МОВЧАННЯ ЯК НАСЛІДОК МЕНТАЛЬНОГО СТРАХУ 

Діалект чи самостійна мова? Найпустіше в світі се питання. Міліонам треба сього слова, І гріхом усяке тут хитання. Міліонам треба світла, волі, Треба вміти, як їх добиваться, Поки стогнуть кволі, мерзнуть голі - Нам в Параски ласки дожидаться? Як твій брат із голоду вмирає, А його ти накормити вступиш, То чи ждеш, аж срібну ложку купиш, Чи береш букову, що він має? Як твоя у річці тоне мати І кричить: "Рятуй мене, Антошку!" -Будеш ти на гарний човен ждати Чи їй кинеш першу-ліпшу дошку? Зви се діалектом, зви жаргоном Тую дошку, ту букову ложку, А вона лунає відгомоном В міліонах серць живих, Антошку! Хай та мова вбога в славнім роді, Хай московська, польська, чеська краща - Поки служить Матері в пригоді, То вона культурі не пропаща. Хоч в сусіда там пиха багацька У порфирі сяє та атласі - На чуже багатство ми не ласі, Ласа лиш твоя душа жебрацька. Бідні ми, як коні на припоні, Збагатить нас труд на рідній ниві: В діалекті чи хоч би в жаргоні Будемо багаті і щасливі. Діалект, а ми його надишем Міццю духу і огнем любови І нестертий слід його запишем Самостійно між культурні мови.