Шабаліна: як врятувати маму, що тригерить донеччан, російська мова // Наші люди 

Дякую Вам дуже! Я з Ялти, переїхав у Львів 1 лютого 2022 року. Перехід на Українську для мене був кайф, я почуваю себе тепер повноцінно.

Я та сама людина яка любе виправляти "до війна" на "до полномаштабного вторгнення" в контексті з 14 по нині. Я сама з Донецька і коли мої друзі кажуть "до війни" маючи на увазі 21 рік. Це мене прям харіть. Це наче обесцінює ті роки і той досвід який пережило та переживає твоє місто, твоя родина і ти сам. Мені це робе боляче. Тому у своєму оточенні я прошу людей зі мною казати "до полномаштабного/полномаштабки" коли вони мають на увазі події з 2014 до зараз. Моїх друзів це не рідко злить і ображає. Бо "Яка різниця?" "Так коротше". Але я як вперта душніла прожовжую наполягати на коректності формулювань і повазі. Повазі до усіх кого війна зачепила ще тоді, цивільних і військових що захищали і захищають наш дім.

У 2014 поїхала з Донецька в передмістя. Місяць тому евакуювалася з передмістя до ****щини. І одразу почула "Донецьких тут не люблять". Але, поки що, все не так погано. Гадаю, рятує гарна українська, що на стереотипну думку, не властива жителям Сходу. Плачу під кожним випуском, і хочу додому. Дякую за роботу. Донеччина - це Україна.

Дуже тривожний для нас сигнал в моменті, де Саша боїться казати правду, бо це може бути "підривом патріотизму". 10 років війни за свободу та волю, а я все більше стикаюся з тим, що люди уходять в самоцензуру і у внутрішню міграцію. Все менше стає прав, все більше контролю та обмежень. А правда про події 2014 року неприємна, вона дуже болюча та некрасива. І про ставлення до тих, кого ви зараз називаєте " наші люди" ( з запізненням.у 10 років), і про виживання та байдужість країни до того з яким жахом стикнулися всі, хто втратив свій дім та близьких тоді. І про те, як люди стояли в сірій зоні під обстрілами по дві- трі доби, коли не пропускали в підконтрольну Україну, як підривалися на замінованих узбіччях в цих чергах. Про мародоерство, про хабарі й тп. Це теж наша спільна правда про нас самих. І доки ми не будемо її відрефлексовувати, ми не будемо розвиватися, як суспільство. В нас не буде шансу вийти на новий рвіень свідомості.

Я всі 8 років підтримувала зв'язок з людиною з окупованої території, з Луганщини. В 2014 році те , що відбувалось, здавалося йому театром абсурду, але виїхати він не міг, з певних обставин. Ми всі ці роки робили так, як Ви, пане Олексію кажете, час від часу спілкувались про життя, погоду, природу та побут. А потім настало 24 лютого 2022 року і коли я подзвонила він вже був мобілізований в армію рф. Розповів про розіп'ятих хлопчиків і портрети гітлера в українських нацистів . Це був останній раз коли ми говорили. Щоб хто не казав, але люди які лишаються там, просочуються ядом російської пропаганди, і починають в неї вірити, навіть якщо на початку вважали дичиною.

Я б хотіла, щоб дискусія про мову розверталась в іншу сторону. Ми часто говоримо про те, як почуваються російськомовні, чому не переходять на українську. Чому не цікавляться тим, як почуваються україномовні, коли до них звертаються російською. У мене в більшості випадків серце з грудей вискакує.

