- [Я] був з еваком в Одесі. Вирішив пробігтися по госпіталю, привітатися із побратимами. І по ходу справи в коридорі зустрів якогось хлопця. Поранений, бачу, в перев’язках. Він бачить мене, вперився в мене очима. Я не впізнаю так обличчя. Він дивиться на мене, каже: «Пане Дмитре, це ви?». Кажу: «Так, це я. Я лікував тебе в Херсоні?».«Так! Подивіться, я більше не в ліжку, мені дозволили ходити! Я ходжу! Велике вам дякую!». І ви знаєте, я… я його обійняв, побажав скоршого одужання, сказав, що [він] великий молодець, вибачився, що я його не впізнав одразу, бо обличчя, знаєте, я концентруюся…. Живеш одним днем, як лікар, коли працюєш на тому рівні. Я розумію тепер, що якщо зі мною щось трапиться, це буде не задарма прожите життя. І я вже ставлюся до багатьох речей набагато спокійніше після цього усвідомлення. Готовий працювати і надалі.
28 авг 2024
