Імхо: дс3 це найкраще що сталось в оригінальних серіях, попередні оригінали демон/дарк - не можу бо не заходять через кривизну - наче на них тренувались, - бладборн... ну пограв у друга пару годин - одним словом "таке", одноманітне і нуднувате, дещо примітивне... - не знаю чого Елден рінг це шедевр - як на мене - це просто інша гра, шопопалододумайсам лор, супнабор всіх попередніх серій, нема відчуття цілісності... - Дуже дуже непогана індюшатина Мортал шел - проста, коротенька і до біса атмосферна - решта соулсподібних - це просто інші ігри більш чи менш вдалі але геть інші - не знаю чому іноді Nioh порівнють з дс - сам особливо кайфанув від Nioh 2 але це теж інша гра. Тому в моєму топі лише тільки і виключно ДС3 бо для мене це 1) атмосфера котра поглинає 2) рівень графіки якщо взяти рік релізу - більше ніж достойний 3) механіки і білди - величезний вибір - від імбобілдів ванклік/ванскіл - до хардкорних мультикнопочних 4) це цілісна гра котрій до шедевра треба крутий лор... АЛЕ*... Окремо про ЛОР - імхо АЛЕ* його нема. Це як замість книжки купити пустий блокнот який чогось називається книжкою. Але якщо автор каже "я настільки добіса чоткий писака і пишу так щоб ви самі придумали свою історію" то це говорить тільки про те що автор просто ніхрена не написав, додумувати лор по описах предметів і холіварити по кожному пункту - марна справа. В оріг соулс є тільки хай-лвл концепт лору, певно так і має бути. Чоткий лор це - цілісна, послідовна, хронологічно грамотна, непердбачувана, нетипова і т.д. історія, котру ти захочеш забути і пережити заново, без "здогадайся сам". Від першої букви до останньої крапки. Але це не про оригінальні соулс.
Дякую за відео! Там цікава ще фішка до вашого відео додам - дофамін ще працює не тільки як винагорода, а ще і існує еволюційно, щоб ми "пробували ще", щоб умовно коли ми полювали і у нас не вдалося нам хотілося ще раз піти на полювання) І ось цей принцип - основа соулс-лайк ігор по суті, бо нам звичайно подобається перемагати, але якщо б нам ТІЛЬКИ це подобалося сил намагатися по 100 разів не вистачило б! Це от я робив відео про дофамін і філософію якраз дарк соулса у тому числі і помітив цей принцип.
Згоден з автором. Соулс лайк це не гра для відпочинку після роботи. Потрібно бути зосередженим, виспаним, ситим, здоровим) така гра прогулятись не дає. Пройшов першу версію Lords of the fallen. Сподобалось, навіть сюжетик є. Кажуть що вона легша оригінальни соулсів, так і є. Як варіант для казуалів які хочуть спробувати жанр. Remnant from the ashes - десь половину пройшов, ближній бій межує із стріляниною, цікавий варіант у жанрі. Дякую за відео😊 лайк.
Особисто я зацікавився жанром коли почав грати у Hollow Knight, бо це хоч і 2 д гра, але теж соулс лайк, хоч деякі так і не вважають. І після стражданнями по кілька годин, а то й днів над деякими босами, я хоч і відчував що втомився і фіг ще колись повернусь у цю гру, але все одно відпочивши з'являлось бажання повертатись знову і знову. І тепер після проходження цієї шедевральної гри, котра змусила мене передивитись свій погляд на 2д ігри та на соулс лайки в цілому, розмірковую щоб такого ще спробувати, думаю над Lies of P, Lords of The Fallen чи Elden Ring. На останні дві на щастя є українська, а от на першу по моєму немає.
Я як людина яка просто обожнюю соулзи, по суті нічого нормально грати не можу крім них, нічого не прриносить такого задоволення, то оцінив відео) Теж до речі починав з Lies Of Pi, алепотім зупинився бо подарували Дарк Соулс Ремастер і понеслось, обожнюю сетинг саме темного фентезі, а боївка це щось, настільки комфортної не бачив ніде)
перший мій соулс - це дарк-соул три, і після нього перший дарксоул вже спокійна прогулянка, навіть на орнштейні і смоуку, тільки останній пенцак доставив проблем, і бос якого я зненавидів через його тупість - ложе хаосу! тепер думаю - лайс пі. До речі чому всі, хто любить поговорити про хардкорний геймплей, оминають капхеда? це моя перша хардкорна гра)))
Мені подобається ускладнення та нестандартне рішення задач, але мені не подобається страждати при чому багатократно, бо я не мазохіст. Саме через цю одну з причин мені не дуже подобаються японські відеоігри.
