РАДЯНСЬКА ЛЮДИНА: психологічний портрет любителів совка/ПАЛАЄ 

Моя бабуся, вихована інтелігентна людина, розповідала мені, як її батька дивом не закрили через те, що він з колегами подарував на ювілей товаришу дорогий годинник з гравіруванням імен всіх, хто долучився. Забрали всіх, чиї прізвища були на тому годиннику, а його там не було, бо під час замовлення гравірування про нього забули, коли він був у відрядженні. Сіли всі. Бо "звідки в простого залізничника такі гроші". Так от. При цьому вона обурювалася, коли я зневажливо відгукувалася про СРСР. Наші безкінечні суперечки закінчилися після єдиного мого аргумента. Такі люди дійсно щиро не розуміють, що все оте умовно "гарне", що вони пам'ятають, є невід'ємною частиною ГУЛАГу, репресій і голодомору. Що це одна цілісна система, в якій без цих жахіть не було б їхнього "найкращого" пломбіру 🙄

Палає особливо від 2 явищ: 1) безумовна повага до віку 2) нерозривний зв'язок з родиною Поясню чому палає: 1) розум від віку не залежить. Від віку залежить мудрість. Мудрість це поєднання розуму й досвіду. Розум мають ДАЛЕКО не всі. Одже ДАЛЕКО не всі дорослі й старі мудрі. Вік не показник якостей людини. Це просто вік 2) якщо твій родич або ціла родина псують тобі життя чи просто погані люди, ти НЕ зобов'язаний з ними спілкуватися. Це вони мають поводити себе по-людськи, а не ти "зрозуміти й підлаштуватися"

Мені подобається як писав Симоненко " .... У кожного "Я" є своє ім'я, На всіх не нагримаєш грізно, Ми - не безліч стандартних "я", А безліч всесвітів різних. Ми - це народу одвічне лоно, Ми - океанна вселюдська сім'я. І тільки тих поважають мільйони, Хто поважає мільйони "я".

я пів року всім розказую, що Арестович кончений, а мені всі розказують, що він робить якусь дуже важливу справу і таку заумну, що ніхто толком не може пояснити чи показати результат того. дякую вам, як же добре, коли натрапляєш на людей з адекватною точкою зору.

Давайте повний кансел дристовича! Це ганьба що він має стосунок до влади, маємо домогтись його звільнення

В СРСР не жила жодного дня, але, нажаль, вивчила "безцінний досвід": не висовуйся, не будь вискочкою, з бідної сім'ї без зв'язків - значить нічого в житті хорошого не світить і багато чого іншого в дусі слабкої людини яка ні на що не впливає. Пам'ятаю як моїй мамі сусідка казала: "Як це ти доньку збираєшся вчити якщо жодної свині на екзамени не маєш".

Я народжена в СССР. У пам'яті відобразилися три картинки:1) де не плюнь - Лєнін, він був усюди! 2) Черги, черги, дефіцит! 3) похорон Брежнєва - на алих подушечках - безконечні нагороди. Жах і кошмар! У собі ненавиджу маленького совкового тєрпілу. Ніяк не можу ту гидоту із себе вичавити. Дякую, дівчата!

Дякую, дівчата, ви чудові! Мені 66 років, совок пам'ятаю, все було жахливо, згадую з відразою. Ви абсолютно правильно все розповідаєте,але нинішнім совкам це не допоможе. Потрібна зміна поколінь. Хустки чудові, в мене вдома досі є такі килими. 💙💛

Про підїзди в мене є дуже показова історія. Коли я була мала ми всі жили в Києві і разом із сусідами наводили порядки у підїзді, фарбували стіни, ми з мамою садили квіти і всі були гуртом. Так склалося життя що потім моя мама переїхала до росії і вона була просто шокована. Усім тупо насрати як і в чому вони живуть. Мама щодня замітала підїзд а там щодня зявлялися нові папірці і пусті пляшки. Намагалися сваритися, та все марно. Малі діти її посилали матом. Мама намагалася садити квіти під вікнами - їх завжди топтали або зривали, і плювали їй на голову з балконів. Це просто прірва

Моя мама до цього часу страждає відкладеним життям. І вона навіть не вірить, що в 60 років можна щось змінити в собі😔 Це дуже сумно. А я справжня гедоністка, і мені за це не соромно. Я щаслива, коли роблю те, що приносить задоволення. Сумую лише, коли рідні не можуть собі цього дозволити.

коли там вже ті совєцькі люди повимирають, вимбачте. Уже нема сил, чому наші діти мають страждати, бо Арєстович їв морозиво за 3 копійки

Улюблена фраза моєї бабусі була: "хорошего понемножку"... Останні роки часто її згадую і розумію, скільки ж обмежень программується в голові з такими фразами, які з дитинства постійно чуєш.

