Хочеться слухати безкінечно все,що проголошує велика поетеса і велика людина,яку Бог обдарував талантом,замешкав на цій землі,яка зветься Україною.Дякую Богу за Ліну Костенко-совість нації!
«Дні літ наших - у них сімдесят літ, а при силах - вісімдесят літ, і гордощі їхні - страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо» Сімдесят років людського життя - це всього-на-всього якихось 25 500 днів. Незалежно від того, скільки нам років, ‘ми не відаємо, що трапиться взавтра,- яке наше життя, бо ми пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає’
"A little while, it’s sun and herbs that matter The most to me; let urgent business utter No dismal calls; I’ll chill with chosen few. It’s not the hours that pass, it’s us that do."
Утренний ливень . Косой, крупяной, охлаждающий, дождь стал жёстче, колючей и ожесточённей; воюет и мечет небесную мощь, как воин обиженный и непрощённый. Продольные пики спадают гуртом, а я защищаюсь всё снова и снова нейлоновым, ярким и старым щитом, подаренным мне поэтессой Тамбова. А хвойные струи, сырые лучи, как косточки рыб, превращённых в тараней, как дротики, стрелы, штыки и мечи, стучатся о мягкие, твёрдые грани. Под морем небес, льющим как из ведра, средь домохозяев, квартировладельцев, как жертвенный Данко шагаю с утра, ведя под зонтом своё пылкое сердце...