Чого ми ніколи не пробачимо росії? || Вовчиці читають "Позивний для Йова" О.Михеда 

Я не пробачу росіянам свого однокласника Дімку. Такого гарного, найкращого в світі хлопчика, який захищав нашу країну з 2015 року і загинув у складі 128 бригади.

Я не пробачу росіянцям те, що забрали в мене вже два роки щасливого життя, мій чоловік в ЗСУ, а я існую без нього.

Я з найближчими провела 35 днів в оточеному Чернігові. Тож я нічого не пробачу окупантам. Вони вбивали тих, хто виїзджав. Нищили критичну інфраструктуру. Скидали ФАБи на багатоповерхівки. Чоловік ледь не загинув під час обстрілу міста "Ураганом". А десь в Криму його сім'я підтримувала assВО та писала повідомлення про те, що нам треба негайно вимітатися з нашого дому, шоб ні мішать рєбятам. Не пробачу вбивство моєї приятельки. Не пробачу загибель колишнього хлопця на передовій. Та ще є тисячі речей, які я не пробачу.

Я ніколи їм не пробачу багато чого - смерті та каліцтва знайомих, моє знищене здоров'я, втрачену роботу, зруйновані міста. Але особливо - загибель однієї родини з Одеси. Жінки - мама, дружина та тримісячна донечка загинули від ракети, яка прилетіла у сусідній до мого будинок. Я тоді сиділа з синами і ледь не втратила свідомість від переляку. А чоловік з цієї родини був кондитером, який зробив неймовірний торт для моїх друзів. А після втрати рідних пішов у військо і загинув у бою. Нехай згине ця потороч, де б вони не були зараз - в своїй росії, на нашій землі чи у будь якому куточку світу.

Я ніколи не пробачу що вони зробили і роблять з найгарнішою країною світу: -Понівечену природу, -заміновану землю, - вбитих тварин в зоопарках, та заповідниках, - свійських тварин які залишились простонеба і не мають вже хазяїв, - загиблих диких тварин, -отруєну воду; - мертву пустелю на місці прекрасних лісів - пошрамовані поля - Каховське водосховище і тонущі життя Біль навіки😖

Я ніколи не пробачу їм моїх загиблих друзів, я ніколи не пробачу сліз мого 13 сина, я ніколи їм не пробачу те, що він досі боїться грози. Я ніколи не пробачу їм окупацію мого дому і те, що моя донька в підсумку має купу проблем з нервами через те, що наш дім було окуповано. Я ніколи не пробачу їм мій Генічеськ і мій Херсон. Я ненавиджу їх всім серцем, всією душею.

Я ніколи не пробачу їм що вони зайшли до будинку батька і звірськи вбили його! Я ніколи не пробачу їм те що кожен день гинуть кращі хлопці і дівчата, гинуть діти, гинуть цивільні. Я ніколи їм не пробачу що моя маленька донечка коли чує тривогу прячеться і боїться. Ніколи не пробачу!

Не пробачу, що кожного дня лягаючи спати не знаю чи прокинусь. Не пробачу, що ми звикли до смертей і руйнацій, і що цей біль залишиться з нами назавжди. Не пробачу, що замість насолоди життям доводиться щодня збирати себе докупи і просто якось бути далі. Не пробачу, що нам всім глобально як нації доведеться оговтуватись від цього десятки років. Вкотре.

Я не пробачу загибель мого маленького братика, який мав проживати свою яскраву та насичену радістю молодість, а взамін пішов воювати. Тобі навічно 22💔

Те що будинок моєї подруги опинився у воді. Те що вони вбили сім'ю з мого села. Те що прапорів на сільському кладовищі стає все більше. Те що вони в 14 збили лікак в якому був син знайомих моїх батьків.