Ох, в моєму рідному селі люди 30 років не можуть звикнути, що за воду треба платити. Це ж ппц, ще б за повітря гроші брали б. Усі пояснення, що ви платите за трубопровід і його обслуговування розбиваються об погляд «ти шо довбо**б». Так от коли вони зрозуміли, що безкоштовної води більше не буде то всі поголовно врізали в трубопровід свої труби поза лічильником. А на всі спроби обслуговуючої компанії присікти цю фігню заявляли «а в нас частная собственность, тільки спробуйте зайти в двір». Коротше коли борг по селу за воду став декілька мільйонів, то обслуговуюча компанія плюнула і перестала обслуговувати наш трубопровід. Літом півсела без води, бо потрібен більш потужний насос, а друга половина заливає городи. Коли згорів насос то голова спробувала зібрати гроші на новий, бо ОК послала подалі, поки не сплатять борги. Як думаєте, хто скинувся на новий насос? Правильно, ті хто сидить літом без води. І то все село тоді 3 міс. сиділо на криницях і всі кругом були виноваті. Коротше, бісять неймовірно.

Людей з радянським мисленням не ефективно переконувати "не радянськими" методами. Не варто від них чекати того, на що вони не здібні. Якщо ми хочемо, наприклад, знести якийсь пам'ятник, ми це робимо, як це робили з леніним у 2014-ому. Справа в тому, що коли ці пам'ятники люди скинули, радянські люди не прийшли, і не поставили його назад. А чому? А тому, що вони не можуть проявити ініціативу. Як ви і кажете у відео, вони здатні об'єднатись лише заради чогось поганого, наприклад, бути проти чогось або когось, щоб нічого не змінювалось. Але коли зміна вже відбулась, вони її, зі скрежетом на зубах, приймають, і живуть далі.

Совкодрочество людей в моєму оточенні завжди було через почуття несправедливості. Їм з дитинства казали що робити та любити. Була зрозуміла політика партії, достатньо було її дотримуватись, щоб тебе не критикували. Це тривалий час працювало. Вони всі дружньо разом страждали, ненавиділи інакших та чекали, що потім їм хтось дозволить щасливо жити. А зараз вони опинились у світі, який працює інакше. Вони все ще тяжко пашуть за копійки, чи отримують жалюгідну пенсію. А поряд ці самі інакші, які самореалізуються, піклуються про своє здоровʼя, інвестують собі на пенсію, не соромляться відпочивати та бути щасливими. І працювати можуть на так важко. Вони ще і власну думку мають, не терплять образ, можуть критикувати "чесного прцівника" за сексизм, гомофобію та расизм. Совєтську людину цей когнітивний дисонанс просто знищує з середини, тому її єдине бажання це повернутись у радянський союз, де її переконання знову будуть працювати, а все інші відправляться по заводам, гулагам та теж будуть страждати.

Мені 23 і мене бісить в радянській людині найбільше те, що я іноді знаходжу її у собі Дякую за відео

пам'ятаю, як на початку 2000-х одна мала написала в місцеву газету нашого малого містечка, що для підлітків в місці немає занять, нема куди себе діти, то дівча затягали по кімнатам міліції, і усіляко проводили роз'яснювальну роботу (ТАК! не шукали що покращити в місті, а закривали рот дитині). В містечку й на сьогодні не дуже що змінилось, а дівчинка давно закінчила Могилянку

Пишу коментар не тільки, щоб поширювати український контент, а ще тому, що дуже гарна індивідуальність в дівчат і вчать людей трішки думати,а не бути масою яка пливе по течії.

Я просто не переношу коли "За рахунок твого комфорту та придушення твоїх почуттів та емоцій треба робити "що подумає та людина, яку ти вперше бачиш або бачиш раз в рік".

Мені палає всі 17 років, які я живу на Брайтоні. Кожен раз, спілкуючись з людьми після 40, які приїхали з совка і навіть з України 90-х, стикаєшся з древніми, як гімно мамонта, кліше, тупими фразами з совкових фільмах, тупе рос-дібілібачення з Сукабєєвими і безкінечними повторами новогодніх огоньков

Відсутність базових речей і дроч за минулим. Для мене , знаковим стало те, що в на початку 80-х в Німеччині були автоматичні пральні машинки, які вартували одну зарплату. А в нас в кращому випадку машинка, яка зїдала колготи і інші речі. В моєї прабабці було трохи техніки, зокрема, телевізор. Коли я мала б лягати спати, до нас приходили дивитись новини сусіди з п'ятьх будинків, бо в них того ж телевізору не було. І багато іншого

Для мене розмови з мамою - це повний набір всіх «штампів» з вашого відео. Я висовувалась, міняла роботи, багато разів просто так літала в Європу, просто могла сидіти без діла (ну відпочивати теж не можна, бо ж треба кудись бігти і щось робити), машину маю, квартиру теж і можу собі дозволити не моніторити кожен цінник в магазині (я про їжу). Але це зовсім не вписується в те, що було в моїй сім’ї до мене)) тобто до мого усвідомленого самостійного існування, тому мене родичі обізвали «пані». І це якось образливо, бо я чуже не беру, багато працюю і завжди за можливості займаюсь благодійністю (це теж «Нє прівєтствуєтся», бо ж треба собі берегти на чорний день). Але бачу позитив - я перервала це коло хворих установок) і тепер мої діти не отримають багаж штампів (хіба від бабусі).

Я така щаслива, що ці теми зараз піднімаються. Мене повеселило, що є таке правильне слово - совкодрочери. Помітила, що певно ви єдині лідери думок, з ким я завжди на всі сто згідна. Сижу, як ота совєцька собачка в машині, махаю головою 😂

В мене срср асоціюється з бідністю, відсутністю вибору та корупцією. Батьки прожили половину життя в срср і ніколи не хотіли щоб це повернулося.

