Дуже дякую за такий, як завжди, чудовий випуск. Мені 21 рік, в березні 2022 року я віїхав з окупованого Мелітополя в Європу через Крим. Побув в Чехії якийсь час, потім переїхав в Англію. Знаходжусь тут вже рік і хочу погодитися з багатьма коментаторами про відчуття себе немов у клітці. Наче є якась робота, є непоганий рівень англійської, і місто, в якому живу, досить цікаве. Але все не те. Страшенно хочеться в Україну. І я би там, в принципі, вже і був би. Так як вибухи з бомбардуваннями мене не лякають. Але єдине що мене лякає - це мобілізація. Через це я боюсь повернутися. В мене постійно враження що мене заберуть на війну як тільки я перетну кордон. Я дуже захоплююся людьми, які зараз, безпосередньо, у зоні бойових дій, відважно боронять нашу Країну. Але, на жаль, я не такий сміливий, за що мені соромно. І все, чим наразі я можу допомогти - це донатами. Зараз активно готуюся до вступу в університет і у вересні планую повертатися. Сподіваюся що в мене все вийде і я нарешті потраплю до Києва) Слава Україні!
Я з тих хто застрягла. Ми вийшли з сином пішки через кордон в березні. Опинились в Німеччині не вирішуючи це, проосто так вмйшло, в той час мля голова взагалі погано думала. Перший місяць я все чекала коли додому. Ми жили в німецькій родині, які як волонтери взяли нас, вони допомогли зробити документи раніше ніж я зрозуміла шо було б непогано країну обирати. Але потім вони знайшли лікаря, для мого сина, в Україні 3 роки не могли підтвердити діагноз і препарати для нормалізації життя з цим діагнозом в Україні неможлива, ліки заборонені. Зараз син в Німеччині отримує ліки, йому фізично легше жити. Мені дуже важко в цій країні, вчу мову, важка але не в ній справа. Чоловік в Україні. Моє сердце в Україні. В Харкові у мене була своя студія декору для свят, тут це нікому не треба і взагалі бюрократія така на яку в мене нема сил, шоб тут шось починати. Я просто чекаю коли цей весь ад кінчиться, відчуваю себе просто в клітці. Я тут для сина, але мене тут нема(
Дякую, що поділилися своєю історією. То був дійсно важкий час і ви зробили максимально, що було в ваших силах. Згодна з вами, що авторство власного вибору дуже важливо, також його можна повернути собі у будь-який час, тобто (наприклад) якщо ви і зараз в Німеччині і незадоволені цим, ви можете зробити активний вибір іншого місця проживання. Радію, що ви врятувалися і зберегли себе і сина.💙💛
Ємно, чітко, тактовно, толерантно та алгоритмічно. Дуже дякую за випуск зі Златою. Приємно усвідомлювати, що просвітництво сучасного покоління представлене екологічною та світлою психологинею, як ця дівчина. Дякую за висвітлення дійсно важливих тем та обговорення "гострих кутів".
Виїхали з сином і мамою рік тому до Польші. За місяць знайшла роботу, зняли житло, син пішов до садочка і спортивні секції, вивчили мову, знайшли друзів і однодумців, займаюсь з психологом он лайн, а сина вожу до польского психолога (він дуже швидко вивчив мову), їздимо час від часу на екскурсії, зоопарки, цирки, театри і т.д., наче адаптувались. АЛЕ синдром відкладеного життя не зменшився, хочется додому, відчуття, що все не те і все чуже. Все одно кожен день сидиш в новинах, а раптом все закінчилось і можно повертатись. Не бачу тут майбутнього. Проте розумію що з моїм ГТР не витримаю повітряних тривог і безсонних ночей. Захоплююсь українцями які достатньо сильні щоб залишатись дома. Менталка дуже страждає, бісить коли люди, що залишились пишуть "вам добре, легко, ви виїхали". Ми ніколи не зрозумієм почуття одно одного.