Я не пробачу чергу до магазину в мороз за хлібом і подальшу ненависть до зими та снігу Я не пробачу розлучення з дорогою моєму серцю подругою Я не пробачу, те що в мене забрали дитинство в 2014 р. та самотність через потребу працювати, тупо щоб оплатити кімнату в гуртожитку Я не пробачу сором через своє коріння Я не пробачу росіянам їхнє існування

Не пробачу той гучний страшний «БАБАХ!!!», що закарбувався глибоко в памʼяті моєї трирічної онуки. 😡

Я не пробачу росіянам сліз своєї доньки, коли ми сідали в евакуаційний потяг і вона розуміла, що ми їдемо, а тато залишається. Я ніколи не пробачу їм сліз і горя тих діток, які назавжди залишились без батька.

Я ніколи не пробачу їм того, що пережила моя мама під час окупації в Іванкові Київської області. Я ніколи не пробачу їм сотні загиблих невинних дітей. Я ніколи їм не пробачу геноциду під час цієї війни.

Я не пробачу росіянам того, що я в будь-який момент свого життя готова отримати повідомлення, що ще хтось загинув.

я не пробачу росіянам, що три місяці чекала смс від своїх батьків, які були в окупації і кожен день плачучи думала що більше їх ніколи не побачу а в той час читала канал мого міста та повідомлення від друзів дитинства що від міста нічого не залишилося, коли його звільнили і вони нещадно його нищили а зараз поляки блокують кордон, а я збираюся поїхати додому і дуже сподіваюся, що побачу своїх рідних я того їм ніколи не пробачу

Я не пробачу окупантам того, як на третю ніч в селі, коли ми були налякані, що вони можуть дійти до нас поки ми спимо, моя 10 -ти річна донька поклала НІЖ під своє ліжко

Я ніколи не пробачу окупантам те що вкрали дитинство в мене,мого молодшого братика,та всіх українських дітей,я хочу бути дитиною,і проживати дитинство з родиною,яка зараз розділена.

я ніколи не пробачу їм те, як трусився від страху мій молодший брат , коли росіяни заходили в Херсон. ніколи не пробачу діру в будинку, який будував мій дідусь. ніколи не пробачу ту кількість разів коли я ловила на собі дуло автомата і думала чи дійду я сьогодні додому, а кожен з них посміхався. не пробачу як вони вивозили зерно в той час, як в Херсоні навіть борошна на хліб не було. я ніколи не забуду тих 16-17-18-річних хлопців з Донбасу, які не знали нашо прийшли в Херсон і сумували шо не можуть написати мамі.я їм ніколи не пробачу те, що вони зробили з моїм колись неймовірно гарним Херсоном

Потужний етер! Дякую! Я ніколи не пробачу росіянам...нічого. І крапка.

Я не пробачу агресорам, за те що вбили мого брата, « який не мав піти», фермера, який допомагав всім в селі, батька 3х донечок, з маленького села на Тернопільщині,який був найдобрішою, людиною, яку я знала…😢

А відповідь на ваше питання до чату (пропустила прямий етер): вони так і не зрозуміли, що ми не хочемо бути такими, як вони, що ми не хочемо бути ними. І готові до смерті цьому опиратися. Вони впевнені, що всі їм заздрять і хочуть стати ними.

Доземний уклін кожному захиснику України!

Ніколи не пробачу, що однієї ночі на початку березня я отримала повідомлення від тата, який захищав Київщину “навряд переживу цю ніч. Люблю тебе, доця. Не здавайся.” Ніколи не пробачу мою колегу, яку росіяни розстріляли в Бучі, коли вона везли корм для притулку тварин Ніколи не пробачу того сонячного літнього дня, коли моя подруга замість того, щоб піти зі мною в бар, поїхала в морг опізнати тіло свого батька, який загинув витягуючи побратимів Ніколи не пробачу того скільки я ковтала сліз Що скрегочу зубами від болю Що не вмію більше жити без війни

Я ніколи не пробачу росіянам те що я не можу планувати майбутнє, я ніколи не пробачу кожного загиблого і раненого українця, я ніколи не пробачу зруйновані будинки мого міста, я не пробачу їм сліз моєї подруги у мене в коридорі під час обстрілів Одеси 9 травня 22го. Цей список дійсно нескінченний.