Чудовий випуск, як завжди! Дякую!😊 Мене дуже обурює, коли радянські люди кидаються фразами «маєш поважати старість» чи «от доживеш до моїх років», виправдовуючи ними свою хамську поведінку в громадських місцях-наприклад, у громадському транспорті. Так собі маніпуляція… Глибоко переконана, що поважати треба абсолютно всіх людей за умовчанням, а не лише літніх. До того ж, чого це я мушу поважати людину, яка ображає мене, зазіхає на мої права чи гідність, бо вона дожила до літнього віку… У відповідь на образу чи хамську поведінку слід відстоювати свої психологічні та фізичні кордони, а не «поважати старість»))

Так влучно сказано про відкладене життя. В моїх батьків точно синдром відкладеного життя, мені здається до певної міри й сама цим хворію..

Я вже багато років військовий і одна з перших "премудростей", які почув - це "ініціатива тойво ініціатора". Радий, що зараз ця дурниця викорінюється. Дякую за роботу, залюбки дивлюся коли маю змогу. Ви чудові!

Я звідти родом, з того совка і у мене стійка алергія на все "совєтське". Моє відношення сформувала мати, яка мені дитині розповідала про репресії, голодомор, війну. Дивуюсь, як вона мені це все довірила. І не казала мовчати, але мені в голову не приходило з кимось цим ділитися.

Совецька людина особисто у мене асоціюється тільки з підлістю. В житті намагаюся уникати людей любителів совка. Жити порядно і чесно в Радянському Союзі не можна було. Чесність моїх бабусі і дідуся (які працювали паршивою інтелігєнцією вчителями) вилазила їм постійно боком в цьому гидотному радянському світі. Не було там нічого прекрасного. Прекрасно там було гидким і непорядним людям. Пробачте за різкість, але я не довіряю людям, які розповідають про те, як добре жилося у радянському союзі.

Чудовий випуск. Треба відходити якнайдалі від радянської сірості, брехні, холопства та приниження людської гідності.

Крутий випуск. Дякую. Жах радянського союзу не тільки у бідності, а ще й у дефіциті. Зіпсовані речі не викидали не тому, що не було грошей. Гроші,до речі, були. Вони потім на зберкнижках у дев'яності- згоріли. Проблема була у тому, що не було речей. У мене й досі психотравма залишилась. Я спочатку купую нові речі, і тільки потім утілізую старі. А черги по 4 години теж добре пам'ятаю. Особливо було образливо, коли простояв у черзі, а товар скінчився, а ти втратив час, сили та не отримав те, чого хотів. Саме тому я й ненавиджу совок та свіх совкодрочерів. Нічого хорошого не було у совку.

Дякую вам за ваші відео 💚 Мене теж бісять всі ці наслідки совка... Всі ці совкодрочери... Арестович взагалі мерзота... Поки воно мріє про савєцкій саюз, в якому він майже не жив, про ідеалізований совок, як зараз р¥¢ня малює в своїй пропагандистській грі атомік харт, я пам'ятаю про той совок з розповідей прабабусі... Мене бісить що досі велика частка українців хочуть сильну руку у владі, що люди чекають пока за них все вирішать, що мої деякі знайомі взагалі не бачивши того совка мріють про нього.... А особливо мене душить від ненависті коли я бачу як якісь старі люди, які в совку були в начальниках чи навіть у зв'язках з владою, починають розказувати як вони там легко машину купили, як їздили на відпочинки, як у них звісно трохи відібрали будинків щоб не зовсім було видно що вони занадто багаті, але тим не менш в них величезні території... поки мої родичі гнили в селі без документів в колгоспах...

Я розповім під трохи іншим кутом. Історія збірна з моїх родичів родом з СРСР (сам я його не застав, і добре). Ностальгія по СРСР тримається більше не на тому, що там було прям добре, а на тому, наскільки складними і болючими були трансформаційні зміни. Бо нормальний ринок в нас не сформувався навіть за 30 років незалежності. По-перше, ринок перекошений через маркетинг, який чомусь дуже просуває, скажімо, шоколад, чи алкоголь, але чомусь не просуває, скажімо, медиків, чи МНСників. Навіть я відчуваю себе трохи винним через те, що заробляю на програмуванні в десятки разів більше, ніж родичі, що працюють, хвилиночку, в КРИТИЧНІЙ ІНФРАСТРУКТУРІ. І хоча це словосполучення набуло дуже великої ваги в останній час, умови та оплата праці щось нікуди не зрушились. Ті самі "22 мільонера ганають м'яч поки пожежник ризикує життям за $200 на місяць". Речення -- дурний "класовий" мем, але не зовсім на порожньому місці. На заході, між іншим, цього перекосу немає, або він менший. Медик чи інженер енергомереж там заробляють не менше за ІТвців. По-друге, багато людей втратили майже всі заощадження. Моя родина серед них. Так, той "сбєрбанк" був тією ще шарашкою, бо влада через обмеження права власності не давала особливого вибору з управління сімейними активами, але. В людей гроші були, а потім їх не стало. По-третє, людям робітничих професій та бюджетної сфери (а ми пам'ятаємо про перекос ринку) стало майже неможливо отримати хоч якесь житло. Натомість в СРСР його роздавали. Якими б убогими не здавалися "Хрущовки", але вони стоять до сих пір. Я в Черкасах бачив новосторої, які тріскались за рік-два. (Це окрема розмова про те, на що перетворюється бізнес за відсутності відповідальних споживачів) Ринкова економіка сама по собі річ добра, якщо люди ведуть себе відповідально. Але коли людей, в яких десятиліттями вбивали бажання і можливості конкурувати, викинули в жорстке конкурентне середовище, їм стало ПОГАНО. Не тому що совок був хороший, а тому що відбулося потрясіння, від якого мало хто оговтався. Люди можуть не те щоб сумувати за СРСР, а через те, що були змушені пережити такий перехід. До того ж у віці сформованої людини, яку з принципу "роби все для всіх і тобі буде добре" до принципу "головне - розумно відстоювати власні кордони та інтереси" не перевчиш. Відкидання можливих причин і емоцій таких людей призводить до того, що прірва між ними та нами тільки росте. Ми апелюємо до самоповаги, гідності, можливостей самовираження та самовизначення. А вони - до шматка хліба, на який важливою та чесною працею заробити чогось зненацька стало важко. P.S. Головний "герой" відео - це щось особливе. З нього в мене також Палає.

