Стислий переказ твору Івана Багряного "Тигролови" в форматі аудіокниги. Текст читає Михайло Пінчак. Текстову версію твору Тигролови (скорочено) шукайте тут: www.ukrlib.com.ua/styslo/book...
Дуже дякую! Як рятівний круг, коли не встигаєш прослухати другу половину повного тексту. Голос приємний, подання інформації чітке, дуже приємно слухати.
Один із пасажирів, професор, розповідав присутнім, хто першим В Історії відкрив для країни Сибір та потяг за собою тисячі "послідовників", що потім своїми кістьми прокладали тут дороги. Перших було двоє: бунтар і "зрадник", український гетьман Дем’ян Многогрішний та несамовитий протопіп Аввакум, розкольник. Це вони - першовідкривачі багатостраждальної землі. За ними пішли сотні й тисячі засуджених на страждання і смерть. А скільки вони склали каторжанських пісень, що потім розійшлися по всій імперії і знані були всіма. Розповідь професора справила враження на пасажирів. А ось і жива ілюстрація до неї: за вікнами вагону вздовж усієї колії простяглися обдерті, наче їх собаки шматували, брудні і голодні людські постаті. Це були каторжники Бамлагу.
Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра, вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. Не з китайських казок чи тибетських храмів - він летів із дивної пекельної країни людоловів. Гнав над безмежжям Уралу, через хащі Сибіру, мимо понурого Байкалу, через дикі кряжі Забайкалля, Становий хребет... Жоден народний чи небесний герой - ані Микита Кожум'яка, ані сам Юрій Переможець не в силі б подолати цього страшного дракона. У нього шістдесят коробок-вагонів - шістдесят суглобів. Попереду вогненноока голова - надпотужний паровоз "Й. С." (Йосиф Сталін), а позаду - такий же "Ф. Д." (Фелікс Дзержинський). Біля кожного вагона - щетина багнетів. І кожен вагон - руда домовина, в якій повно поглинених жертв, повно живих мертвяків. Крізь заґратовані віконця видно тисячі мерехтливих тоскних очей, що дивляться на втрачений світ - осяяну сонцем країну, озвучену сміхом дитинства і юності, де лишилися мати, родина, дружина. У цілому ж - це етап, "ешелон смерті", етапний спецешелон органів ОГПУ-НКВД. Мчить ешелон без зупинки, несучи в собі приречених, безнадійних, змордованих, хоче замчати їх у безвість, щоб ніхто й сліду не знайшов. Вогненне око прожектора нишпорить по шпалах і нетрях - чи не тікає хто? Іноді бахкає постріл. То вартовому ввижається зрада чи втеча, а він мусить бути пильний, "бдітєльний", бо це його "дєло честі, дєло слави, доблесті і геройства". Утікають сотні, тисячі кілометрів. А дракон усе летить. Він - один із багатьох і підтримує собою страшну легенду - таємничу легенду про зникнення душ. На окремих пунктах ешелон зупиняється. Тоді вартові біжать по дахах вагонів, перевіряючи, чи ніде не проломлено. Перестукують стіни: чи не зрушена дошка десь?! Адже їм неодмінно треба "довезти етап до призначення - до тієї прірви, що десь утворилася і що її від років уже вигачують людськими кістками та душами і не можуть ніяк загатити". На кожній зупинці пробігає вздовж ешелону начальник етапу, стурбовано озираючи вагони. Десь на середині зупиняється і кричить: - Многогрішний!!! Замість багатьох очей з'являється пара мерехтливих цяток, а голос, як із могили, понуро відповідає: - Я!.. - Звать!? - Григорій! Начальник якусь мить вдивляється в ув'язненого, заспокоєно обертається і йде назад.
