Друзі! У нас з’явився канал у Viber. Він нагадує про найпопулярніші інтерв’ю з військовими і політичними інсайдерами. Долучайтеся! 👉 bit.ly/3WFC5GT Якщо ви нас слухаєте, ви і є спротив! 💙💛
Дякую, дещо стало на свої місця. Розуміння витоків поведінки і своєї і інших людей теж прийшло. Трохи більше би інформації як із цього вийти. Дякую, було корисно.
Дуже дякую Романе! все як про мене! я майже ні з ким не спілкуюсь всх відшила , всі не то) робота дім, на роботі мінімум контаку, так спокійніше, жодной подруги. Якось так. Я у стресі вже 21 рік живу, з тих пір як вийшла звміж, і цей стез лише накопичувався. Все як Ви сказали. Сама дивуюся як я ще ціла. Раніше Вас не бачила, тепер, буду дивитись, і минулі передивлюсь. Зайшли!
Дякую Романе ! Якi б книжки ви порекоменували б прочитати, зрозумiти? Де можна знайти рекомендації що робити щоб подолати стресс? Я колись чув про книжки Ганса Сельє.
Дякую за передачу, вона допомогла зрозуміти поведінку матері (80 років) яка перестала довіряти навіть близким родичам. Вона почала все ховати, забувати куди поклала та стресувати з цього (бо то грошей нема, то документів нема). Поговорив з нею на тему безпеки, що їй вже нічого не загрожує. Зараз з кожним днем її "відпускає" навіть шуткувати почала.
Дякую за те, що доступно пояснюєте.Коли ви говорили про згуртування і канібалізм, згадала фільм на реальних подіях"33" про гірників ,які застрягли в шахті. Вони дійсно не мали що їсти і були думки з'їсти одного з них,який відрізнявся національністю.Як добре,що знайшовся один відповідальний і не допустив цього. Як би було добре,щоб в колективі,де всі під стресом, був хтось зі здоровим глуздом.
Дуже дякую за ваші пояснення та поради. Мене вже ваш тембр голосу заспокоює :) У мене питання: якщо так сильно наш психоемоційний стан залежить від окситацину та інших гормонів, то чому не можна їх профілактично вживати у вигляді якихось пігулок. Зранку з'їв та ходиш щасливим.
На початку війни була згуртованість, підтримка, спвчуття. Наразі спостерігається ненависть , злоба , байдужість, осуд( знаєте за що? За те , що чоловік сам пішов захищати... не вдячність, а осуд.) Добре , зрозуміло : багато мобілізованих, багато загиблих, безвісти зниклих. Я розкмію , це- самозахист. Але для чого тоді моїй сім'ї ця війна? Війна в нас приходить адресно , кого зачепило того і болить. Ну це так. А головне як люди і структурні підрозділи зловживають своїм станоаищем.😡 Як згуртовуються біля брехні, як тишком-нишком святкують в той час коли деякі потопають в горі. А переселенці? Бідні люди залишилися без усього , що дбали все життя. Знищується малий і середній бізнес.. Одним словом - війна..... горе, біль. Мені здається , що деякі люди зовсім не будуть уже посміхатися. Ніколи..
Зовсім не хочется так робити, йти спілкуватися з близькими родичами, які требуют уваги, а не розуміють, як то рік майже працювати під обстрілами без відпочинку і відпустки, нема сил і навпаки бачу оточуючих інфантильними, сидять вдома , я працюю постійно і не маю змоги ховатися під час тревоги та вибухів, але всі чогось вимагають
Дякую Вам за Вашу Службу.🙏💖🌟🇺🇦 Співчуваю. Якщо ваші рідні вам телефонують, можете постаратися говорити з ними на ті теми, які і у Вас, і у Ваших рідних викликають теплі, приємні емоції, заспокоюють (надіюсь, до повномасштабного вторгнення такі теми були). Можливо, допоможе (інакше, можливо, допоможуть Вам котики/песики, або відео з ними, або відео військових з котиками/песиками... або книжка на тему, яка не напружуватиме, а, навпаки - відволіче чи буде в чомусь корисною.. можливо якогось адекватного психолога чи автора іншого жанру, ніж науково-популярного).