Кожне відео з цієї рубрики це одночасно і «нарешті хтось про це почав говорити», і відкривання рани яка виявляється не загоїлася. Я з Луганщини, переїхали в 15 році через війну, квартира там була ціла, а тому в моєї мами вона була як варіант якщо все стане погано і не буде змоги платити за оренду, то є місце куди повернутись, а також куди повернутись на пенсію. В 2022 році наше місто повністю знищили і окупували (Попасна), квартира зруйнована повністю, непридатна до життя. І якщо ще до цього було дуже важко адаптуватись жити в новому місті і платити більшу частину зарплати якомусь дяді за убогу квартиру, то після повного знищення квартири все стало в рази важче, саме морально, це дуже підскосило мою маму. Люди які такого не пережили не зможуть зрозуміти це. В неї наче зникла точка опори, і вона розуміє, що навряд вона зʼявиться. А ще до перелесенців з 2014 відношення ще гірше і гірше, ще більше відшивають. Те про що казали в відео: дорога оренда, фіг знайдеш роботу, бо ейджизм і тд, ось це все було і є, і це ще більше збиває з ніг. Жити ось так, десь, без свого житла, без свого кутка це жахливо, особливо людям 40-50+. Чи дасть щось держава? Навряд, вона навіть ті нещасні 2000 вже забирає, хоч війна досі триває. А те що до повномасштабного вторгнення переселенцям платили 400 грн як вам? Вони називали цю допомогу на як допомога на оплату житла. 400 грн, ок?) ось це все відношення, на жаль… і звісно людям буде важко адаптуватись, звісно вони будуть озлоблені. Бо в них відчуття, що їх дуже смачно кинули. Мені, як молоді, звісно легше це сприймати і сама натягую собі рожеві окуляри, намагаюсь якось це все пояснити собі, бо намагаюсь вижити. Але людям більш старшого віку це все набагато важче… Навіть зараз ми не можемо ні житло отримати, ні компенсацію, ні податися до гааги на компенсацію за зруйноване житло, бо воно на окупованій території, коли його деокупують? Ніхто не знає, а відповідно ще декілька років виживання. Це крик, на який ще в 14 році держава закрила очі і вуха. І я дуже вдячна, що хоча б ви намагається якось підняти цю втрачену комунікацію, це неймовірно важливо. Так, переселенцям 22 року також важко, але про переселенців 14 року, що тоді забули, що зараз, а ми досі скидаємось як безхатьки…

В людей є майно, є хворі родичі, є свої проблеми. Ніхто не відміняв мародерство, яке існує в будь-якому суспільстві. І дійсно, налагодити побут з нуля не так легко. Чим старша людина, тим важче. 😢 Добре, що це питання стали підіймати і говорити на такі, не дуже приємні для нашого суспільства, теми. Дякую ведучому та його співрозмовникам.❤

Стосовно мови. Тут головне не кінцева точка, а динаміка. Процеси ідуть... Кіно, телебачення, книги, радіо. Просто в моменті це не відчувається але як порівняти наприклад з Білорусь де мову майже втратили, то ми крокуємо досить не погано

вау гэта вельмі важная размова вельмі душэўны вельмі тонкі. такі важны. вялікі дзякуй за такую ​​працу. было вельмі цікава глядзець

Не тільки з Донеччини але й внутрішньо переміщенні з прифронтових селищ не виїзджають бо на ту пенсію вони не зможуть почати "життя спочатку" фінансово та й сил ні психологічних не фізичних не має.

