Ніч яка місячна, зоряна, ясная! Видно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай. Сядемо вкупочці ми під калиною - І над панами я пан! Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею Стелиться в полі туман. Ти не лякайся, що ніженьки босії Вмочиш в холодну росу: Я ж тебе, вірною, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайся, що змерзнеш, лебідонько, Тихо - ні вітру, ні хмар... Я пригорну тебе до свого серденька, А воно палке, мов жар.