Дякую за вашу історію. Захоплююся тим, який великий обсяг роботи ви зробили для себе і своєї адаптації. Радію, що ви і ваш син отримуєете психологічну підтримку і вірю, що це допоможе впоратися з синдромом відкладенного життя. Мені здається важливою думка про те, що наше життя йде навіть тоді, коли ми його "відкладаємо", тож цінно бути присутніми в ньому і "проживати" його, бо хто ж крім нас це зробить )))
Дуже корисний випуск, дякую .. я за кордоном і досі не змогла прийняти, що «так як було, вже не буде», бо ти роками вкладав стільки енергії, сил і часу, щоб створити собі своє ідеальне життя і Дім, дуже важко починати все з початку, навіть знаючи багато мов і будучи молодою людиною. Я досі не розумію, як це прийняти
Дякую за ваш звортний звʼязок і за те, що поділидися своєю історією. Це дійсно не просто. Це велика втрата. Можливо, підтримуючим буде подумати про те, що ви можете зробити знов те, що ви вже успішно зробили один раз, враховуючи всі чудові ресурси, які маєте. Також необовʼязково робити все одразу, можна почати з чогось одного і зʼїсти цього слона по шматочкам)). Навички адаптації, на мою думку, одні з найважливіших в житті, бо воно може дуже сильно змінюватися. Ці зміни не завжди залежать від нас, але наша адаптація точно залежить від нас. Мене дуже підтримує думати і розділяти те, на що я не можу вплинути, і те, на що я можу. І зосереджуватися на останньому.💙💛
Дуже дякую Вам за відповідь. Ваші поради дійсно цінні. В моєму випадку це вже 4ий переїзд і початок всього з початку. І цей фактор просто ставить в ступор, бо тепер ми всі розуміємо, скільки ресурсів потребує повноцінна адаптація і тут знову.. Бажаю всім нам сил ♥️
@@valeryiaval9048 4-й раз! вау! То ви на власному досвіді знаєте цінність навичок адаптуватися до нового і що вони можуть знагодитися неодноразово. Бажаю вам сил і задоволення від процесу💙💛
Дякую за те,що не хейтите тих, хто виїхав ! Щодо мам з дітками, я така, найбільша моя рекомендація - шукайте подруг ! Українок із такими ж дітьми. Це найкраще,що ви можете зробити для себе 🙏
памʼятаю Злату ще з часів Рокет))) неймовірно цікава та розумна особистість! подкаст прослухала на одному диханні та занотувала для себе нові інсайти та корисні поради Дякую)
Дякую дуже за ваш зворотний звʼязок) Мені шкода читати, що ваша адаптація була складною, але я також хочу привітати вас і відзначити, як круто, що ви впоралися з цим. Бажаю, щоб наступні цикли адаптації відчувалися не так тяжко.
Добрий день. До фемінітивів, ставлюсь більш, аніж спокійно але до вас шановні ведучі ставлюсь з великою шаною та повагою. Ви просто захопили мене своїм гумором та інтелектуальним шармом, щирістю розмов. Бажаю вам якомога швидше отримати Срібну кнопку. З повагою, ваша шанувальниця та поціновувачка, Євгенія. 😀
Чудовий подкаст, прекрасна психологиня Злата, відчувається професійність і емпатичність до людей у кожному слові. Питання були актуальні і я все чекала на більш гострі відповіді, але Злата відповідала так, як і належить професіоналу, об'єктивно, на перспективу, як то кажуть. Адже потрібно дійсно створити сприятливі умови для повернення мільйонів українців, і в морально ментальному контексті теж. Але як побороти думку, що все таки люди, що залишились тут і переживають війну в Україні, більш травмовані, аніж ті, що виїхали.
Дякую за ваш такий розгорнутий зворотний звʼязок, це цінно) Читала ваше повідолемння і стосовно останньої думки у ньому, мені хочеться поставити декілька питань: як вважаєте, на основі чого сформувалась думка, що ті, хто залишились більш травмовані, ніж ті, хто виїхали? Чим ця думка заважає? Чому її треба побороти?💙💛
Я також на третій день в Польщі без знання мови пішла працювати головним технологом меблевого виробництва - Гугл перекладач, українська, російська, жести, картинки і всі все добре розуміли!
Закордоном важко ментально. Живу Україною. Нічого в серйоз тут не сприймаю. Відчуваю тягар виїхавшох людини. Але для безпеки розумію, що поки краще тут.
Вітаю) шкода, що вам доводиться проходити через це. ❤ Чи є щось з того, що обговорювалось у розмові, що ви могли б і хотіли б спробувати для власної адаптації?