Я ніколи не пробачу їм втрату більшості емоцій; те, що я звикла до жахіття: те, що в «найкращі роки свого життя», в свою молодість я мушу брати зброю і захищати свою країну замість жити звичайне життя; божевільну кількість похоронів, на яких була

Не пробачу десять років відірвоності від рідних і дому, не пробачу неможливість бути на похоронах дідуся, страх кожного дня, що можу більше не побачити бабусю, не пробачу два роки неможливості побачити маму.

Я не пробачу те, що мій брат в свої вже 26 воює, що був змушений втрачати дорогих побратимів, збирати їх же пошматочкам. Не пробачу те повідомлення від подруги 27 лютого "Було приємно тебе знати" після повідомлення про 13 ракет на Кривий Ріг. Не пробачу зруйнованих життів моїх співгромадян, згвалтованих жінок, дівчаток, хлопців та чоловіків. Не пробачу страх дітей та те як вони реагують на небезпеку зараз, не мої діти, я викладач. Не пробачу всіх тих українців з Маріуполя (не тільки з міста Марії, просто свій досвід), які змогли вижити та виїхати за кордон і більше не повернуться бо їх міста вже немає, сюди всі українці хто втратив своє житло та дорогі їм місця спогадів. Мені в багато чому пощастило, та чи надовго, неважливо

Не пробачу за наших військових, за весь той страх і жах, який вони пережили......

Я ніколи не прощу росії і росіянам за те, що мені довелося пояснювати молодшому брату. Ми виїхали у Львівську область і хоч наше місто врешті решт не окупували, ми прийняли рішення на декілька місяців залишитися там. Йому це не подобалося. Наші рідні, його друзі залишилися і продовжували своє життя, поки ми намагалися пристосуватися в нових обставинах. В свої 15 років під час стресу та суперечок він почав говорити, що краще померти від ракети вдома ніж знаходиться там і додав, що починає задумуватися про суї....д. З одного боку добре, що в нас гарні стосунки і ми можемо говорити про все відкрито. З іншого, якби не було росії цієї розмови не сталося. Я бачила його безвихідь і нерозуміння і не бачила іншого варіанту як пояснити чому ми тут, а не вдома. Мені довелося сказати, що зараз переважно українці не бояться померти від ракети, а бояться, що ракета впаде поруч і що це може змінити життя, або ж останні дні будуть проведені під уламками і про те, що страшно буде нашим близьким, які виживуть, жити без нас. Я підбирала слова, я його обіймала, але дитина в 15 не має розуміти такі речі, а він зрозумів через цю війну. Можливо хтось скаже, що мені пощастило мати саме таку найбільшу причину для ненависті росіян чи обрав би щось інше (недалеко від мене прилітало декілька раз, мій близький друг на передовій, мої батьки не мали доступу до належної медицини після важкої операції 22 лютого і тд), але це те, де росія не залишила нам вибору. Мені пояснити, те що я б ніколи більше не хотіла пояснювати, а йому зрозуміти, те що він відмовлявся зрозуміти довгих 2 місяці. Я ніколи не пробачу росії і кожному росіянину, який це допустив або закривав на це очі, поставив свій 'обічний бьіт' вище нас, за те, що мій брат будучи дитиною дізнався, що є щось страшніше за смерть і це щось загрожує йому і кожній людині в Україні. І те, що він дізнався це від мене

Я живу в Кривому Розі і ніколи не пробачу росіянцям те, що кожнтго разу, коли я чую звуки тривоги, а це відбувається по кілька разів на день, я відчуваю себе згвалтованою... Беззахисною і приниженою.

Моє "не пробачу" почалось в 2014, коли повз будинок летіли снаряди з градів, а я не знала, як мені зберегти донечку. Куди з нею бігти. Що взагалі з цим робити. Такого жаху, такої безпорадності я не переживала. Не пробачу болю втрати хлопчиків, яких я навчала фізики. Смішних бешкетників...