Героям Слава! Дякую Вам, НВ, і Богу за ці подкасти-відео. ❤️🔥✝️🇺🇦🌟 Маю дещо комплексне запитання. Як бути людям, які не почали жити повноцінне життя, постійно відкладали життя (і відповідальність, і якусь радість, яка вимагає зусиль і/чи сміливості) на потім, і, перед війною почали усвідомлювати, що робити, а, через війну, бажання допомогти, часткове почуття провини вцілілого, далі відкладають? Свій приклад подам. Я перед 24 лютого якийсь час ходила з думкою, що хочу знайти роботу, яка даватиме мені змогу паралельно вчитися іншим навикам (складним, креативним), і, то при тому, що до роботи і самодисципліни я не звикла, не мала досвіду. На фоні того, що гроші закінчуються, таланти не розвиваються, але, на підсвідомому рівні рвуться (можу дещо виключатися від обставин під музику, яка приходить в голову, а, музичної освіти не маю), шукати інфу у ютубі чи книжці - зась, бо 1) дисципліна не у звичці; 2) цікаво, що там літаки - коли будуть? чому рпц не закриють? що там Байден/Столтенберг/мадяри? Бо думаю, що треба щось більше розказувати західній аудиторії, і, заодне - це типу комфортно, відповідальності за себе наче не треба брати, бо, типу, війна і я цікавлюся обстановкою (хоча, тепер дійсно ця тема стала ще більше цікавити). Наостанок, загинув знайомий, який захищав Україну, і, я почала думати, що замало давала на ЗСУ і не молилася згадуючи його. Коротше, не приділяла ресурсу, бо тоді дійсно я почала відпочивати і менше давати грошей на ЗСУ. Висновок: плани не здійснюються, відповідальність по побуту на родичах, чи допомагаю я Україні і ЗСУ, і, наскільки - не знаю наскільки, боюся зайвих витрат, навіть на книжку, чи зайвий проїзд в маршрутці, бо, можливо, це на ЗСУ має піти, друзів завести не можу. А, за романтичні стосунки, яких у мене і так ніколи не було, почала думати, що не на часі, а, раптом він військовий - той майбутній коханий, а, я мало того, що не захищаю його своїми молитвами, донатами достатньо, діями - ще менше, то напрягатиму його своїми заморочками і бажанням спілкування про екзистенційні питання і чому в Україні з кіном - дно. Якось так. Плюс страх смерті мінімальний, типу не пожила як слід, а, тут серце може в мене зупинитися (при чому, радше від стресу, від того, що я забагато тримаю в голові, мало роблю, мало обіймаю рідних, а, з однолітками не спілкуюся, бо давно знаю, що ми з ними в дечому важливому не однодумці). Як поєднати турботу про себе і користь суспільству? Чи це не завжди можливо поєднувати? ❤️🩹💖💓
Уточнення. Я живу у місцевості, в якій нечасто звучать тривоги, на Заході України. Тобто, мені би не мало щось практично фізично заважати діяти, але ситуація щодо війни в голові, і, вона наче цікавіша за моє життя частіше. Я розумію, що має бути якийсь баланс: я не можу за політичними відео і статтями губити саме свою зону відповідальності, росту, допомоги рідним.
@@user-qh7my4ln7k могу дать профанский совет, а тебе решать, следовать ему или нет. Нужно отрефлексировать причины, по которым ты откладываешь жить и смириться с тем, что ты не никогда не сможешь достаточно. Во всяком случае, пока у тебя есть страх и чувство вины, ты не сможешь принять, что сделала достаточно. Ты - не США, ты не можешь своим решением переломить весь ход войны. Ты - один человек, не больше и не меньше. Не стоит брать на себя ответственность за всех. В начале полномасштабного вторжения нам часто повторяли: выдохните, это марафон, а не спринт. Люди, настроенные на то, чтобы выкладываться на полную сейчас исчерпывают свой ресурс слишком рано и становятся бременем. Можно это сравнить с батареей телефона вдали от цивилизации - ты можешь израсходовать весь заряд за день и сделать много чего, но следующую неделю проведешь без телефона, который мог бы оказаться полезен ещё не раз. Либо ты можешь его расходовать постепенно, что в долгосрочной перспективе окажется выгоднее. Так же и с деньгами, ты можешь отдать все средства сейчас и все равно ощущать вину. Каждый день, встречая новости про новый сбор средств ты будешь корить себя за бесполезность, но при этом ещё и ущемлять себя в элементарных средствах первой необходимости. Вместо этого ты могла бы потратить деньги на что-нибудь полезное для себя, что позволит развиваться и зарабатывать больше. Или хотя бы не тратиться на лекарства, ведь психологические проблемы могут влечь за собой и психосоматические. И, конечно, тебе стоит заняться поиском причин твоей прокрастинации. Если ты и до 24 февраля жила в суцільному стресі, то тут и нужно искать способы его минимизировать. Если нет, то подумай, что тебе мешало. Страх, неуверенность, комплексы? Тут помогут советы психологов, различные техники и подходы, но мне кажется, что наиболее эффективно с этим можно справиться просто переступив через страхи и взявшись за дело. По себе знаю, что тяжелее всего начать. Не все будет получаться и опасения полностью не исчезнут, все это нужно будет прорабатывать с профессионалами, но это добавит уверенности и в следующий раз будет чуточку легче.
На майбутнє прохання більше прикладів з реального життя українців .Професіонали надайте будь ласка пам'ятку емоційної гігієни а розповідь про наукове дослідження американських інтернів це тема обговорення між фахівцями.
Дзякуй за вашую працу! Для нас, беларусаў, тых што ў Беларусі дагэтуль, гэта ўсё таксама актуальна. І ня менш чым для ўкраінцаў. Хто ў тэме, той зразумее.
А що б Ви порадили тим, хто усвідомлює, що знаходиться з 24 лютого в тій психо-емоційній ямі, в яку нікого не хочеться впускати, в якій хочеться навіть якесь примарне світло вимкнути, і щоб ніхто не бачив, і тим паче не чіпав..? І є розуміння, що якось треба вибиратися, а ресурсу немає. Здається, що лише після нашої Перемоги та після повернення наших Героїв життя зможе продовжитися...
Порад реально немає: трохи корисного з 41-30. Романе: а можна по суті поради антистресс без довгих наматувань кругів навколо? Та назвіт відео щось накшталт% 7 подар антистресс під час війни. Та нехай це відео будет до 10 хвилин: добре? Ціни йомц не буде
Я чітко сказав, що є конкретні поради в інших відео, ідіть в плейлист і вибирайте. Працюйте над собою і все у вас вийде. А пояснення як працює стрес в деталях сам по собі є терапевтичним