28:20 тепер я знаю, що у мене мислення зростання :) Ніколи не розуміла оцих от обмежень "я не можу (підставте щось), бо у мене немає задатків". Я можу погодитися, що часом дійсно задатки грають роль, особливо якщо хочеться добитися професійних успіхів, наприклад, у спорті, але є певні обмеження через фізичний стан і здоров'я в цілому. Але я більше говорю про "я гуманітарій, математика - то не моє/я технар, мови - то не моє/я взагалі не творча людина, спів/танці/малювання - то не моє". Якщо мається на увазі, що ви не хочете щось робити, душа не лежить, то так і кажіть, що не хочете, ніколи не було бажання. Але коли до цього приплітають певну "причину", як то "я не (...)", то мені навіть сумно стає... Нащо себе обмежувати? Повірте хоч на хвильку, що ви то можете. Бо може ви того все життя хотіли, але надумали причину і тепер оту фразу про "я не (здатен щось)" промовляєте з гіркотою. Не вимагайте від себе стати відомим, займатися чимось можна для задоволення, а не лише тому, що щось дає практичну користь. Та й отримувати задоволення насправді теж корисно.
Чудовий ролик, перегляда другий раз. Дуже цікава інформація про ізраїльсько-американського психолога на 9-36, але нерозбірливо вказано прізвище і ніяк не можу знайти. Можете підказати, будь-ласка?
безмежно дякую вам за цей випуск. я теж з дитиною виїхала ще минулого року, і на жаль чула дуже багато різних наративів з цього приводу і більшість з них не найприємніші. не зважаючи на те що моя адаптація пройшла більш менш вдало (питання вивчення мови ще не закрито), від тих думок які я неодноразово чула мені стає соромно що ти десь там, а не вдома. це була дуже цінна розмова, не багато хто піднімає ці питання (або в моїй бульбашці я їх не зустрічаю).
Дякую дуже змістовне інтервʼю, люди дійсно іноді не розуміють як це бути біженцем.Як це викупити все своє життя , всі свої плани .І почати заново.Зараз мені вже кажуть що я повинна планувати своє подальше життя а я просто не можу нічого планувати так як я вже одно разу мала багато чого запланованого і все пішло під хвіст собаці 😢 Живеш тут одним днем і не знаєш що буде далі 😢
Вітаю) ціную ваш зворотний звʼязок та дуже дякую, що поділилися вашою історією. Ми дійсно живемо в світі, де здійснення наших планів не гарантовано і статися може будь-що. Але це також можна враховувати у процесі планування і придумати різні варіанти на випадок, якщо якийсь з пунктів буде неможливим. Бажаю вам стійкості та благополуччя.❤
Дякую вам за цей випуск, слухала Злату майже затримавши подих - це все про мене… Опір змінам - як це яскраво описує мій стан. Я веду блог і мені часто прилітає в коментарях, що я нию. Дуже часто. Через це мені часто здається, що лише мені так погано. Що всі впорались, а я якась поламана. Але виходить, що ні…. І дійсно моє життя мене не задовільняє. Я завмерла ніби, бо так, як вдома, я не можу тут, а все нове тут - викликає супротив. Дякую за вашу працю🙏
@@zlatagromova4174 Злато, а ви пишете десь на свої професійні теми? Де саме? Дуже мені лягло на душу те, що ви говорите, хотіла б продовжити слухати/читати
Щиро вдячна за випуск. Дуже сподобалося, що досить нелегкі і актуальні питання адаптації біженців в інших країнах розглядалися Златою на простих і зрозумілих прикладах, більше того, супроводжувалися вдалими і корисними лайфхаками. Та загалом, погляд та підхід психологині до аналізу та вирішення проблем є досить конструктивним і застосовним для будь-якої сфери.
Маргарито, дуже дякую за такий детальний відгук, для мене він важливий. Ціную час та енергію, які ви вклали в цей коментар та провели з подкастом. І дуже погоджуюся з останньою думкою, це і правда можна прикладати до будь-якої сфери.