Прочитала та пролайкала кожен коментар

24 лютого 2022 ми, дорослі, розгублено збирали тривожні валізки (які до сих пір лежать не розібрані). Я побачила, що донька збирає улюблені іграшки у свій рожевий рюкзачок. Саме тоді виникла думка, що я цього їм не пробачу

Я ніколи не пробачу гніту, з яким я живу, ночі коли я засипаю і боюсь не проснутись. Але мені ще дуже пощастило....

не пробачу те, що звук повітряної тривоги вже не викликає страху. І за те, що думка про смерть теж не викликає стаху.

Я не пробачу росіянам те, що виїжджала в евакуацію з Києва, не знаючи чи колись повернусь додому і чи побачу знову свого чоловіка, який пішов у ЗСУ в перший же день повномасштабного вторгнення. Дякую за потужний ефір, дівчата ❤

Я ніколи не пробачу їм, що вони забрали мої безтурботні студентські роки. Я ніколи не пробачу їм те, що вони стерли з обличчя землі міста, у які я ще хотіла повернутися, які залишились тіки у моїй пам'яті або фотографіях. Я ніколи їм не пробачу їхню думку про те, що вони мають право розпоряджатися чужим життям. Я ніколи їм не пробачу те, що вони змусили моїх близьких людей плакати. Я ніколи не пробачу те, наскільки вони принесли важкий біль на наші мирні колись міста. Вам не буде місця на цій землі з такими ідеями, які ви несете у навколишній світ. Я ніколи не пробачу.

В лютому 2022 для мене було дежавю, бо в лютому 2014 через окупацію ми виїхали з Криму

Дякую за такий важливий етер і вашу працю 🤍 я не пробачу росіянам за свою родину, котра зʼїла цю пропаганду і перейшла на їх бік, і всі ми розділились на два табори.

Мене коробить, коли кажуть, що гинуть найкращі з нас, це знецінення тих, хто вижив і продовжує захищати нас. Найкращі з нас - захищають нас, наш спокій!

Я не пробачу своє зруйноване ментальне здоровʼя,ніколи не зможу насолодитися звуками літньої грози, усі ночівлі недоспані, приступи страху і паніки від яких твій шлунок вивертає, відкладені мрії. А особливо я ніколи не пробачу,що вони падли через заздрість до нашого щасливого життя , вбили жорстоко моїх співвітчизників

Я їм ніколи не пробачу, що мій тато, хворий на рак, ледве говорячи через страшний головний біль, щоранку о 7:30 телефонував мені, щоб дізнатись, чи я жива. А чоловік будив мене о 7:25, щоб я не пропустила цей дзвінок

Ми тут в Штатах у безпеці звісно, але знаєте..Ви помічали, коли мати заплаче слідом за нею починає її дитина плакати. Так і я плачу і не пробачаю разом з вами.

Я ніколи не пробачу те, що трагедія смерті стала буденною і звук феєрверків, який асоціюється з прильотами (не дивлячись на те, що на щастя я ніколи не чула приьотів)

Слава і уклін ЗСУ🙏🙏🙏🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Важко цей випуск дивитись. Тому просто напишу «Хай процвітає український ютуб» і відкладу перегляд на трошки пізніше

Прочитала за день. Боляче, але дуже потрібно читати❤

Яно та Еммо, це дуже-дуже потужний випуск! Дякую за вашу роботу та обговорення таких важливих тем! Щиро дякую!