Я жила в Донецьку прєсловуті 8 лєт і виїхала на неокуповану територію вже після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. На українську в побуті перейшла лише після цього, та і не було можливості її активно практикувати в окупації, але до 2014 українська була багато де в Донецьку в моєму оточенні - в маминих піснях, в школі, в університеті, по ТБ і радіо, в кіно та музиці. Всі ті 8 років я жила виключно з українським паспортом і збергала однозначно проукраїнську позицію, хоча звісно це не те, про що там безпечно кричати на кожному кроці. Так, там купа "вати" і тих людей, які за 8 (а вже і 10) років виросли/сформувалися серед російської пропаганди, а також таких людей, яким здебільшого все одно, хто при владі і який прапор майорить над містом, аби бути в себе вдома і мати шо поїсти. Але там також досі багато людей з про-українською позицією, які не поїхали. Не всі хочуть їхати і не всі мають це робити, бо то їх рідна земля, їх дім - і цієї причини вже достатньо. Але і ті, хто хотіли б поїхати, але не можуть, теж мають на це різні причини. Переїзд - це важко, стресово і дорого навіть для молодих людей, а про 50+ я взагалі мовчу. Кинути власне житло, усе нажите майно, близьких, друзів, роботу, щоб поїхати внікуди, витрачати всі гроші на оренду і побудову побуту з нуля, з миру по нитці, з розумінням, що ти можеш більше ніколи не мати змоги придбати своє житло, а жити на пенсію з орендою буде неможливо (якщо пенсія тобі взагалі світить). Хтось не може поїхати, бо має допомогати батькам чи доглядати когось, хтось документи втратив, або не встиг до 16-річчя отримати, і виїжджати не може взагалі; хтось поїхав би, але не вся родина хоче, або ж просто не хочуть втрачати зв'язки і можливість бачитись з рідними. Я ще молода, але і у мене виїхати заняло 8 років з багатьох життєвих, не пов'язаних з рівнем моєї української свідомості, причин. Тому не розумію, як люди можуть так легко засуджувати інших і судити по собі, у стилі "хто хотів, той вже поїхав". Та і якщо всі наші поїдуть, то заради кого і чого це все?

Я з Луганська, і могла би багато в чому посперечатися. Перехід на українську це перше що я зробила, бо це була би банальна неповага до мешканців міста, до якого я переїхала. А з роками прийшло вже повне освідомлення, вивчення не викривленої історії, розуміння причин та наслідків. Я тут на стороні тих самих «чому не державною», бо це найперше що видає малороса. Звісно, у всіх свій досвід, але він не виключно такий як у пані стендаперки. До мене вкрай рідко домахувались за те що я з дамбаса, бо я як раз своєю поведінкою намагаюся ламати стереотипи про те що всі ми нагле несвідоме бидло.

Я україномовна киянка з трьома освітами, але відчуваю такий самий ейджизм, сексизм і ксенофобію у пошуках роботи

З кожним випуском цього подкасту в мене зростає відчуття, що це все про якийсь інший Донецьк, іншу окупацію, і що все, що тут говорять, дедалі більше відривається від реальності. Я з Донецька, час від часу звідти до мене доноситься, що люди там думають, говорять, чекають, чим вони живуть, і от я не можу уявити бодай якийсь сенс підтримувати з ними контакт “про погоду”, і з дуже простої причини - воно їм не треба, це нАм може хотітися підтримувати ілюзію про їхню українськість, але не їм. Крім якихось винятків, у яких люди самі підтримують цей контакт з українським, бо він є для них чимось природним. Я приходжу в цей подкаст послухати думки про те, як справді з цим жити, а натомість чую “ой, я не знаю, чому молоді талановиті люди там залишаються”. А може ви просто не хочете називати речі і людей своїми іменами? І насправді добре знаєте очевидні відповіді на ці питання, але чомусь лицемірите перед своєю аудиторією? І може варто вже припинити по-дитячому закривати очі і ображатися на чесні запитання на кшталт “що нам із ними робити”? І не називати свідомий вибір дорослих людей “маренням”?

дуже цікаво, дякую. мій друг в 15 році теж говорив: "скоро ми публічно будемо говорити тільки українською. а наша дитяча російська буде мовою закритиого або навіть інтимного спілкування"

Чітав Швейка російскою в 2014, десь посередині почався Крим і я вирішив продовжувати українською. Сумно що саме це сподвигло переходити на українську, але читати дійсно стало набагато веселіше! Дякую! Дуже цікава розмова!🎉

Теж виїхала з Донецька та не оформлювала переселенські, вважала що це мій власний вибір та я взагалі не переселенка. А ще вважала що їду на рік.

