Тебе нема, і дні - як ночі,
і сад хитається в журбі...
Твоє ім’я квітки шепочуть,
зітхає вітер по тобі.
Під тінню липи кружевною
не прозвучить твій тихий крок.
Сумує лава, де з тобою
колись ми слухали пташок.
Де забували все на світі
ми у п’янкому щастя сні,
і зорі падали з блакиті
у невимовній вишині.
Ти десь над морем, за туманом
вечірній слухаєш прибій.
Передало очам коханим
немарно море колір свій.
Я жду тебе. Душа - як рана...
А там десь хвиль і вітру гра...
Я жду тебе, моя кохана
і моря синього сестра!
Володимир Сосюра
Читає: Марія Гончар
ФБ: / goncharmary
Нагадую: якщо бажаєте підтримати творчість, це можна зробити кількома способами. Наприклад, подивитися відео, поставити вподобайку, написати коментар, підписатися. Або поширити читання в соціальних мережах.
Для тих, хто хоче зробити донат:
📌 5168742226589590
28 мар 2023