ДЯКУЮ ВАМ ❤

Книжка Михеда "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення" нагадала притумленні почуття з 2022 року. Пропустила клуб, бо була на показі “20 днів Маріуполя”. Рефлексія після книжки допомогла дивитись фільм. Важливо знати історію та проговорювати темні моменти. А їх було чимало .... Наш ворог росія та росіяни, безжальні та постійні. Маленьку історичну довідку для себе формую. Краплина злочинів росії (московії, рі, совєтского союзу) 1708 рік різанина в Батурині, геноцид 1764 року наказом імператриці Катерини ІІ інститут гетьмана було скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію. 1932 голодомор, геноцид 1937 Сандармох, наймасовіший розстріл української інтелігенції. 1943 битва за Дніпро. Чорносвитники чи чорножупанники. Лютіж та Букрин. Вигрібали з українських сіл та міст хлопців і чоловіків, і відправляли в бій без амуніції, інколи з цеглиною в руках ( “Зброю добудете в бою” 1944 депортація кримських татар. Шістдесятники, зокрема Алла Горська, Василь Стус... У кінці лютого - початку березня 2014 перекинуті з Росії і кримських баз Чорноморського флоту РФ війська без розпізнавальних знаків, окупували Кримський півострів. 2014. Серпень. Розстріл “гуманітарного коридору“ для українських військових у Іловайську 24 лютого 2022 року Російська Федерація напала на Україну, розпочавши повномасштабне вторгнення. 2022 Маріуполь, понад 20 000 цивільних загинуло. 2022 Бучанська різанина, загинуло 422 жителя (37321 жителів на 01.01.22) Близько 2:50 ночі 6 червня 2023 року під час російського вторгнення в Україну знищенно греблю Каховської гідроелектростанції (Каховська катастрофа) - воєнний злочин та потенційно акт екоциду Мета росії і росіян знищити Україну та українців (як народ і як політичну націю). Дякую кожній і кожному, хто захищає Україну 💕 Вірю, що Україна була, є і буде!

Я ніколи не пробачу цій війні і окупантам того першого кроку, що вони зробили на нашу землю з метою змінити, підім'яти, знищити. І ще більш глибинно я не пробачу їм того, що забрали в мене моє життя, мої плани, моє майбутнє, мої мрії, і той щоденний страх, ще з 2014, втратити тата, більше не почути його голосу, не встигнути сказати останнє "люблю" Дуже вдячна вам за цей випуск❤

На словах Яни про Гімн в мене почали бігти мурахи💛💙

Аж сьогодні подивилась випуск, хоча прочитала книгу до книжкового клубу. Ніколи не пробачу росіянцям того, що не мала змоги дофарбувати дитячу кімнату і, зі страхом народити в авто, добу їхала 500км, щоб добратись в безпечне місце, де вже власне і народилась моя донечка.

Для мене це якійсь хрестоматійний випуск (якщо можна так сказати). Дякую ведучим

Українці Ви найкращі!❤

Дякую вам за ваш книжковий клуб! Зараз дочитую цю книгу. Із заціпенінням: " Не можу повірити, що людська свідомість здатна вмістити таке зло."

Я ніколи не пробачу окупантам жодного їх кроку по нашій землі, жодної хвилини цієї війни, жодної сльози наших людей, жодного крику душі від невимовного болю за фізичні та емоційні страждання українців.

Коли я побачила ті відео, як жителі окупованих міст виходять на мітинги, я вперше з початку вторгнення заридала вголос. Я зрозуміла, що означає "голосити". Від горя я закрилась, і наче перестала щось відчувати, але ця відчайдушна хоробрість мого народу примусила мене зануритися у дику суміш різних емоцій. Люблю українців. А росіянам не пробачу нічого, включно з їхнім жалюгідним існуванням.

Дякуємо👍❤️🇺🇦

Дякую за книгу. Здається, у моїй бібліотеці, буде окрема поличка для книг про цю війну. Поки читаю "Історія впертого чоловіка" Олександра Терена.

Я не пробачу їм сльози мого сина, не пробачу відчай моєї мами, що родом з росії, але вимушена ненавидіти свою батьківщину та родичів. я не пробачу кому в горлі, який не зник за два роки. Я не пробачу моїх друзів, що вимушені були залишити сім'ю і одягти піксель. Не пробачу ненароджених дітей Не пробачу не написаних книжок Не пробачу не отриманих спортивних медалей Не пробачу найкращих наших людей Не пробачу все, що наші нащадки скажуть, що вся наша література, фільми і музика - про сум, трагедію і смерть...

Скільки болю в коментарях

Як може бути якась градація того, що ми можемо пробачити, а що ні? Нічого не можна їм пробачати, хай отримують те, на що заслуговують

Я ніколи не пробачу росіянам те, що ця книжка про нас..

