Ганна Барвінок (Олександра Білозерська) -перша письменниця нової української літератури: етнографічного реалізму.
І.Франко називав її “поетом жіночого горя”, “праматір'ю української літератури”.
В своїх оповіданнях вона змальовувала виразні картини селянського життя, широко використовуючи фольклорно-етнографічний матеріал. "Лихо не без добра" - оповідання, в якому селянка оповідає своє життя.
"Га́нна Барві́нок,Олекса́ндра Михай́лівна Білозе́рська-Кулі́ш (1828 - 1911), ще один псевдонім А.Нечуй-Вітер - донька предводителя місцевого дворянства, який цікавився українським мистецтвом, що почало зароджуватися. Старшим братом письменниці був журналіст Василь Білозерський (1825-1899), український громадський та літературний діяч, який у 1845 році разом із М. Костомаровим, Т. Шевченком та П. Кулішем організовував Кирило-Мефодіївське братство, пізніше був заарештований і засланий в Олонецьку губернію. Молодший брат - український фольклорист й етнограф Микола Білозерський (1833-1896). Сестра Надія Білозерська (1826-1912) - приймала безпосередню участь у сватанні Т. Шевченка до Ликерії Полусмак. Старшу сестру Любов Білозерську (1818) кохав поет-романтик Віктор Забіла, але вона вийшла заміж за відставного поручика І. Боголюбцева. А сама Г.Барвінок була дружиною письменника, перекладача, редактора, фольклориста, етнографа - Пантелеймона Куліша. Ганна Барвінок - перша українська жінка, яка почала писати прозу, мальовниче описуючи не просто селянське життя, а розповідаючи, за її словами, про “кохання української жінки та чи щаслива вона”, бо на це Ганну спонукала власна доля зрадженої, але, до останньої хвилини життя, відданої своєму чоловікові жінки."(з інтернету)
2 янв 2022