Добрий день. Не було ніяких державних програм. Я як переселенець 14-го року отримувала допомогу від держави 300 грн 3 міс і це все. Нікого не цікавило де я буду жити і так далі. І ще повне не сприйняття суспільства, бо війна десь там і нас не стосується. Я переїхала у Вінницю і тут за пускали феєрверки, пили, гуляли і бачили вони цю всю війну... Тому порівнювати переселенців з 22-го року і 14-го вельми не коректно.

Дякую велике. У меня мама в оккупации запорожская. 😢 родственники работают на руских.😥 эта война тест на людянисть. И показала истинное лицо многих. Многое понимать начинаешь.

Розумна, красива, хороша дівчина. Успіхів! (Ковжун теж красунчик))

Я дякую пані Шабаліній за її перехід до української мови. Ласкаво просимо у сім'ю!

Чудова гостья, і зворушлива розмова. Дуже вам дякую за цей чудовий проєкт - він сильно виправляє уявлення про людей зі східних регіонів і зближує з ними. Дуже шкода, що не було чогось подібного з 2014.

Дякую вам за цю розмову,за змогу почути як це було Я з Тернопільщини і маю друзів з Донецької,Луганської областей,з Криму Я дуже тішусь коли чую від них українську Я підтримую їх в цьому плані,допомагаю як можу ❤

Класний діалог. Дякую. Я ще в цьому плані б хотіла порекомендувати канал, який обожнюю - він маленький, але робить корисну справу. Називається «Що? Дослідники українського». Розповідає про контент українською в Ютуб. Його автори переселенці з Луганської області. Яна (авторка) часто розповідає саме про свій досвід переходу на українську, переїзду і т.п. Мені здається таке треба підтримувати.

Як людина з Донеччини, щіро дякую за цю розмову і цей важливий проект. Слава Україні!

Дякую за цей формат! Щодо «Швейка» - я також з русифікованої родини, але моя бабуся колись відкрила для мене цей твір саме українською мовою, ми сміялися до сліз. Власне, незадовго до смерті вона у віці 76 років з радістю перейшла на українську в побуті разом з іншими членами родини.

Справді дякую за цей проєкт. Допомагає. Хоча й крає.

Дякую за розмову із землячкою, яка проговорює те, що я почуваю, і в тому світлі, як я це сприймаю👍

Не дивлячись на те,що зараз я повністю підтримую Україну у боротьбі з болотяними, свідомою я була не завжди,нажаль. Причиною цьому було і часткове промивання мізків відлунням чужої пропаганди та те,що трапилось з майном моєї родини на Донеччині в 2014 та вже наприкінці 2021-початку 22,а саме мародерство та перебування укр.військових у будинку моєї бабусі. Нажаль це гірка правда і це ніколи не забудеться. Коли з нажитим таке трапляється через болотяних - це біль та гнів,але коли свої таке учиняють то взагалі відчулося як зрада та розпач. Ми українці далеко не святі,але я прагну саме нашої перемоги не зважаючи ні на що…

Я не знаю, в кого взагалі є ресурс на 3-му році вторгнення спілкуватися з тими, кому ще не дійшло. В мене ледве вистачає ресурсу підтримувати себе і всіх, хто ціннісно зі мною. Не дійшло - до побачення. Дякую за відверту розмову. Я це витримала, але емпатії не відчула.

Шабаліна! Давай у Львові бахнемо кави! Я пригощаю!❤

Коли вивозила маму і всю родину з тваринами - це коштувало 1600 євро. І це тільки переїзд машиною. Я вже мовчу про безпечність кордону... Це і є відповідь на питання, чому люди часто не виїзжають.

Розумію вашу маму, думаю, що вона вже не повернеться в Україну. Живу не в окупації (маю надію що так і надалі буде), хоча дуже близько від бойових дій, і не можу побачити себе через рік чи два

Нарешті донеччан слухають

Саша чудова. Дякую за гостю.