навіщо їм взагалі щось пробачати?

Не пробачу, що моя племінниця не знає тата і на всі фотографії чоловіків каже тато.

дякую за розбір книги! вже придбала іі. часто так і роблю, читаю вже після перегляду ваших етерів. це надихає і дає розуміння, що чекати від тексту! люблю те, що ви робите) щиро вдячна за вашу працю))))

Ніколи не пробачу втрачений час. За ці два роки і за попередні 30, коли не тих людей слухала і не на те витрачала сили, поки вірила що росіяки не винні

Подивилась ефір в запису. Книгу не читала, боялась, що буде важко, але після перегляду клубу все ж замовила. І є ще що додати до фекальної теми про росіян. В моєї мами є таке чи то хобі, чи то guilty pleasure, дивитись чат-рулетку з росіянами і українцями, які розмовляють з ними на тему стосунків України і росії і обурюватись, які вони кончені. Ну, таке збочення, але суть не в тому. От саме сьогодні каже мені, що прямо під час цих діалогів росіяни часто роблять те саме, що і в українських бібліотеках, сцуть і сруть в прямому ефірі.

Дякую за клуб. Рідкий випадок, коли в мене оголошена книжка вже є))) Чекаю обговорення Майстра корабля))

Не пробачу, що мій син у два роки вивчив фразу «тато загинув»

Дякую за випуск, мені надзвичайно подобається те, що можна ще не прочитати книжки, але прийти і не відчувати себе зайвою♥️ Я не чула про цю книгу, але вона вже в моїх вподобайках на сайті книгарні. Дякую вам, Яно і Еммо, щиро!♥️ Навздогін хочу також відповісти на питання, чого я не пробачу росії. Свого друга дитинства, якого вбив російський снайпер у 2020 році, йому тепер назавжди 19, людині, яка мала надзвичайно добре серце. Я не пробачу кожного життя, яке забрала ця недодержава, серце стискається від кожного некрологу, від кожної чорно-білої фотографії, від знання всіх тих жорстокостей, які вони чинять до наших полонених, військових, цивільних. Вони хочуть нас зламати і частково їм це вдалося, бо такими як колись не буде ніхто з нас, але коли я розумію, що в них такого зламу в душі немає не через те, що в них немає війни, а через те, що вони просто чхати хотіли навіть не на нас, на своїх же, що їм абсолютно байдуже, що десь пачками черви їдять їхніх же співвідчизників, друзів, рідних і т.д., я розумію, що мабуть таки наші душевні муки - це ознака того, що в нас є душа і вона болить за кожного нашого, а в них цієї душі немає, вона в них продана давно.

Дякую за обговорення, я з Вами вже 8 книжкових клубів поспіль ))

Чого росіяни ("хороші") не зрозуіли про нас - на мою думку - це 2 речі 1) що людина може мати гідність 2) що російська мрія - нічого не робити, деградувати, качати нафту, всіх лякати, принижувати і жити "па-багатому" на соціалку взагалі не є для нас привабливою моделлю існування

Не пробачу смерті свого друга з Гостомельської ТРО. Не пробачу 1 ніч у Києві, коли я вкладала спати дочку спати і почалась гроза із заревом на все небо, а в мене не було в руках телефона і я подумала, що це вже почалась ядерна війна і я маю зараз будити ще не до кінця заснувшу дочку і кудись бігти

👏👏👏👏👍👍👍👍🤝🤝🤝✌️✌️✌️

Дякую за вибір книги, якби не Вовчиці, все відкладала на потім Найбільше вразила стор.260-261,вечірка після смерті Тарантіно - крізь сльози сміх. Коктейль Дебіл і Дебіл з лимоном "то був майстер - клас ненависті до смерті. То був майстер-клас любові до життя" 💔💔💔

Я не знаю коли моя дитина почне спокійно реагувати на звук літака.

Я ніколи не пробачу їм скільки непрожитих життів вони забрали, особливо дітей. А мій персональний список теж великий.