Публічне присоромлення було і в 2017 році. Я в школі була відмінниця, але одного разу втрапила в халепу перед самим випуском. Про це привселюдно на лінійці сказали, і щей почали принижувати, вимагаючи пояснити ситуацію для інших учнів задаючи максимально принизливі і провокативні питання. Перед тим, діалог з викладачами вже був, все було роз'яснено. Вчителі в моїй школі були гомосоветікусами, ще тими, таких треба пошукати. Ця ситуація насправді нанесла мені велику травму. Пройшло вже 5 з гаком років, а забути це не можу.

Емма та Яна, дякую вам. 100% погоджуюсь з вами. Не висовуйся, не виділяйся, будь сірою мишою - основні тези радянського життя.

Більше всього від радянської людини палає те, що я народилась в незалежній Україні, але все одно впізнаю в собі деякі риси.

Я 76-го року народження. Пам`ятаю в другому класі ми отримали посилку від родичів, де мій дядя ходив в загранку по морю. І у мене з`явилась курточка ПОМОРАНЧЕВОГО КОЛЬОРУ. Дівчата, це було щось нереальне. Я бачила себе зі сторони яскравою квіткою серед сірих, коричневих і чорних пальто. В зимку тоді на вулиці неможливо було побачити кольровий верхній одяг. Жесть!............

Єдине що дуже шкода, що у вас настільки мала аудиторія порівняно з Арестовичем і тим його дружбаном московським , які забирають мізки ще доволі ватної публіки.

Мій сусід - совкодрочер 47 років. Ми через це сварилися кілька разів, він сам через це посварився з одним з небагатьох своїх друзів. Але він пояснює свою любов до совка теплими спогадами про щасливе дитинство, коли всі жили в мирі, була стабільність, батьки заробляли на базарі. Тобто, він більше дрочить на своє дитинство, бо зараз він "просто" таксист із купою фінансових та фізичних проблем.

Як страшно мені в свої 32 роки побачити так багато ознак психології радянської людини. Тому що так виховали, заклали батьки та оточення. Дякувати Богові, це все ж (сподіваюся) в симбіозі з толерантністю до людей з різними поглядами, та моральною легкістю віддати добровільно частинку коштів на суспільні потреби. Дякую за випуск. Болючий про травми поколінь, але дуже корисний.

Вдячна своєму татові за патріотичне виховання. Завдяки йому все, що було пов'язане з совком, з дитинства асоціювалось у мене з відразою та сірістю. Тато багато розказував, як страждали мої дід і баба. Дід відсидів 10 років у таборах за те, що був в УПА. Потім його система все життя принижувала і обділяла за це. Пам'ятаю, тато розказував, що якось працівникам колгоспу роздавали якесь відстійне мило, але моїй бабі навіть того не дали, бо ж "дружина політв'язня". Так було у всьому, на жаль. Все життя вони гарували у колгоспі, працювали навіть ночами, щоб відпрацювати трудодні. А скільки таких родин було в Україні, яких система все життя гнобила..

«Сиди на той жопе» - це фраза яка ну просто неймовірно бісить. Це зведене в абсолют «Не висовуйся», яке я чую всю дорогу від своєї мами. Але я весь час собі повторюю, що я вже доросла і можу сидіти на будь-якій жопі, ахах.

Слава Україні та всім Героям, Захисникам, Захисницям 💙💛🔱🖤💗🙏Дякую Вам.

Мені 30 рочків, я народилась за незалежної України, але багато ознак совєтского чєловєка бвачу і в собі. Я сподіваюсь, що своїм дітям я це не передам.

В сенсі - Репін російський? Він родом з Чугуєва. В Харкові є його чудова експозиція. До речі, Айвазовський теж з України. 🙂

Збори для ганьби це просто жесть🤦🤦🤦 з дитинства пам'ятаю як в початковій школі скликали пару груп до купи на лінійку і вчителі чмирили хлопчика з мого класу через те що він часто забував чи то книжки, чи ще щось там вже точно не пам'ятаю. А я стояла і думала як він почувається від такої "уваги". І чому для цього треба збирати пару класів дітей? І чому не додумалися просто поговорити з ним чи його батьками, знайти необхідні слова, або запровадити ті самі грьобані шкафчики з замками щоб було все запасне і не треба було ті кілограми книг носити кожен день.