Дякую за гостю. Нам всім суспілством треба постійно відрефлексовувати досвід всіх проявів українців у всіх регіонах. І Саша саме та людина, яка має талант відверто реагувати і відверто гоаорити про дійсність, а не ілюзії які зараз багато в чому намальовані.

Що це за історії, про людей, які на зупинках вказують іншим спілкуватися українською? Рашистською мене матюкали на зупинці, що я тікала з дитиною під руку, просто за те, що ми пошепки з малим говорили на лавочці, чекаючи автобус, бабка до дитинки докопувалася зі своїм "скажи, ти же русская??", коли ми при ній спілкувалися рашистською (ще одна причина не користуватися, цією мовою, окрім, матюків, і фізичної агресії), тікала, від, купи людей, які починають ходити слідом, які починають тобі вказувати, якою мовою говорити... Але, ось ніколи не була свідком, як таку ж агресію проявляють україномовні. Ні проти мене, ні проти когось довкола мене. Тож, що це за історії, про україномовних, які на зупинці вказують, кому як говорити? І навіщо, ці історії вигадані, взагалі?

Про Шабаліну дізнався через якийсь шарж у тіктоку (до речі, вже україномовний), і це одразу було щось нове. А в інтерв'ю розкривається ще й серйозна сторона. Дуже добре що обговорюються такі важливі теми як підтримка зв'язку з людьми на окупованих

Дякую дуже! Думаю, Вам наші любі друзі, хто вибрав Україну , варто бути сміливішими!❤️ це така ж Ваша країна, як і тих, хто зі Львову чи Києва, Дніпра, Одеси чи Харкова! А якщо врахувати те, що пережили Ви і наважились, чи то прийшов час, пишатися українською красою та величчю - то маєте повне право деяких і наших «умніків» запитати якою мовою вони спілкувалися до війни ! Любимо Вас! Нехай щастить! Нехай ця Земля захистить Вас від усього не доброго!❤ Про жарти українською: перепрошую, мабуть ще не вникла в глибину сказаного автором, однак, відчуваю , що жарт має бути за суттю своєю дотепним, незважаючи якою мовою висловлений. Звичайно, якщо не застосовувати регіональні діалекти на центральних сценах чи етерах з метою «рассмешить барина». Перепрошую! Досліджувала таку тенденцію… Виглядає непристойно!

Дякую, Олексію! Дякую всім авторам! Актуальна тема, дуже приваблива гостя, класна оптика і освітлення (в прямому й переносному), як завжди , лампова атмосфера. Дякую ще раз!

Неймовірно! Армін приїжджав у Донецьк на інтервʼю. Це просто вражає. І ви з ним спілкувались❤

Дуже потрібний подкаст! Будь ласка, не зупиняйтеся ❤

Дякую за ці випуски. Ви озвучуєте важливі речі в цих розмовах і робите так, щоб цих людей з ТОТ побачили і почули знову. А може навіть зрозуміли. Для мене, як для людини з Донеччини, це важливо. Хоч я з 2015 не була там і батьків з прифронтової території нарешті вмовила переїхати до себе. Але шкода людей, що не мають ресурсів виїхати звідти і почати життя деінде. Хочеться, щоб про них пам'ятали і підтримували.

Дуже цікаве інтерв‘ю. І дівчина великий молодець. Справді хочеться сказати: «вона наша і я нею пишаюсь!»

Дуже люблю її супер дотепні ролики. Вона кльова❤

Дякую за гостю. Саша неймовірна людина. Чарівна, щира та безмежно талановита

Дякую за проєкт! Стільки всього хочеться сказати… 💔 дубляж - це супер, обожнюю український дубляж, він найкращий! Для мене ут1 був топовим, дивилас його, студію 5, мультики українською.

