їх використовувати, чи це спроба відтворити мову автора, який таким чином намагався скопіювати вікторіанський стиль?

Сьогодні дочитала книжку і була в шоці від кінця. У мене було питання: Щооо? Чому? Для мене Анна не стала доброю. Вона ж одного персонажа зрадила і привела до нього Лакея, пам'ятаю такий момент. І Моровий Лікар казав, що: "люди, коли виходять - обирають чи повертати їм пам'ять, чи ні. І багато хто обирає не пам'ятати минулі гріхи і жахи." Тому виходить, що ці герої виходять типу з чистого листа. Згодна з вашими коментарями і коментарем, який виграв книжку. Ми повинні пам'ятати жахи від наших ворогів і пробачати, коли вони щиро просять пробачення, але треба ще, щоб відбули покарння. Бо якщо Чікотіло втратить пам'ять - це не значить, що треба пробачити все те, що він зробив.

Я сподівалася, що в кінці Анні повернуть спогади про неї справжню і вона приймне рішення залишитися в Блекгіті. О це був би доказ того, що вона змінилася та усвідомила свої гріхи.

Було дуже цікаво слухати вас, дівчата. Погоджуюся, кінцівка геть не годиться, розчаровує. Так ніби автора папа римський покусав. 🙄

Чесно кажучи, я цю книжку ще не дочитала. Мені сподобався переклад, дуже якісна робота. Детективи, як літературний жанр, мені не дуже подобаються, хіба що в них є якась магічна складова. В цьому романі вона є, але не зробила для мене книгу більш цікавою. Розумію, що автор провів велику роботу для написання цієї книги. Це видно навіть з того, як детально і психологічно описані відчуття Ейдена у кожному тілі.

Обожнюю ваш книжковий клуб! Кожного разу чекаю на новий випуск із нетерпінням. Щодо того чому Евелін повернулася до Блекгіту - можливо, їй потрібно було проконтролювати, щоб Фелісіті виконала все як слід, а також підстрахувати її інформацією про життя Евелін, щоб вона не спалилися в чомусь перед іншими гостями?

Дочитала цю книгу, і розумію, що це якийсь театр абсурду, де взагалі не смішно, сім’я Гардкаслів - просто типові росіяни, кінчені наглухо всі. Анна скористалась слабкістю Бішопа і отримала волю, хоча мала б пожиттєво гнити в пеклі. Дуже двоякі відчуття від книги. Сюжет дуже крутий, всі події крутяться швидко і інколи мене навіть заносило, я зупинялась, відкладала книгу я перевалювала все, що відбувалось. Але блін, хотілось простого українського «расчєлавєчіванія», а не цих соплів в кінці.

європейський підхід до прощення: я прощаю, бо це Я - хороша людина і в мене є ресурс простити. Коли головний герой - не кат і його жертва, а білий цисгендерний, гетеросексуальний чоловік

Клас. Про мастурбацію у чоловічому тілі смішно😆😆😆😆 Я б те ж зробив це у жіночому

Залишаю кометар і лайк, але зроблю як порадила Яна - повернуся до відео пізніше, бо ще не дочитала.

Мені абсолютно не зрозумілий персонаж лакея. Хто він, нащо, яка його місія і роль? Просто методично убивати подоби Ейдана, щоб завадити йому розгадати загадку? На чиїй він стороні? Чий він спільник? Чи це просто якийсь маніяк, який діє сам по собі? Якщо це тюрма, створена якимось верховним судом для покарання тих «лише двох людей у світі», то тоді він та друга людина, чи як?

Мені якщо чесно було важкувато читати цю книгу, хотіла дізнатися розв’язку і фінал мені теж не сподобався 🫠

Якщо чесно, коли я дочитала, я мала відчуття, як в кінці поганих ромкомів: от вони разом, щасливі, але проблеми, які ставали перепонами на шляху до їхнього щастя, вони не вірішили, але хтось біжить за кимось по аеропорту і дає гучний монолог, який все типу змінює. Наприкінці бракує лише фрази «і жили вони довго і щасливо». Тому я б почитала наступну главу після кінця книжки, де Анна і Ейден потрапляють в реальний світ, до них повертається памʼять, і вони починають намагатися вколошкати один одного, бо проблема не зникла, Ейденові навіть не повернулася вся повного його болю, як мені здається, поки вони були у Блекгіті, не кажучи вже про покаяння Анни, а точніше його відсутність.

Не читала, але після прослуховування, думаю о повинен бути 2-й том, де Анна береться за старе....

Я не встигаю читати книжки на книжковий клуб. 😐 Хоча порослухала майже всі обговорення😊

А давайте прочитаємо книжку Юрія Костенка "Історія ядерного роззброєння України"

Все чекав коли байдак почне квантово стрибати, але ніт

Евелін прагнула також вбити Фелісіті Меддокс, дівчину, котра грала Евелін.

Я дочитала і теж розчарована, як можна було відпустити ту Анабель? Цей роман і справді не має справедливого фіналу.