після цього випуску вийняла з коробочки новенькі біленькі навушники, які тримала на випадок, якщо старенькі зламаються

Ви молодці, цю тему треба піднімати! Не чекати, "доки вимре покоління савєцкіх людей", а допомагати їм позбутись наслідків мозкомийки. Хай живуть з нами, і почуваються гідними громадянами а не "малєнькім чілавєкам". Ющенко пропагував термін "маленький українець", ото була гидота, я це досі пам'ятаю. Хвалабогу, коли його обирали я ще не мала права голосу)) арєстовічь - це діагноз. "Я савєцкій школьнік" - така щира правда! Він явно з тих одиниць-мажорів, котрим гарно жилось. І він так і залишився школьніком, варто лиш послухати його хвилинку, - одразу видно підліткову самозакоханість.

Мені 38 і я, коли в дитинстві дивилась «мацква сльозам не вірить» завжди мріяла жити в такій квартирі як у героїні. Мені так подобалось ось це її мазюкання рук кремом перед сном, зашторювання штор і лягання на той роздовбаний диван)) а кімната Саші)) а її навушники! Це коротше була мрія)) дивно, але коли почалися нормальні фільми та серіали, з нормальними інтер’єрами та речами, то я чомусь про них не мріяла) так, вони гарні, але такого ж точно не буде, чого мріяти) напевно так.. доречі перша наша з чоловіком квартира була по плануванню рівно такою)) хоча це була новобудова 2009року)

Боже яка прекрасна ідея з хустками, піду куплю в подарунок сестрі, в неї якраз скоро день народження

Шикарний ефір як завжди. Для виховання у собі гідності!

От Яна розповідала, що радянська ментальність вплинула на її дитинство. Мені 17 років, і досі пам’ятаю реакції однокласників у початковій-середній школі на «вискочок», на прояви індивідуальності

Дівчата, мені так подобається ваші голоси, мова і взагалі слухати вас, що навіть рекламу не промотую, так приємно слухати вас! І взагалі побачила анонс випуску і йшла радісна додому з думкою, що прийду і буду слухати Палає. Рідко пишу коментарі, але декілька разів чула, що Емма їх читає, тому захотілось зробити приємно)

Так, дівчатка, багато вам ще потрібно дізнатися про українських художників, бо Янина фраза, що ми не знали українських художників, а знали лише Шишкіних, Рєпіних - привела мене в ступор. Ілля́ Юхи́мович Рє́пін - російський та український художник із козацького роду на прізвисько Ріпа, стар. Рѣпа. На вулиці Терещенківській, 13 в Києві перед входом до Київської картинної галереї стоїть пам'ятник Рєпіну, адже він видатний українець, що народився в Чугуєві.

Дякую дівчата! Ви коли заговорили про естетику облаштування квартир, то я згадала, що ще в мене викликає повне нерозуміння. Расскажу просто міні-історію. Приїхав до мене батько з московії. (Він вже багато років там живе. Це сімейний біль. До повномасштабного вторгнення ще якось намагалися до нього достукатись, але нажаль, батька в мене вже немає). Так от, до чаю він приніс коробку шоколадних цукерок (не з росії, місцевих) простих, з гарною картинкою і написом на коробці, що це за цукерки. Попили чаю, а потім він мені каже: "Дивись яка гарна коробка. Тут можно зрізати картинку, вкласти в рамочку і повісити на стіну." Я нічого не сказала, просто подумки покрутила пальцем біля скроні. Стара людина, що з нього візьмеш. На наступний день до мене в гості прийшов мій колишній хороший знайомий, і побачив туж коробку. Я розповіла йому про ідею батька, як курйоз. Він не зрозумів: "А що таке? Дійсна гарна картинка..." Потім я згадала, як багато було у бабусі на стінах всіляких таких дивних прикрас. І якщо раніше, коли може це була єдина можливість закрити дірку в стіні, це якось вкладалося в голову. То зараз, коли в магазині "Все по 3" можна купити більш естетичну картину вартістю, як коробка шоколадних цукерок, як можна вважати нормою, щоб в квартирі щось таке висіло на стіні?!?!?!

Насправді, оці тези "мєлєнькій чєловєк" і "ти нічого не вирішуєш, ТАМ за тебе вже все вирішили" існували навіть у моїй свідомості, хоча я 1997 року, нас реально так виховували!!! Лише після того, як я свідомо проголосувала на останніх виборах, зрозуміла, що мій голос чогось вартий і я можу на щось впливати!

Як біолог за освітою заявляю, що мені несамовито палає від зловживання фразою "генетичний код"!!!

Моя мама ще дитиною класно вакцинувалася від "тримати на потім". Їй звідкись привезли набір фломастерів на 30 чи 40+ кольорів. Не 8 чи - розкіш - 12, а декілька десятків відтінків. Щастю не було меж. Малювала вона ними? Тримала, жаліла, скниліла над ними, поки нарешті не відкрила, а вони позасихали. Отак.

Цікаво про корисне. Іноді за собою бачу деякі зазначені наслідки радянського дитинства і намагаюся їх позбуватися. Дякую за український контент!