Надзвичайно важлива тема в розмова, про це мало говорять в інформаційному просторі

Дякую, Вам! Робите правильну справу ❤ Можно кого-небудь з Луганська або області запросити, для разбавлення ))

подякував!

Дякую за це відео!

Дуже цікава розмова.Дякую! Про смішність української мови:і АЛЬФ,і ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА в перекладі Степана Масляка(інших не читала) -це СУПЕР-СУПЕР !!! Є ще одна мова,де надзвичайно яскраві всілякі смішні звороти.І навіть важко перекласти.Це польська. Але наразі навіть польських продуктів не купую.

Цікава історія цікавої людини зі справжніми емоціями зі справжнього сходу. Щирість відчувалась протягом всієї розмови. Дякую.

Дякую вам дуже

Дякую за важливе відео!

Дякую за вашу роботу

Чудовий випуск) дуже важлива робота, будь ласка продовжуйте)

Дякую за подкаст! дякую за гостю❤

Дякую вам за цей подкаст! Це те чого нам дуже довго не вистачало ❤

Гарна розмова, дякую👍🤝

Запросіть на бесіду дівчат з донецького фолькгурту Дивина. Для контрасту з Сашею, яка жила поза українським контекстом, хоча Саша дуже приємна.

І вам дякую. Це цікавий і потрібний продукт

Дуже потрібна рубрика

У дівчини дуже гарна жестикуляція кистями рук та пальцями. Задивилася

Дякую ,пане Ковжун! Чудова ,повчальна та цікава розмова! Впевнена, що держава має жорсткіше тиснути на соціальні групи населення України задля майбутнього нашої країни!

гарна ініціатива. пропустив якось.

Я особисто був у довгому шоці від того, що сталось у 14 році. От наче майдан, перемога, страшною ціною - і одразу ж нові удари на півдні і сході. Я з Києва, якщо що. І потім, коли це все стало частиною життя, я багато разів казав близьким, мовляв, ну Донбас не хоче бути з нами то і пофіг на них. Хай звалюють. Дякую, ви допомогли мені інакше поглянути на ситуацію та на власну позицію. Був не правий, не варто кидати людей на окупованих територіях. Будь-яких окупованих територіях.

Дякую за випуск. Щиро,чесно та відверто: без якихось прикрас чи ширм. Саша,кинулося в око що попри всі складнощі у вашому житті ви зберегли саме головне- людяність. P.S. Саша,ви дуже схожі на мою одногрупницю з універу-я навіть напружився чи не ви це вона і я щось пропустив(та ви молодша)😅 Дуже гарна бесіда,я ніби на місці пана Олексія сидів і це я вів діалог)

Привіт, круто що ви емпатичеі люди. Саме таке суспільство має успіх.

❤дякую

дякую за роботу, коментар задля пiдтримки українського контенту не менше десяти слiв у коментарi

Саша така світла людина) дякую за подкаст!

Це дуже крута програма, але чому відео такі короткі))) Дякую вам!

Саша, ви дуже класна! ❤

Щиро дякую вам за такий чудовий та дуже корисний стрім це досить вагома частина впливу на сьогочасне досить хворобливе сприйняття дійсності, дякую що ви доносите цю інформацію досить у лагідній обгортці. Бажаю успіхів, та натхнення.

Дуже класна і цікава дівчина. Бачив давно в квк її і запам’ятав тому що навчались в одному вищі .