Аннабела нашкодила тисячам людей, а простив її один Бішоп і простив її за всіх. Не спитавши інших людей, чиїх рідних Анна закатувала. Забагато він на себе взяв

О боги, я прийшла сюди переконатися, що не тільки в мене згоріла жопа з кінцівки. І фух, не тільки

Було б цікаво прочитати цей роман до 2014, поки на наше покоління ще не перепало війни ... Можливо і ми б тоді вважали кінцівку такою доброю і великодушно-жертовно-правильною. Те, що показує автор ( прямо чи вже ми це бачимо через власну призму) справедливості нема. ... І можливо сам попит на це прощення терористів у романах породжує можливість існування путіних в реальності. Просто там всі втілення, в яких перебував головний герой мали свої хиби. Але з погляду іншиго перевтілення, під іншим кутом зору можна було пояснити ті чи інші вчинки, які вчиняв головний герой щоб вибратися. Але я до прикладу не зрозуміла для чого той художник побив до пів смерті дворецького. Тим паче що що тим що тим був головний герой, і в нього точно були і інші варіанти окрім як такої жорстокої поведінки. Я це до того, що там і прощення самого головного героя нічого не вартує, бо він по суті стає співучасником всіх злочинів, якщо знаючи про те, що творила Анна все одно закохується в неї.... То якось (особисто для мене) ніяк не дивно, шо після історії з нацистами ми маємо історію з рашистами.... Бо це закономірно, зло не покаране, а типу прошене, породжує таке саме.... Роман не розбиває ілюзій, він радше підтверджує дійсність ...

В електронній версії от той покажчик з іменами не був корисний, бо шукати його було не зручно, а на початку - все одно не запамʼятовується

Переклад не сподобався, на перших сторінках - помилки. Кінцівка розчарувала😢

Ну на моменті де гг вже знає шо Анна насправді вбивця, в мене ше була надія на цікаве і логічне закінчення. Він сумнівається чи правильним було рішення рятувати її, роздумує шо йому тепер з цим всим робити. Але потім він вирішує шо нє, я ж пообіцяв, вона ж тепер хароша. Ох в мене і підгоріло з цього. Ну і взагалі кінцівка скомкана якась і незрозуміла. Хто такий той Лакей і шо він там взагалі робе? Ну просто маніяк, просто ріже і вбиває і все про всіх знає. Ну хай собі 🤷 Шо це за світ, куди вони виходять? Чому їх дійсно обох випустили? Таке враження шо автор все вклав у заплутанність історії а потім кінцівку не знав як оформити і зробив просто на пофігу. І так прокатить 😐

Почала дивитись стрім, не читавши. Дослухалась до поради, прочитала, повернулась до перегляду. Краще б не дослухалась) бо не зрозуміла, нащо автору було три роки вибудовувати ці складні хитросплетіння, якщо книжка без моралі, без катарсису, без думок після прочитання. Для мене вона безсенсовна. Біганини заради біганини, як марвелівське кіно. Вас послухаю із задоволенням, бо дуже резонує.

Я читала якийсь попередній переклад, де героїню звуть не Евелін, а Івлін; не мала проблем із перекладом, про які тут пишуть

Та в Україні є багато людей які вже готові пробачити всіх росіян, сидячи ще в підвалі, то щось ментальне і не залежить від місця.

Скажіть, чи є в сюжеті страшні моменти? Кров-кишки? Чи тривожні накручування? Бо мені таке нізя, а судячи з відміток Клубу в сторіз, книга захоплива і зацікавила

Поясніть мені, будь ласка, хто ж насправді отруїв Майкла, якщо це не Евелін-Меделін?

Власне я цілком згодна з висловленими думками щодо неприйнятності такого завершення цієї детективної історії. Проте хочу наголосити на ще одному аспекті роману, який мене просто вибішував протягом усієї книги. Це - вибір лексики. Було б іще півбіди, якби перекладачка чи редактори тільки час від часу використовували рідковживані й часом відверто діалектичні слова. Але така лексика по всьому тексту дивовижно одноманітна: якщо погляд чи вираз обличчя, то чомусь обов'язково "зимний", хоча є безліч синонімів - і крижаний, і холодний, і студений; завжди "рінява" доріжка - боже збав написати "гравійна"; замість синців, чомусь "басамани"; замість "спотикатися" чи "перечеплюватися" герої тільки постійно "зашпортуються"; ховаються тільки за "машкарою", а в жодному разі не за "маскою". За цим усім проглядається якась претензійна манера добирати слова так, щоб читати було незручно 🤔 Принаймні мене це відволікало й дратувало весь час 😅

Мені здається є тут якийсь вайб російського шансону. Типу жаль до злочинців, їх романтизація, співчуття..

Можливо я прагну бачити те, чого немає, але мені здається, автор натякає на те, що після виходу героям не буде ок. Моровий лікар каже Бішопу на прощання: "ви маєте бігти кожен день і нікому не вірити". І коли на наступній сторінці Бішоп думає "нарешті прокидатись в одному і тому ж ліжку, нарешті можна просто поїхати в сусіднє селище" - хочеться його спитати ти взагалі не слухаєш, чи що? Вас обох зараз будуть переслідувати і ви будете в подібному ж пеклі, ви будете кожен день боятися і тікати. Яке ліжечко, які поїздочки? І на підтвердження цієї думки ще раніше в іншому місці Моровий Лікар казав щось типу: "вона тут для її ж безпеки - за межами цього місця дуже багато людей хочуть нанести їй шкоду". Я бачу тут натяк на те, що випустити злочинця у світ - це, можливо, відправити його на суд Лінча. Але, можливо, це те, чого б мені хотілося додумати до кінцівки. Автор точно не підкреслює такий варіант, це скоріш натяк.

Дуже люблю детективи, але ця книга мучала мене а я її. Тут справа навіть не в сюжеті, а в стилі. Якісь коряві вислови: «Я поняття зеленого не маю». What!? Не знаю чи то переклад чи автор, але якось все недопрацьовано, фальшиво і нудно. В мене не було ніякого довіри персонажам. Кинула на половині😳 Томаса Манна з задоволенням почитаю🤓

Еммо, якщо Ви йо*****, то я така ж само. В кінці подумала про Путіна і про те, що він би мого прощення через 30 років не отримав.

Чергове зібрання відьм