Для мене "батьком соулслайків" є гра 2001 року "Severance: Blade of Darkness". Досі смішно, що те саме захоплення цілі я вважав якоюсь фігнею ледь не половину всієї гри. Воно мене дратувало, але як тільки придивився уважніше - так одразу ж і почав від гри кайфувати на всі сто! А музика з головного меню - один з тих саундтреків, які назавжди залишаються в пам'яті.
@@dimdim_youtubeчув таку думку, що після Blade of Darkness сучасні соулси виглядають як дитячі забавки в плані цікавої складності 🙂 Згадалось ще цікава механіка з тої старої гри: можна було ворогів не тільки рубати зброєю - але й бити табуретами, кістками, які валялись під ногами, факелами - і навіть просто відрубаною кінцівкою вже переможеного ворога. Забити орка рукою іншого орка - ну хіба ж це не казково-чарівне для українців? 😈
Не усі dark souls-подібні ігри подобаються, яле деякі мені подобаються не через мазохісне ускладнення. Наприклад, пройшовши перші дві частини Darksiders, які є жанром слешер, третя частина зустріла не зовсім радужно через систему dark souls, але мене врятував досвід від проходження Готики, що в результаті пройшов Darksiders 3 та полюбив її. Надалі проходжу Lies of P, але ви скажете, що я можу пройти будь-які ігри аля dark souls. Але ні. Те що я казав у попередньому моєму коменті, додам, що залежить плюс від сетінгу. Я не зацікавлений ані в середньовічі (хай воно й магічне), не завжди щось пов'язане з Азією тощо. У Lies of P мені подобається сетінг кінця 19 та початку 20 століття з механізацією та автоматизацією (як у Bioshock) та сама казка про Пінокіо. Тобто не всі люди люблять ігри з dark sous механікою, але серед цих ігор є вийнятки. Це як наприклад, я люблю стратегію, але не ВСЮ стратегію, а наприклад, RTS.
Намішав усього кучу. Соулслайки з соулсборнами. Lie's of P і багато інших з точки зору левелдизайну та бойовики не дотягує. Та і не важкі соулси, просто більшість людей на казуальних іграх забули що таке читати опис предметів, записки та уважність до деталей.
Я би абсолютно не погодився з приводу "відсутності сюжету". Сюжет в таких іграх є але він поданий не так прямо як ми звикли бачити в іграх інших жанрів. Сюжет треба самостійно досліджувати, не скіпати описи і бути уважним до деталей оточення. І з приводу чесності гри з гравцем тут ситуативно. Мені відразу згадалися Dark Souls 1/2 на ПК які були криво портовані з консолі і управління було реально всрате, що не давало аж ніяк відчуття чесності коли ти помирав від недоробок розробника, а не з своєї провини. Відразу згадую що в деяких випадках краще було би не використовувати той самий стрибок без великої необхідності.
Насправді брехня Р найкращій, як на мене, варіант входу в солслайки, бо він найлегший. Знову ж таки як еа мене. Я не хардкорний геймер в солси, секіро я так і не пройшов) але Р дійсно легка
Якщо брати легкість то ДС2 не школяр (але графіка може відлякувати). А саме чому легка: 1. Декілька шляхів на різних босів . 2. Камінці для лікування 3. Респаун ворогів закінчується. 4. Кільця які зберігають душі і ремонтуються безкоштовно у Шульві. 5.швидкість гри.
Мені соулслайки, як і будь яке аніме, не подобаються скоріше через "японщину". Тобто через ту мораль та якесь бачення азіатських митців. Воно для мене занадто чуже. Навіть схиблене. Граєш в гру і розумієш що попав в якусь історію, яку написав чувак з хворобливою уявою. (в поганому сенсі) І вже потім через геймплей, де треба долати, пересилювати ворогів та свої нерви. Бо вже навіть більш нішова дилогія The Surge від німецькоі студії Deck13 мені цілком зайшла і обидві гри я по два рази і пробіг.
соулси складні рівно на стільки на скільки ти не освоїв їх механіку , як і в будь якій грі , дайте людині яка ніколи не грала в шутери пограти в колду їй вона спершу здасться складною , тут справа в досвіді , а не в складності , а так соулси доволі казуальні і будь хто може їх пройти