Дякую що ведете таку передачу! Адже і в Криму та на Донбасі є багато українців з українськими поглядами

Була в вересні в Слов'янську. Мені абсолютно всі на мою українську відповідали чистісінькою українською!!! В мене трохи щелепа не відпала😮

Одного разу на Меловому 15 годин простояли. З Макіївки до Харкова 36 годин їхали

Цікава і знайома думка озвучена була, яка не сформувалась остаточно у мене і голові, а ви допомогли. Коли дивився на українське мистецтво, ти дивився наче на щось чуже, прекрасне, але не своє. Хоча я ж українка, і коріння по мамі українське. Зараз вже, пройшло два роки активного споживання українського контенту, але відчуття не природності не пройшло. Хоча російське огидне, українське круте, але але.. певно відсутність звʼязку з українським дає про себе знати. Але ми ніколи не були типовою пост радянською сімʼєю, ми не дивились іронію на НР, мама ненавиділа совок. Цікаво чи пройде це відчуття

Харків ❤

Як я стомилася жити в цьому абсурді

Я дуже тішуся що зʼявилися такі випуски🔥нажаль ми дуже мало знаємо про окуповані території. Я хоч трохи чую про Крим завдяки Наріману Алієву і Тамілі Ташевій. А решта лишається ніби за завісою😢

дякую за випуски, але 4й випуск і всі з Донецька, де з Луганська :(

Вона сонечко❤❤ чудова комікеса❤

Майже всюди в публічному просторі (подібні відео, фільми документальні про схід країни) чую тільки Донецьк, Донбас (знову ж таки, в прив'язці до Донецька). Луганської області наче й не існує взагалі... Чи, можливо, немає публічних людей саме з Луганщини, які могли б розповісти... (Я з Луганщини, якщо що :))

А я пам'ятаю 2014 рік і Києві Переселенці викупили квартири на Печерську. З ноги відкривалися дорогі магазини, приватні лікарні, школи. До нашого колективу прийшли батьки, у яких буди свої банки, що відмивали ПР гроші, вони цього не приховували. Ми всі офігівали, які ці люди багаті. Що ж їм не вистачало? Наш новий сусід ганяв на авторинок Чапаєвка 😊з окупованого Донбасу машини, поливав брудом все українське, ми терпіли, чекали, що людина зрозуміє. Ні. У 2022 він шпіонив на користь орків, наводив артилерію, сидить зараз Розумію, що для простих людей все було складно і виплати малі. Подякуйте землякам

Мені одне цікаво . От крім Києва у нас немає інших міст куди можна переїхати з окупованих територій??? Бо Київ, Львів чи за кордон!...

"Яка мотивація повертатись?" - якщо це питання було продиктоване щирим нерозумінням, то це жах.

❤❤❤❤❤❤❤❤❤

Гарна фуфайка з трояндочками🌺

❤

✊

Ото ви і підказуєте "що з ними робити". Щоб Україна вижила треба виховувати лояльність і взаєморозуміння в суспільстві. Дуже цінно послухати і зрозуміти людей "звідти". Головне слухати і чути.

Я її просто не совісно сильно обожнюю❤

Що за книгу в кінці Олексій радить почитати ?

Спірний випуск, спірні думки. Але дякую - це так само дуже важливий вектор думки

Я не знаю, що і з чого там Саша збиралась піднакопити з виплат з 14-го, якщо вони були 400 грн на місяць для дорослої працюючої людини і 800 з копійками для дитини і пенсіонера. Я не оформлювала ці виплати перші півроку, але потім оформила, бо ці копійки стали на часі, бо я перестала вигрібати матеріально. З 24-го лютого 22 роки ці виплати скасували. Перші два місяці після вторгнення ми протримались, бо мені виплатили відпускні на роботі, хоч я не працювала.

Мої родичі виїхали в Америку, і вони не могли приїхати виписатися з помешкання. Тільки треба приїхати. У будинку син прописав, в квартирі мама прописана. У іншіїй сестра. І так 8 років, квартирантів не пускала, бо всі сепари, не хотіла пускати цих вбивць, все платили оплачували. У 22році просто залишили вбивцям. Я дуже хочу жити в Україні, бо тут, в Америці, де я мешкаю у сина, то я не можу витримати, все чуже, роботи нема. (Я в Макіївці працювала вчителем малювання у школі мистецтв. ) Прибиральницями- черга в 100 чоловік.