У Харкова є 30-40 секунд, чай не завариш

Я ніколи не пробачу жодного загиблого і постраждалого українця. Я ніколи не пробачу перелякані очі своїх дітей під час вибухів, коли вони з тобою в коридорі і шукають у твоїх очах відповіді і впевненості, що скоро все закінчиться. Безсилля перед очами дітей - це важко описати словами. Ти мало що можеш зробити в цю мить, але маєш їх захистити. Тому безсилля треба добре приховати, щоб діти відчували впевненість, підтримку і віру в хеппі енд, як би там не було. Бувало, коли вибухи віддалено чути, а я читаю дітям перед сном, починаю голосніше читати, щоб вони не боялись і могли заснути.

Придбала цю книгу в домашню бібліотеку спеціально для того, щоб не забувати...

Катам українського народу пробачили,чи не хотіли знати та пам‘ятати,а зло рашистське повернулося і 10 років воює проти України,вбиває,мародерить,окуповує.Дякуємо за працю!

Я : дивлюся цей випуск під час вечері Дівчата : кажуть про стосунки рсні з какашками 😂

Пані Еммо, ви сидите не у фокусі камери. Кілька разів протирала очі, думала, що то я сонна і сконцентруватися не можу, але пані Яну видно чітко.) Контент - класний, дякую.

Я ніколи не пробачу росіянам сумні очі мого тата, коли він проводжав мене у довгу подорож закордон

Привіт моєї улюбленої передачі із Сполучених Штатів.

Лібраріус, якщо чесно, такий собі додаток. Глючить часто, як на мене. І вибір книг за підписку малий. Якщо купувати окремо книжку, то я краще куплю у видавництва у стандартну читалку айфона і глючити не буде. Підтримка додатку не працює зовсім. Оце купила підписку на 3 місяці в останнє. Не вартує грошей

Я ніколи їм не пробачу окупацію та страх вийти з власного дому та постійний страх що саме цієї ночі до мене хтось прийде, ночі в темряві на самоті в окупованому місті. Ніколи.

Я ніколи не пробачу їм, що я 10 років не була вдома, що не можу обійняти маму вже більше 4-х років, відвідати могилу дідусів і бабусь. Що вони перетворили моє квітуче місто на зону. Неможливо пробачити за вбивства, руйнацію, втрати друзів. За роки депресії. За страх за рідних і ненависть, які відчуваю, бо я це не обирала.

Не пробачу, що побачивши літак за кордоном злякалась і мені здавалось це надзвичайно диким

Півтора мільйони протестувальників? Реально?

Ох, ваш звукорежисер...

Я їх ненавиджу через двоюрідного брата мого друга що воює. Я їх ненавиджу через бабусю мого однокласника яку вбили в Маріуполі. Я їх ненавиджу через мертву маму моєї подруги. Я їх ненавиджу через те що я мала покинути свій дім, своїх родичів, друзів і квартиру в якій я виросла просто... а біс знає через що, через те що Путін не хоче бачити нас як окрему державу

Не пробачу брата Костю 😢

Нав'язування вини не пробачу від своїх "друзів" з Донецька

Що росія не зрозуміла про нас: дівчата, ви мислите дуже логічно і зі своєї оптики. Дивіться на це з оптики грошей. Чи путін вкладав бабло в Україну? Так. Чи думав він, що таким чином купує її, якщо російський продукт їдять? Так. Чи хотів путін вже нарешті отримати девіденти зі свого вкладу? Так. Чи міг він то зробити - ні. Бо бабло, яке виділялись на Україну пилялося ще в рашкі, а пуйлу подавались папки, що його тут чекають. І такі теж є. І війна для багатьох - це чергова можливість пиляти бабло. Не треба дивитися сильно глибоко. Все простіше. Росіяни намагаються повернути собі свої пушкінські вклади.

ви зі старту ставите себе в програшну позицію ставлячи таке питання і пробуючи знайти на нього відповідь для самих себе.

Я ніколи не пробачу за свого тата, який вже 7 місяців безвісти зниклий, а мені 15