Це справді просто неймовірно, бачити в собі цього гомосовєтікуса, хоча ні дня не прожила в радянському союзі. «Що скажуть люди» та «будь така як всі, не висовуйся» це те, що намагаюсь викорінити з свого майндсету останні 5 років, і кожного разу при прийнятті якогось рішення розумію, що ці дві установки мною ще досі керують, та головне обмежують мене як ніщо інше. Дякую за відео, отримаю просто величезну дозу рішучості в тому, що рухаємось в правильному напрямку!

Прекрасний випуск!🔥🔥🔥 Все це радянське викорінюю з себе багато років. Усвідомлюю власну цінність. Але завжди ж оцей синдром самозванця, бо не висовуйся. І ще нема відчуття власного дому, бо ти ніби завжди на тимчасовому житлі: дім батьків, гуртожиток, зйомна квартира, переїзд з Донецька в 14у, життя під Києвом з відчуттям тимчасовості і знову переїзд після 24 лютого. росія постійно краде мій дім, відбирає пам’ять про історію. Я правнучка кулака, висланого в Сибір. Його донька, моя бабуся, була вивчена на вчительку російської мови і літератури, жила під Донецьком. І зараз цей совок на окупованих територіях знову намагається відібрати пам’ять історії в моїх батьків. Але я вже пам’ятаю. І дам своїй дитині всю інформацію про історії її сім’ї. Щоб вона знала. І ніколи не жила отим радянським минулим. Зло має зупинитись на мені.

Просто хочу сказать дякую за ваші відео! Спочатку було дуже страшно відмовлятись від російського контенту, бо здавалось що у нас нема цікавих відео, і не буде чим зайняти мозок. Тепер чекаю на кожне ваше відео! Бажаю швидкого зросту і великих переглядів)❤️

Тема дуже важлива і цікава. Хустки сподобались.✨ Очікувала, що хтось із вас все-таки приміряє хустку, як вона пасуватиме на шиї чи на голові. Бо так вийшло трохи, на мій погляд, якесь мняття, розгортання, як щось чужеродне))))

33:55 але мені пояснювали, що юридично нам буквально належить лише квартира всередині. Навіть стіни будинку, які утворюють кубик нашої квартири - вже не наші. Звісно, мешканці можуть дбати про добробут під'їзду, але юридично цей під'їзд їм не належить

Вперше дякую комусь за рекламу😸😸😸 Дякую, дівчата, вподобайка за рекламу і навіть не авансом, ви класні! Обожнюю вас 😘❤️❤️❤️

Мій тато перестав нарешті згадувати про найсмачнішу мороженку й ковбасу за 5 копійок, коли почалася повномасштабна війна. Особливо щемко про "відкладене життя" - я лиш декілька років тому відкинула з голови це "відкладене", яке закладалося в мене бабусею й мамою.Дякую за відео❤️

Нещодавно чула від мами фразу: "От би мені хтось роботу дав". Тобто не я сама маю її знайти, а хтось має дати🤦‍♀️

Яка я щаслива, що народилася в 2001 році. Якимся чудом в Миколаївській області вчителька української мови та літератури разом з вчителькою історії виплекали в мені безмежну любов до своєї нації і країни. Дід з росії, мати свідок ієгови, всі далекі від України та політики. Дуже рада, що моя внутрішня націоналістка з дитинства, тишком-нишком росла з кожним роком і виросла в дику ненависть до росії і совку.

Моя тітка до мозку кісток ссср-продукт. Окрім іншого, таким людям важко щось довести, їх поплавлений мозок настільки пручається логіці, що будь-які намагання віднайти там бодай крихту здорового глузду приречені апріорі. При цьому, всі її аргументи на користь совєтов закінчуються не почавшись словами "да-да-да-да", сміхом і переведенням теми. Ще із характерного, це психологія Ємєлі: я нічого не буду робити, щастя має саме линути в руки, інакше то не таке вже і щастя. Обов'язково "мені всі винні", в першу чергу "загниваючий захід". І, звісно, класика, жити так, щоб бути зручною людиною для "совєтского общєства". Як сказав мій двоюрідний брат: Мойсею знадобилось 40 років ходити пустелею не просто так. Питання в тому, чи є у нас стільки часу?

Дівчата, ви трошки злили ментальність 90-х і радіанську. В радянському союзі не було туалетного паперу, щоб його красти. І люди вважали, що все їх спільне, а звідси- нічиє. В нашому селі бідним був лише ледар і алкаш. І коли прийшов совок, вони селян «розкуркулили». Забрали їх худобу, знаряддя праці, інструменти в колгосп і головою поставили «пролетаріат» - тобто найбіднішого в селі. Мій прадід і дід ходили в колгосп до свого коня і своїх корів (бо в них реально їх забрали). А вже мій тато втратив почуття власності, бо все було всіх і крали всі. Совок зламав в наших людей почуття власності і відповідальності за рівень свого життя, який залежний від завзяття і працьовитості…

Про синдром відкладеного життя в точку. Ледве відучила маму відкладати все на потім: подаровані рушники, посуд, пательні, замовляти суші, бо хочеться, а не «та дорого якось, хай колись на свято». Тепер і вдягає нові речі, і не накопичує вінтажний непотріб у шафах.

