Я знаю тільки свою церкву.800 чоловік. Всіх ставить пастир,вони його тільки слухають. А колись були хочякісь ради,хоч когось обирали прості віруючі.як повернути право голосу?
Ще до 24 лютого багато церков перетворилися на бюрократичні структури, якими керують Діотрефи. Відчуття брацтва у церкві почало пропадати і з'явився культ особи служителя. Сьогодні під час війни почалася очистка церкви і з багатьох бюрократичних структур посипалася штукатурка, і я вдячний Богу за це, бо виявилося багато проблем які роками замовчувалися.
Цілком згідний з вами. Підтримую вас і хочу зрозуміти , чому т. За. Пастори замість просвітлювати шлях у віру, займається відкрито кар‘єрою і самозвеличуванням.
@@васильдробот-е1я я помітив що деякі наші служителі останнім часом приділяли значну увагу земному процвітанню, та захоплювалися такими 'діячами' як Гундяєв і Ряховський. А про книгу Об'явлення наші служителі або забули, або свідомо ігнорують.
Цікаві думки, проблеми не нові. Вийшло як конспект. Сім'я та вихованя зрілими людьми. Праця в команді, якщо вона є. Уміння вміщати інших, "не зручних". Політика церкви. Є фронт, де ти можеш робити Боже діло, до якого ти є призваний. Допомога сім'ям, не про інших людей, а саме про те, що ти пережив, а не твої знайомі та друзі. С. Грунковський влучно, розповів про сліпу зону лідера. Дуже влучно про це написав Річард Бакстер, у своїй книзі "Реформований Пастир". Потреба на служіння. Цікава думка про служіння, котре може бути різне на смак, але важливо, що служіння надає Бог, а не надає людина. Гарні поради О.Савича про важких людей, котрих потрібно любити. А саме знати контекст людей, в яких перебувають вони умовах свого життя на даний час. Вміти послухати людину, це допоможе побачити її з іншого боку. Гарний підсумок для справжнього лідера підвів В.Антонюк. Бо справжній лідер, роблячи свою справу не ображається на важких людей, адже він для того і є тією людиною, котра не повинна, а вміє вміщати таких людей, адже для цього вони й прийшли в церкву. Най всім допоможе Господь, в Божій праці, у своєму призванні.
Относительно вызовов. Начиная с пандемии и продолжается во время войны, часть служителей, даже открыто заявили что мы не имеем ведения от Господа о тм как вести себя в сложившейся ситуации.
Відмовитися. Хіба що Господь Вас дійсно використовує і Ви відчуваєте, що Бог Вас призиває на це служіння. Головне незмалодушнічати і не прийняти це служіння, якщо нема відчуття, щоб Бог Вас там хоче бачити.
всё просто ссупер я не завидую и не критикую должно так быть, но говорить о серьёзных вещах и тут же прикол тянуть воспринимается как святотатство чуствуется что всё у Вас хорошо и всё у Вас есть я за Вас рад незавидую совет:хотя бы раз в неделю вставайте из Ваших престолов и идите к людям там где беда и Вас не знают...
Для багатьох лідерів виклик полягає в ПОКАЯННІ за зрадництво своєї країни. Ще до війни, а тепер тим паче повно віруючих ВТІКЛИ за кордон. Найбільше до США. Тікали і пастори , і прості члени церков. ПОКАЯННЯ потрібне всім, хто це зробив. Наступний крок має бути повернення в Україну, залишивши жирну Америку.