Дуже дякую за цю розмову. На багато своїх думок отримала відповідь. Я з 19.02.2022 була у відпустці за кордоном. діти мої лишались з мамою і сестрою в Києві. Потім 11.03.2022 ми об'єднались в Польші і в травні переїхали в Шотландію. Адаптуватись в Польші я не могла (були очікування що зараз це все закінчиться і ми повернемось, мову вчити - якийсь блок просто, скрізь переходила на англійську, яку трохи знаю. Тепер навіть розумію як це називається...) в Шотландії ми наче адаптувались, бо тут я хоча б можу з людьми спілкуватись (хоча воно теж напрягає, бо постійно перекладаєш) Дітям дійсно легше, через 2 міс вже в побуті перекладала дуже мало їм, почали самі складати речення. Через 4 міс повністю могли без мене вже розмовляти з місцевими на свої дитячі теми. В школі з вересня до них перестала приходити вчитель, яка займається з дітьми для яких англійська не рідна, бо не бачить в цьому сенсу. І от в червні ми поїдемо додому, я вперше з початку повномасштабного вторгнення. Дуже сподіваюсь, що залишимось назавжди, але буду дивитись по ситуації, бо діти досі пам'ятають як ховались в бомбосховищі, при цьому коли зараз їм показую, що там все ще ракети літають, кажуть ок, ми будемо в коридорі. Ми настільки хочемо додому! Про адаптацію... я все ще працюю на Україну он-лайн, але якщо після відвідування дому (Боже як це звучить) прийдеться повернутись, то доведеться звільнитись і шукати роботу місцеву. І тут найцікавіше, по досвіду інших бачу, що легше тим, хто не мав кваліфікації в Україні, бо низькокваліфіковані роботи є скрізь, а от лікарям, вчителям, бухгалтерам і ін кваліфікованим працівникам, важче. бо крім мови, ти не можеш працювати за фахом. І це психологічно теж важко.
Вітаю) дуже дякую, що поділилися своєю історією. Бачу, ви так багато зробили! Мені хочеться спитати, а як би ви діяли, якщо б не вважали, що працівникам без кваліфікацї легше? Так само чи може якось інакше?
@@zlatagromova4174так я ж не дію відносно когось, я дію як треба і можу сама. Приклад з кваліфікованими і некваліфікованими працівниками, то просто приклад. Мої дії, то мої дії в конкретній ситуації. Я ж не винна, що маю освіту))😊
Ці інтро повна крінжа. Це хіба не прийом з тв для того, щоб заінтригувати цьотку Марту, і вона не дала чулувікови переключити на рекламі на свій сраний футбол? На ютубі то виглядає або як дань старим обрядам або як культ карго. А коли просто слухаєш вас а не дивишся, то взагалі не зрозуміло що ся коїть.
щось я не зрозумів жарту з дипломами. Типу були б амбасадорами хорошої практики на ютубі. А то так наче всі хайпанули на темі зі Спартаком, а висновків 0)
І де ж той ваш хайп, який ми отримали від теми зі Спартаком? 5тис переглядів😂? Ми нікому нічого не винні. Злата - наш гість. І вона тим більше нічого не винна нам і не зобовʼязана приходити в гості на шоу з дипломами. Ну не зрозуміли жарту - ок, що вдієш🤷🏻♂️
@@pryzma_pofigizma у вашого співведучого на каналі є ролик зі Спартаком, а потім з Яновичем про обман Спартака) Але ви праві, я трохи притягнув за вуха це і цей канал не хайпував на темі, вибачаюсь А от про нікому нічого не винні 1. Я не писав, що ви винні щось 2. Дивна позиція для блогера, ви тут типу чисто відосики випускаєте і нікого коментувати не просили?) 3. Питання не в зобов'язанні, а в соціальній відповідальності. Типу тільки що був скандал, де в одних психологів горіло від людини. яка прикидалася психологом. Тобто це в їх же інтересах має бути, щоб люди вірили їм,а не будь кому, кому на телику чи ютубі приписали релагії психолога і тд І повторюсь, я не писав що ви МАЛИ це зробити, але жарт на початку натякає на те, що ви і не вважаєте це хорошою практикою, що знову ж таки зберігає можливості для шарлатанів
Більшість повернеться? Ви у якій Україні живете? Ви мабуть у бульбашці з рожевими поні живете... Хто приїде у вашу Україну супер-майбутнього буде конкурувати із азіатами котрі і будуть її відбудовувати (перебудовувати) під себе. Я так думаю, як казала фахівчиня. Хто згідний чи ні пишіть коментарі 😂