Дякую! Під час перегляду в мене було відчуття, ніби я з подругами на кухні розмовляю. Зараз ми всі по світу розкидані, але так приємно знову відчути таку атмосферу. Мені дуже подобаються теми, які ви підіймаєте. Дякую за такий прекрасний канал 🤗

Відкладене життя це є найгірше, як на мою думку. Я це спостерігала в своїй родині - речі відкладали на "моє заміжжя" (коли мені було 7, наприклад). Мій чоловік навчив мене вдягати нові речі одразу після купівлі та я дуже вдячна йому за це. Що було добре у Радянському Союзі, так це те, що відмінили тілесне покарання в учбових закладах (у Новій Зеландії, наприклад, їх було скасовано у 1985р), а також рівні права для жінок та чоловіків (в мене стається вибух мозку коли я чую, що у багатьох країнах жінка не могла сама взяти іпотеку ще у 70х).

А моя інтелігентна бабуся, яка беззаперечно має деякі несвідомі травми гомо советікуса, навряд чи змогла б дивитися цей випуск. Коли наприкінці ви згадуєте родичів-совкодрочєрів, ви навіть термінологічно стаєте над ними. І навіть якщо ви тисячу разів праві, зверхність не породжує рефлексію. Тому вашу розмову буде цікаво послухати тим, хто вже ставиться до совка з презирством, але якщо ви зазіхаєте на просвітницьку діяльність, це справді не той формат. Однак я дякую за контент. Декілька думок, які в мене нещодавно заблукали на періферії, вдалося нарешті спіймати.

Дівчата,все що ви говорите дуже важливо,рада що в нас така мудра молодь. Я народилася і вчилася в срср,але коли він розпався була дуже щаслива. Хоч тоді фігансово було дуже важко.

Чудове відео, народилася 1996 року, але всі ці наративи про «хорошего понемножку», сервізи що досі пиляться у батьків вже як мінімум 20 років і накопичування сміття, бо ж знадобиться - присутні і у моєму житті, добре що не в моїй сім’ї з чоловіком а вже тільки у батьків.

Моя мама досить довго говорила що в срср будо добре бо їй дали квартиру типу по черзі , вона трудяга дочекалась доробилася . Але спочатку в моєї баби з дідом все забрали .. все .. бабуся пережила голодомор заледве сама з великої сім‘ї . А вже наступне покоління зятьмарене страхом і посиійним страхом що за тобою дивляться і ти не маєш права не працювати і все робити як робот як всі . Я ненавиджу той срср скалічили мою родину .. і хоть би що там мені не казали то було зло і росія те саме ..

Нещодавно, проїжджаючи повз розбомблений будинок офіцерів у Вінниці в тролейбусі, я почула як деякі бабусі і дідусі ностальгували за ковбасою по 2.20 . Мене це вбило. В них свобода нижче ковбаси в пріорітеті їх цінностей

Одне з того, що мене найбільше дратує так це "синдром відкладеного життя" постійно намагаюсь вибити цей феномен зі своєї мами Дякую, дівчата, за неймовірний контент!

я дуже втомилася пояснювати, що усе хороше, що було, що виживало в радянському союзі, це не завдяки, а "вопрєкі", бо людина так влаштовано, що хоче жити і навіть серед жаху і лайна буде намагатися творити і мати трішки щастя. особливо, коли це не росіяни, а інші національності совка. я жила всього три роки при совку і я не розумію, як мама викручувалася, щоб хоч ми могли їсти і носити якийсь одяг

Я - остання література в алфавіті. Казали нам в школі, мабуть, коли ми вчили цей самий алфавіт. Я народилась після розпаду совка... Здається я тепер розумію, чому у нашому класі було так мало дітей

На цю тему я готова кричати просто. В мене весь рід такий, а мама це просто жах який совок. І ти нічого не можеш зробити чи пояснити вона живе так 47 років і всі ці "правила" настільки вкоренилися що їх не вирвеш ніяк і нічим. І мене так теж виховували і я вирвалась з цим обмежень коли вирішила переїхати зі страшним скандалом у інше місто і це було найкраще рішення за все життя. Бо коли я приїжаю додому то і далі бачу в шафі ті "гостьові рушники" які не можна нівякому разі брати, фужери з яких 20 років ніхто ніколи не пив. І пакет з пакетами і пласмасові стаканчики чи коробочки, які ОБОВ'ЯЗКОВО КОЛИСЬ ПРИГОДЯТЬСЯ😂і я викидаю коли вона не бачить😅

В середній школі я дуже любила носити різні значки на сумці, стрічки, чіпляла багато всього. Бабуся казала, що я схожа на дурня з її дитинства, який теж обвішувався ґудзиками і значками. Хочеш вирізнятися через зовнішність - дурень. Вона ж розказувала, як на роботу (а це вже були десь 80-ті) вона могла носити лак для нігтів тільки якогось бежевого чи світлого рожевого кольору. Коли вони з подругою вирішили поекспериментувати , додали в лак зеленку і тип синім кольором, що вийшов, нафарбували нігті, їх із соромом змусили той лак зчистити. Мама і тітка в школу не могли носити сережки, бо це "чого вирядилася типу вважаєш себе кращою і красивішою?" . Тому в мій підлітковий період, коли йде протест проти шкільної форми через носіння яскравих зелених кросівок та футболки замість блузки і навмисне розпатлане волосся замість хвоста мама хоч і сварилася, намагалася направити мене в сторону "дівочності", але не забороняла виражатися і навіть допомагала мені фарбувати волосся. Мої мама з тіткою пройшли через аналіз їх життя в радянському союзі, винесли уроки і залишили цей стиль життя в минулому. Але ж скільки батьків не пройшли через цей шлях і радянський союз досі в їх сім'ях живе і здрастує?