Схвильовані мандрівники почали кидати в’язням у вікна одяг, їжу, навіть подушки і простирадла. Варта стріляла, полонені кинулись підбирати подарунки. Скоро картина за вікнами змінилася... Весь вагон був схвильований останніми подіями, побаченими з вікна, пасажири гуділи й обговорювали побачене. Біля крайнього столика сидить зовсім байдужий до загального схвилювання бравий майор, якому понад тридцять років. Він такий спокійний та гордовитий. Їде цей майор не милуватися незвичайною красою природи, не полювати на екзотичних звірів - він їде працювати. Професор розповідає легенду про те, як Бог створив той край, у який вони їдуть, той безлад, у якому розберуться "хіба що турки чи запорожці", бо запорожцям завжди доводиться братися за найскладніше. До вагону заходять двоє і заарештовують підозрілого на їхній погляд юнака. Майор цікавиться, у чому справа. Виявляється, що втік з потяга Григорій Многогрішний, небезпечний злочинець. Майор наказує відпустити хлопця, бо злочинця він знає особисто. Світ тьмариться одразу в очах молодого майора, бо Многогрішний - це його особистий ворог, це сам майор його колись катував, примушуючи хоч застогнати, це йому незламний в’язень пообіцяв, що не дасть йому спокою, що не буде тому спокійного сну і родинного щастя, бо завжди перед очима будуть ставати замучені й закатовані ним люди. РОЗДІЛ ТРЕТІЙ Навзаводи зі смертю Григорій Многогрішний пробирається тайгою вже не одну добу. Спочатку біг він дуже швидко, розуміючи, що все залежить тільки від нього. Тепер же сили стали покидати хлопця. Та і їсти було зовсім нічого, доводилось живитися різними корінцями. Пив тільки воду. Відійшовши зовсім далеко, почав стишувати ходу і роззиратися навкруги. Куди взагалі йти? Чи у Маньчжурію, чи у Японію, на Аляску? Тільки б подалі від страшного часу! Він повернеться на свою батьківщину, але вже як месник. Полював бурундука, та вдалося лише вигребти з його нори трохи горіхів - підживився. Раптом Григорій чує десь з-за дерев постріл, а потім зойк дитячий чи дівочий. Він чимдуж біжить туди і бачить, як велетенський чорний ведмідь намагається схопити пащею людину. В останньому напруженні хлопець кидається і встромляє у звіра знайденого напередодні мисливського ножа. Перелігши звіра, втрачає свідомість, помічаючи напослідок, як над ним схиляється дівчина. РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ Родина тигроловів Григорій приходить до тями в якійсь хаті, чує українську пісню. Він опиняється у хаті тигроловів Сірків. Усі вони вихідці з України, навіть тепер їхній район називається Київським, та й зберегли усі українські звичаї в цій дикій стороні. Живуть тут давно, діти навіть ніколи не були в Україні. Колись рід був великий, та настали страшні часи, довелося йти далі у тайгу. Займаються тим, що ловлять живих тигрів. Полювання хоч і небезпечне - загинув того року старший син - зате вигідне. Залишилися двоє дітей - Грицько і Наталка. Дівчина нарівні з чоловіками ходить на полювання, займається промислом, ловить рибу.
Сторінка 2 з 2 А за що - цей пес сам знає". Вирішив перейти кордон. Раптом Григорій побачив Наталку, що дивилася на нього. Він розказав дівчині все про себе і про свого ката Медвина, про їхню змучену батьківщину. Попрощався і попросив через неї вибачення у батьків. РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ Назавжди із щастям Але Григорій не міг піти, не побачивши батьків. Тихенько підійшов він до хатини, у якій журилася вся родина Сірків. Мати кинулась на груди своєму прийомному синові, але такому ж рідному, як інші діти. Наталка вже розповіла батькам усе, що почула від Григорія. Сім’я прощалася з дитиною. Поряд з Григорієм рішуче стала Наталка. Вона подивилася йому в очі, і обоє зрозуміли, що не зможуть розлучитися. Наталка попросила батьківського благословення. Мати та батько поблагословили своїх дітей, і ті пішли разом у далекі світи. Тихенько молилася мати тільки про те, щоб хоча б ще раз побачити їх.
