Квітна неділя. Цікаво про Гуцульські традиції. Пропоную вашій увазі розповідь про гуцульські традиції у Квітну неділю від Андрія Василіва. Приємного перегляду.
У нас в Луганську серед родичів наших і сусідів теж така традиція була. Приходили бабусі наші з церкви із свяченою вербою та "били" нас нею - "За тиждень Великдень, не вмирай, червоного яєчка дожидай". І ми - діти - веселилися у передчутті свята, крашанок, пасок, пиріжків і всієї атмосфери чогось незвичайного. Бабусі готували все на паски, хату вичищали, щоб аж світилася, у четвер всі рано-рано купалися, бабусі одягали гарні фартухи й починали працювати на кухні. Нам туди було зась - не бігати й не галасувати, бо тісто "сяде". А потім - як підуть запахи під вечір вже, а назавтра - фарби варяться, яйця вкидуються - всі переживають, щоб яскраві вийшли (про розпис не йшлося - на той час у нас вже втратили розпис - тільки фарбування залишилось). У суботу теж якась метушня все ще була. А от в неділю ми тільки прокинувшись бачили на столі велику паску, з цукровою головою та присипкою і хрестиком, викладеним маленькими круглими цукерками її центрі. А навкруги - спеціальні маленькі пасочки (спечені у формах з бляшанок з-під згущеного молока), теж похрещені - для нас, дітей - для кожного своя. А також яйця у старій розписаній квітами глиняній мисці (хто зна як збереглася вона із хто зна яких часів через революцію та окупацію). А ще - красивий рожевий у серединці шмат сала, присипаний чорним перцем трохи, ще щось смачненьке, вже й не пам'ятаю. То бабусі прийшли вже із церкви й чекали, поки всі зберуться на сніданок, щоб почати його саме з освяченого. Ні наші батьки (щоб не було неприємностей на роботі), ні ми (бо з дітьми міліція на такі свята в церкву не пускала) в церкву не ходили. Всім, хто вірує - з Великоднем! І так - верба в нас була саме така - проста зелена з повислих гілочок, без котиків.