так приємно і одночасно болісно чути, як пращури невідомих мені людей проживали схожі досвіди в їх житті, як і мої. Про борщ з лободи і корову рятівницю, я чула схожі фрази і розповіді від своїх старших, і зараз бачу шо це була важка буденість більшості людей(

Дякую за відео та приємного усім перегляду) Сподіваюся, що буде цікаво 😀

Лайк за буковинський килим)) все дитинство дивилася на нього 🥰

Всі 10 років у школі чув: У русских собственная гордость! І це в Українській ССР. Гордились голой дупою.Молодці дівчата! І заставка с тим другом фашиста Дугіна - класс! СССР - був також фашистькою державою.

Дякую за цей цікавий і важливий випуск. Комент для просування!

А особисто я вважаю, що треба дати людям спокій. Краще слідувати за собою, а не намагатися змінити інших. Якщо людина жила у радянські часи, пам'ятає їх, має приклад іншого життя у вільний та незалежній Україні, але при цьому все одно вважає, що у совку їй було добре - ви її не переконаєте. І якщо така людина нікому свої погляди не нав'язує, то і їй не потрібно намагатися щось нав'язати. Медійні особистості типу Арестовича це вже інша тема, хоча і тут можна подискутувати, оскільки у нас в країні все ж таки свобода слова. Тема спірна на мій погляд, але дякую, що підняли її 💛💙

Щаслива, що ніколи не знала, що таке радянський союз😊 Дякую за випуск!!

Так справа в тому, що ЖЕК справді "должен". Люди платять йому гроші за те, щоб він вирішував питання з будинком. Я особисто живу в кооперативному будинку, в нас немає такої проблеми. Ми самі збираємо гроші на потреби будинку і самі вирішуємо всі питання. Але ЖЕК справді досить часто ігнорує деякі речі, слідкувати за якими, буквально його обов'язок. І це проблема. Бо люди, ще раз повторю, платять йому за це гроші.

Дівчата, вельми дякую вам за цей випуск!Це як раз моя болюча тема. Як завжди все чітко обґрунтували❤

Я на ці хустки вже давно задивляюсь 😍

Чи знає хто-небудь яскравіший екземпляр "малєнькава піанєра", аніж Арестович? "Малєнькава піанєра" у найгіршому розумінні, яке тільки ви можете уявити. П.С. дуже тягнеться рука писати арестович з малої літери, як і росія.

Безмежно вдячна за крутий контент! Ви такі цікаві! З багатьма речами погоджуюсь❤

моя бабця, 39го року народження, що зросла на тернопільщині, все дитинство напарювала мені думку про вєлікій савок. при тому історії про пломбір були впереміш з історіями про друзів дитинства, яких вивезли/вбили/змусили зникнути. в свої 14 я почала вчити історію у школі, тому в мене з"явилось купа питань до неї. як вона, народжена на тернопільській землі, може так поклонятись совку, який стільки жахіть зробив. десь з того часу наші стосунки похерились назавжди. її пісенька "за радянщини всі мали освіту, всі мали роботу, ніхто не крав, а зараз сидите безробітні, одні мають яхти - інші не мають шо жерти. а репресій ніяких не було. ти мене вчити будеш шо там було? ти там ніколи не жила!" . на мої слова: "а як же натуся, подруга твоя, чию родину одного ранку вивезли з вашого села і ти більше ніколи не бачила її?" -- вона просто впадала в ступор, я ніби чула як у мозку повільно починають рухатись ржаві коліщата, а тоді рух зупинявся і вона просто забувала це питання, продовжуючи своє "всі знали чого чекати від майбутнього, ніхто не боявся лишитись бездомним" . мене це так лякало тоді, в мої 14-15 років. в років 19 я просто вважала свою бабцю дурною, мене до болю то ображало, мовляв "чому вона так вперто закриває очі??". після цього випуску прийшло нове усвідомлення: "вона просто не витримала. психіка не витримала втрат та страхів. вчепилась за той довбаний пломбір, щоб вижити і трохи жити. перетворила любов до пиріжків за три копійки на фіксацію, якір, зациклення, навязливу думку. вона не дурна і не лиха, а просто зламана". дякую вам, це усвідомлення принесло мені полегшення .

Дякую за згадки про нашого Стуса! Загалом, хороший випуск вийшов!

Це прекрасний ефір, дякую вам! 💙💛

Я щаслива, що народилась в вільній Україні та не застала цього всього кошмару. Батьки часто пояснювали мені чому "Совок"- це було не ок.Залишилось тільки знищувати спогади про все це, та доносити людям, що потрібно позбавлятись всіх совкових стереотипів та суджень. Ми живемо в інший час з іншими принципами і бачимо все по іншому.

дівчата, завжди дуже приємно провести з вами вечір. успіхів вашому каналу, дякую за випуск!