Людям не те що позакладало вуха - людям позакладало душі.. Огидна річ ця наша терплячість , Наша звичка відмовляти собі у всьому Так усе може відмовитися від нас.. Кожному поколінню сняться свої кошмари.. І жах не в тому, що щось може змінитися Жах у тому, що все може залишитися так само.. Я нічого не боюся Я боюся лише причетності до ідіотів Проблеми ж як божевілля Буйних ще можна вилікувати А тихопомішані то вже навік А секунди то летять І отак можна вмерти Й нічого не встигнути Встигаєш тільки втомитися.. Нам треба жити кожним днем Не ждати омріяної дати Горіти сьогоднішнім вогнем, Бо «потім» може й не настати.. ~ Ліна Костенко ~
Сирень возле дома . Сиреневый стог из густых лепестков к избушке прижался напыщенным боком, себя возвышая над гроздью кустов, простор насыщая лиловеньким соком. Размеренный ветер колышет красу, слегка фиолетовый, пышный узорец, легонько кружа молодую копну средь поля, садов и соседних околиц. Воздушное зрелище радует взгляд, а запах округу и дом наполняет. К избе приложив легкопёрый наряд, шуршит чистота и амбре источает. Волшебный пейзаж в золотой тишине, по-сельски прекрасный и неповторимый, как юность жены, прислонённой ко мне, на свадебном фото, где был пожилым я...
