• Іван Франко (1856-1916).
Твори Івана Франка на моєму каналі.
Читає Лілія Мироненко.
Часто люди відмовляються від свого щастя під впливом чогось, та коли хочуть забрати свої слова назад, змінити рішення - вже занадто пізно. Шанс втрачено.
Цитати із твору.
•"Хорони мене, Боже, від панського суду і людської ненависті".
"Як той мудрий Поляк, що замкнув стайню, як йому конї вкрали".
•Полїтика, то не балаканє на празниках та соборчиках! Вона вимагає не тілько вправного язика і міцних грудей, але також відважного серця, сильного характеру і завзятя, і того духа незалежности, якого у нас цілими віками вбивали і притлумлювали ріжні чинники.
•"Дивне те людське серце! Найбільше своє щастє,
найбільшу роскіш бачить у тім, щоб задати другому болю чий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надїю на лїпше!..
•"А український народ все "стоїть насеред гладкого, рівного шляху і не знає, в який бік йому додому....Змучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть, мов отсей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, і не знає, куди йому йти, не має сили ані надії дійти до цілі".
•"Жаден Жид не може - і не повинен бути анї польським, анї руським патріотом. І не потребує сего. Нехай буде Жидом - сего досить. Аджеж можна бути Жидом і любити той край, де ми ро дились, і бути пожиточним, або бодай нешкідливим для того народа, що хоч нерідний нам, все таки тїсно звязаний з усїми споминами нашого житя. Менї здається, що як би ми держали ся такого погляду, то й уся асиміляция була-б непотрібна. Бо подумайте: чи жадає хто від нас тої аси міляциї? Здаєть ся, нї. Але за те кождoму пожадане, щоб ми були чесними і пожиточними членами тої суспільности, серед якої живемо.
•"Дивне те людське серце! Найбільше своє щастя, найбільшу розкіш бачить у тім, щоб задати другому болючий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надію на ліпше! Адже тілько се побожне бажання надавало пану маршалкові при вході сюди такий тріумфуючий вид. Він кинувся навіть цілувати мене! Видно, що «цілованіє Юдино»- се якась типова склонність таких серць. Певного роду чоловіколюб'я - подати другому прицукровану отруту, серед танцю ввіпхнути йому штилет у серце".
•"У однім кінці чихнеш, у другім чути. Ні з чим найменшим не сховаєшся перед цікавими очима. А що цікаві очі побачать, те цікаві язики розмолотять, роздують, розбовтають удвоє, вдесятеро...Усі від того терплять, бо кождому можна пришпилити латку, але при тім усі занімаються тим же ремеслом. Усякий думає: «Пришпилюють мені латки, давай буду й я пришпилювати іншим!» І так живемо. Не один зразу лютиться, обурюється, почувши дещо на себе, а потім перестане, втягнеться, а головно: переконається, що кождий у такій самій кваші, як і він". І.Франко "Перехресні стежки".
16 май 2024
